Теді... Боротьба за волю

Теді… життя за кулісами…

Я прокинувся від того, що краплинки дощу почали капати мені на носик і стало страшно. Я не знаю з яких причин мене забрали від мами і лишили тут, я нікуди не йду, бо боюся, що коли за мною прийдуть, то не знайдуть. Мабуть, я щось зробив не так, раз мене покарали, але я не знаю в чому я провинився. Ставало все холодніше і холодніше, та я не рухався.

- о диви, яке мале, підійде, як раз замість Тома. – Сказав якийсь двоногий, це ми так називаємо людей, і додав – іди-но сюди мале.
Я не знав, що робити, іти чи лишитись, а раптом за мною прийде мама, але мені було так холодно і страшно, що я заплющив очі і змирився, не знаючи, замість якого Тома мене беруть і куди.

Коли я нарешті роздивися приміщення, воно здалося мені не поганим, але потім мене знову опанував страх. Кімната була маленька і порожня, я помітив, що двері не до кінця закриті, тому попрямував на екскурсію. Пройшовши зовсім недалеко, я побачив багато кліток, в них сиділи собаки, а одна лежала ледь піднімаючи голову на підлозі, але без клітки. Я чесно зізнаюсь боюсь собак, але все таки зайшов до цієї дивної кімнати. Собака підвела голову і сказала

- Тікай швидше звідси. Тікай

- Ні, нехай спершу випустить нас – заговорили інші собаки. Я злякався і не знав, що мені робити.

- Тихіше друзі, нас почують, не лякайте малого, сказав великий, але худий пес. – Я Баді, а тебе як звуть?

- Я не знаю, мені сказали я замість Тома.

- Добре малий, Том це кіт якого вони вчора убили, тому тобі треба випустити нас і гайда звідси.

- А мені вони видались милими, забрали мене з вулиці.

- О маленьке дитя – співчутливо мовила собака, яка лежала на землі, - вони взяли тебе в рабство.

- Це моя дружина Елізабет, - продовжив Баді, - через постійні подорожі у вагончику і клітці у неї почала крутитись голова, сьогодні вона впала на сцені, за це її відлупцювали, якщо вона не зможе встати на ноги і продовжити завтра виступ - її уб’ють. Люба моя, спробуй встати і піти геть з цим кошеням, він надто маленький, щоб нас відкрити.

- Нічого я не маленький, - обурився я. – Кажіть як вас відкрити?

- Бачиш на стіні висять ключі, спробуй дістатися до них.
Я почав долати перешкоди і видряпуватись доверху, спершу я подумав, може вони мене обманюють і насправді вони, якісь злочинці, хочуть мене з’їсти чи покалічити, але знову поглянув на Елізабет і зрозумів, що вони кажуть щиру правду. Всі їхні очі були прикуті до мене, я був їхньою єдиною надією, і… підвів їх. Я дістався ключів, кинув зв’язку на землю, цим зробив гучний брязк, потім зістрибнув, взяв велетенську зв’язку ключів у зуби і почав сунути до клітки Баді.

- Так малий давай швидше, от молодець шепотіли вони, - але в цю мить почулися кроки. Елізабет хотіла захистити мене підвелася з останніх сил на лапки і вигукнула - тікай. Я заціпенів і ключі вилетіли з рота.

- А он де ти, мовчати, наказав він Елібабет і штовхнув ногою, вона застогнала і впала додолу. – Вирішив погратися ключиками, от малий бешкетник, нічого незабаром ми зробимо тебе артистом. – наче нічого в його словах не свідчило про погані наміри, він взяв мене на руки і ніс до кімнати з якої я вийшов, через плече я побачив, Елізабет, вона лежала у власній крові і ледь дихала...

Мені дали їсти і воду. Дівчина, яка приходила до мене назвала мене Теді. Я весь час думав про Елізабет і як ї допомогти, видно собак вони не люблять. До мене ставились добре і я задрімав. Мені наснилась мама, я почав муркотіти. Не знаю скільки часу я провів в цій кімнаті, коли мене взяли за шкірку і понесли кудись.

