Додати запис

Божевільня

А як вам божевільня? В голові, в людях і навколо? Хіба не так? Здається, всі люди хронічно душевно хворі, і нема порятунку від цієї епідемії хвороби душі. Чи задумуються люди взагалі над тим, де вони живуть? Чи думають про те, що колись може бути кінець світу, а вони тут з кимось за квиток у трамваї ледь не матюкаються? Чи думають люди про думки, які приходять їм в голову, і чому саме ці думки? Чому божевільня?

А де ви ще бачили цілу купу знервованих, шалено напружених або втомлених до знемоги людей? Де ви ще бачили, щоб неймовірно сміливо люди пхалися у маршрутку, наступали комусь на ноги, матюкали водія, що не зупинився, натомість жодної сміливості, щоб сказати добре слово, щоб допомогти перехожому, щоб сказати, що там, за 2 зупинки трамвай поламався – не ждіть його. Божевільня. Божевільня у поведінці, розумінні традицій, нелогічному сприйнятті реальності.

Божевільня, через нестабільність у русі під час ходи по тротуару, не стабільність у голові, що яскраво виражається навіженими, які говорять самі з собою, або катаються, сплячи, в трамваї від кінцевої до кінцевої.

Божевільня, бо немає логіки у суєті. Божевільня і духовне прокляття, коли моляться Богу, б’ють лоби, а потім клянуть свого сусіда, що не там машину припаркував або вкрав шматок цегли з двору. Божевільний світ для мене, людини, яка виросла у невеликому містечку на прикордонні із Польщею. Людини, яка мала ненапружене хороше дитинство, із запахом вишневого та абрикосового цвіту, із кваканням жаб, із спусканням на санчатах на найближчій гірці, із деревами, які були всі облазені, обсиджені, досліджені.

Дитинство, з компотами, цілоденними прогулянками та перервами на обід, із котами і собаками, із виноградником та павуками-хрестовиками, із побитими колінами, але задоволеним обличчям того, що я відчуваю свободу, теплий вітер і просто насолоду життям. Я не розумію цієї божевільні урбанізованого міста, хоч визнаю новітні технології, я не розумію міста, в якому ти живеш від маршрутки до маршрутки, не бачачи жодного дерева, я не розумію міста, в якому по 2 години проводжу у транспорті, не розумію людей у цьому місті, які ідуть на ці жертви: тисняву, дискомфорт у пошуках кращої долі і заробітку.

Я розумію, що душа потребує спокою і комфорту, що розум потребує просвітлення, а тіло свіжого повітря. І я не хочу розуміти як це: спати в транспорті, повертатись додому тільки думати про сон, зранку прокидатися і бігти на маршрутку, щоб встигнути на роботу. Я розумію, що кожна людина повинна шукати себе зовсім не у великому місті. Великі душі не потребують великих міст, а багато простору, щоб не було задухи і вічної тисняви.

І найголовніше, тисняви заради чого? Грошей, слави та успіху?

Я переконана, що й у меншому місті є чого повчитись, є що зробити