- Показуй, що ви там упіймали – сказав товстий чоловік, який розсівся на кріслі розставивши ноги, від нього було чути горілкою, як у чоловіка у домі якого я жив з мамою, щоправда з нами ще жила жінка, вона була добра і від неї приємно пахло.

- Ось, дивись, вік підходить

- Постав його.

Він поставив мене на одні задні лапи, а за передні тримав, мені це не сподобалось і я почав вириватись.

- Ясно. Підходить, працюйте з цим матеріалом. – і він пішов.

- Ось так Теді, тебе затвердили, тепер ти будеш на сцені актором. Я не знав, що саме це значить, але подимав, що мабуть круто, бути актором. Я часом дивився по темному ящику з господарем різні відео, де в тому ящику вони показували різне і танці, і сльози, і тварин, а коли від випитої каламутної рідини, господар засинав, мені подобалось ходити по такій дивній речі зверху і картинка тоді в ящику мінялась. Ось згадав, мама казала, що ящик зветься телевізор, а та дивна річ пульт.

Тому я зрадів. Мене знову занесли у мою кімнату, сказавши, що завтра я переїду в нову. Та мені з голови ніяк не виходив образ Елізабет.

- Вставай соня, сьогодні ти побачиш шоу. – Сказав чоловік, який мене підібрав і поніс кудись. Звикай до шуму, музики і людей. Він посадив мене в маленьку клітку і перш ніж я встиг вистрибнути зачинив за мною двері. Поставив мене в темний куток, де стояла чорна коробка, яка сильно кричала, люди чуючи ці звуки, як потім мені пояснили – музику, раділи і плескали у долоні, від такого шуму і людей, я злякався і забився в куток. Моє серце калатало, я не знав куди мені дивитись, і що робити. На сцені були різні тварини, навіть такі, яких я раніше ніколи не бачив у житті.

І от нарешті я помітив Баді та інших собак, Елізабет не було видно. Всі собаки були дивно одягненні в людську одежину і блищали. Вони стрибали, ходили на передніх лапках, задерши задні догори. І на решті вийшла в рожевому платті Елізабет, вона перестрибнула через усіх інших собак, а тоді вискочила на імпровізований стілець видно вона мала з нього зіскочити на інший трішки вищий, але не змогла… вона стрибнула і полетіла до низу впавши додолу, вона підняла голову і глянула на Баді, так як моя мама подивилась в останнє на мене я зрозумів, що це було прощання.

Чоловік з палкою весело підхопив її поцілував, і сказав щось глядачам ніжно ніс її за лаштунки, а коли передав її іншому двоногому сказав: «позбудься її». Баді наче збожеволів, кинувся на одного двоногого потім на іншого, він бився з ними не на життя, а на смерть, його били, а він рвався до своєї коханої, ричав і гукав – Елізабет, Елізабет… поки палки та електрошокери не повалили його на землю, він втратив свідомість… а я так злякався, що на мить мені здалось, що я теж не існував…

Після сцени, яку я більше не хотів бачити, мене і далі тримали в клітці і занесли в кімнату, де були інші коти у клітках. Вони всі були наче не живі, наче іграшкові. Я чув як скулить Баді, я знав його досі шмагають, мені стало боляче і страшно за нас усіх. Елізабет ми більше не бачили…
Наступного дня мене винесли на сцену, де я досі чув запах слини та крові Баді. Мені казали, щось робити, але я нерозумів, що.

- Ах ти мала зараза, хочеш чи не хочеш будеш стрибати і танцювати. – двоногий двічі вдарив мене і сказав, що я не отримаю їжі, поки не стоятиму 2 хв. на задніх лапках. Взяв мене за шкірку і кинув кудись. Я покотився клубочком, і побачив, що у кімнаті не сам, там лежав Баді, він не ворушився. Можливо той двоногий думав, що Баді пошматує мене і щось відкусить, але він не знав, що в горі ми єдині і не станемо ображати один одного. Я підійшов ближче. Він не спав просто хотів померти.

- Її більше не має, - промовив він.
- Я не знаю, що сказати… - промурликав я щиро.
- Нічого і не треба, – додав Баді.
- Вибач, що не відчинив вас, - сказав я і притулився до Баді, він обійняв мене лапою. Так ми пролежали дуже довго, ніхто до нас не приходив, не давав ні води, ні їжі.
- Що вони робитимуть зі мною далі? – нарешті наважився запитати я.
- Спочатку зламають твій дух, щоб ти робив все, що вони скажуть, а потім, коли ти щось зробиш не так битимуть нагадуючи як саме вони зламали тебе.

- Але навіщо вони це роблять?
- Це люди, це дресирувальники… – і так я дізнався, як звуться ці монстри - але ми називаємо їх просто демони, - так я зрозумів, що потрапив у справжнє пекло.
- І що нам роботи, є якийсь вихід?
- Якби був ми б давно його знайшли. Ми не можемо покинути один одного розумієш, ми сім’я, яка складається з рідних видів тварин. Тікати тільки разом, але це не можливо.

- Розкажи мені про ці види, я ніколи не бачив деякі з них.
- Ведмідь Балу, його забрали маленьким із лісу, його маму жорстоко застрілили, для того, щоб він виступав тут. Потім завезли на спеціальну ферму, де дресирують диких тварин, така є і для нас не диких, але оскільки ти швидка заміна Тому, тебе дресирують прямо тут. На фермі, прив’язують і шмагають до тих пір, поки ти не станеш роботом, який виконує вказівки, якщо за кілька місяців не скоришся тебе просто вб’ють і повір це щастя померти там, аніж все життя бути поневоленим у рабстві.

- Але я дивився по телевізору, де розказували, що рабства не має.
- Це тільки для людей немає, а для нас є. Ще з нами живе поні з іронічним ім’ям Щасливчик, його так сильно побили на фермі, що пошкодили хребет, кожен рух викликає йому пекельний біль. Артемона і Лолу – ти бачив на сцені зі мною, ми порода пуделів, вони теж сім’я, і ми були… ще є твої побратими Кенді, Сара, Лілі, Марта і ти.

Марта найстарша, Кенді на два місяці старша від тебе, її уже зламали, вона теж швидка заміна. Ще є верблюд Чані він уже не молодий і його хочуть позбутись, але ще не знайшли заміну. Одного разу його так дресирували, що перебили коліно, тепер він накульгує і став не потрібним.

Баді замовк і я теж.

- Але має бути спосіб…
- Якби ж.
- Баді пообіцяй мені, що ти триматимешся, поки я щось не придумаю. Я підіграю їм, що скорився і ти теж. Що тобі втрачати?
- Я не хочу жити…
- Заради Елізабет протримайся ще трохи. – двері відчинились і рука демона потягнулась до мене – пообіцяй Баді, - встиг сказати я.
- Добре. – З смутком і без ентузіазму промовив Баді.
Мене знову винесли на арену.
- Ну що тепер ти простоїш дві хвилини?

Я став на задні лапки, але так швидко це зробив, що впав, демон взяв палку і йшов до мене. Я встав знову, але як же це важко стояти дві хвилини. Задля мами, для Елізабет, задля Баді, задля Балу… і я почав перелічувати усі імена моїх друзів по нещастю, але на останніх секундах впав.

Мене знову побили, але дали води. І занесли до інших котів. Кинувши у більшу клітку, де були всі киці разом, Кенді і Марта підійшли до мене і облизали мої рани, я відкрив очі, хотів сказати - дякую, але слова не вилітали з вуст.

- Чшш, не говори, - бережи сили, - сказала Марта. І я зрозумів, що вона наче мама для всіх котиків, які тут є.

Не знаю скільки я проспав, але розплющив очі як мене знову несли на сцену. Як я довідався потім від киць, - це був центр пекла, - так ми називали сцену. Цього разу я витримав дві хвилини і чекав, що мене нарешті погодують, але цього не сталось, якщо хочеш поїсти, маєш пройтися по драбинці. Я спробував, але в мене нічого не виходило, вона була в повітрі, було страшно на неї ступати, голова йшла обертом, і коли демон підштовхнув мене я не втримався і впав, як боляче я впав на спину.

- Коти вміють падати на лапки, я навчу тебе – коли я розплющив очі, Марта сиділа біля мене, - коли летиш до низу розслаб тіло і виправся тоді ти впадеш на подушечки.
- Це не боляче? – спитав я
- Звичайно боляче, тому тримайся якомога міцніше на драбинці.

Зранку мене знову винесли на сцену, я не мав сили ні стояти, ні ходити, мене знову побили. Коли я опинився у клітці, то побачив, що Марта зварила для мене їжі, але я не мав сили жувати, вона змусила мене поїсти. Потім я побачив дивну картину, в будівлі, де були наші клітки була щілина, і там хтось теж був у клітці, було видно лише одне око, я здогадався, що це Балу, замість ока просунулась трубочка, як мені потім розповіла Марта, їх масово викидають люди, коли п’ють свої напої, а Балу їх підібрав, через трубочку почала капати вода.

Я підповз і розкрив ротика. Не знаю точно, як Балу це робив, як вмокав трубочку у воду і просовував у щілину, але я мав воду, краплина за краплиною наповняли мене. Саме тому я вижив, через друзів, які не полишили і дбали про мене, наче я їхній родич. Лише через місць я отримав їжу від демонів, воду давали через два дні, бо я весь час падав з драбинки.

Потім нас почали випускати, разом я був у парі з Кенді, вона дуже сильно боялась висоти, але ще більше вона боялась побоїв. Я підтримував її як міг. І настав день коли мене мали випустити з усіма на сцену, коли до нашого манежу прийшли люди. Ми всі були в клітках але поруч, я побачив Баді він був живий, але лише зовні, всередині він помер разом з Елізабет.

- Баді, - не втримався я – ти живий
- Ти теж я бачу – зі смутком сказав він, - я більше не можу дотримувати обіцянки, пробач.
- Ні-ні дай мені ще трохи часу.
- Про що це вони? - запитав Щасливчик
- Теді вірить, що придумає як нас урятувати.
- Правда? – запитали усі.
- Так, я маю план – обманув я, – Баді протримайся ще я тобі все розкажу – знову обманув я. Наш виступ.

Ми стояли на лапках, а тоді з різних сторін йшли по драбині, я бачив як тремтять ніжки у Кенді, також я тремтів сам, бо звуки музики і натовп тривожив мене ще більше, ніж сама драбинка. Ми йшли, все наче було правильно, тоді як Кенді неочікувано зірвалась, висота була втричі вища ніж на репетиції і я запанікував, я підбіг до неї, вона висіла на одних передніх лапках, я не знав, що робити, тому інстинктивно ліг на живіт опустив голову і вхопив її зубами за хвіст та підняв її за хвостика, Кенді схопилася задніми лапками за драбинку тільки з іншого боку, я був на драбинці, а вона під нею. І ми разом отак в парі повзли до виходу.

- Тримайся Кенді. Молодець – підбадьорював я її.
- Вони знову битимуть мене, сльози котилися з неї, я боюсь я зірвусь. Я більше не можу.

- Можеш, Кенді я поруч. – Я не знав, що більше її лякає, драбини, люди в залі чи побиття. Тому мусив відволікти її і хоч розумів, що зараз це не найкращий момент для зізнання – я промовив. – Я кохаю тебе Кенді з першої хвилини як побачив тебе. Вона нічого не відповіла, але перестала плакати і долізла до кінця. Далі була черга Марти, Лілі і Сари вони мусили йти на задніх лапках і нести за собою тяжкий вантаж у вигляді карети, нам цей номер ще не давали виконувати, бо ми ще не могли фізично його підняти. І от я спускався до свої клітки, демон чатував мене і не зводив очей, щоб я нікуди не втік, як раптом я почув як двоє молодих людей говорили:

- Як ти доведеш, що з ними погано поводяться, за лаштунки нас не пускають, дивись, які щасливі люди сидять і не знають, що з тваринами насправді відбувається. Треба якийсь інцидент, щоб ми могли привернути громадськість.

І я подумав інцидент… я пригадав як по телевізору чув про смерть однієї дівчини, цей інцидент на публіці змусив переглянути світ на ситуацію і права жінок. Інцидент… поки я думав, Кенді кудись забрали, але я знав куди, я мусив вирватись з клітки будь яким способом, мене пронесли біля Баді, я гукнув йому, - Баді, ми інцидент, - він нічого не зрозумів, але я мусив потрапити до нього,

- Зустрінемось в темниці, - прогукав я, це та кімната, де ми лежали у двох. Там же була і Кенді, я почав сильно мявчати, демон дістав мене я його вкусив, мене побили і кинули до Кенді, вона лежала наче мертва.

- Кенді, - прошепотів я.
- Облиш мене. Я більше не можу, я ще молода мені доведеться роками, так жити, Баді правий краще померти.
- Я вас витягну. От побачиш.
- Як?
- Це секрет.
Через кілька хвилин привели побитого Баді,

- Щось ти забарився – промовив я.
- Ти вже жартуєш, молодець хлопець, – гавкнув Баді.

Я маю план. Я тихенько розказав Баді, що задумав. Він підтримав мене. Ми лягли спати, я обійняв Кенді знаючи, що це моя остання ніч із нею, але саме заради неї та інших ми зробимо те, що задумали.
Сцена, овації людей, дитячий сміх, веселощі… та напівмертві раби виповзають за лаштунків… Балу ледь волочить самоката по сцені, його ноги від перебування у маленькій клітці атрофувались, Щасливчик стрибає через нестерпну біль, Верблюд Чані захворів, але всім байдуже, до його внутрішньої кровотечі, яка наповнює його із середини по краплинці, коти та собаки налякані та побиті.

Мій виступ завершився, Кенді дуже боліло, але вона змогла виступити злазивши з драбинки вона помітила мій погляд, і прошепотіла:

- Ні Теді, ні. Я дуже повільно спускався, чекав на Баді, його уже випустили з клітки готували до виступу. І раз, два , три…
Я зриваюсь зі сцени, Баді вибігає за лаштунків, ми стрибаємо на глядачів, верещимо та кусаємо всіх хто поруч, але так, щоб не сильно травмувати, бігаємо по колу, верещимо, ми кричимо: волю, волю, волю, але люди не розуміють нашої мови. І нарешті вистріл із рушниці, раз… два, три…моє тіло падає навпроти Баді, єдине, що я встигаю почути це слова Кенді: «я теж тебе кохаю». Мої очі закриваються назавжди, кров розтікається по сцені і затікає за лаштунки…

ЕПІЛОГ

P.S. Реальна історія дресури, боротьби тварини за волю в цирках. Зоозахисники розпочали свій бунт проти насилля, ім’я Теді та Баді, висіли на усіх плакатах однієї з країн. Там цирки з тваринами заборонили. Сан-служба поширила інформацію, що тварини оскаженіли, хоч розтин не підтвердив сказ. «КРАЇНА НЕ ДОЗВОЛИТЬ ВМИРАТИ ТВАРИНАМ ЧЕРЕЗ ЛЮДЬСЬКИЙ ЕГОЇЗМ, ПОНЕВОЛИТИ КОГОСЬ ЗАДЛЯ ВЛАСНОЇ РОЗВАГИ» - такі були перші лозунги щодо захисту у цирках.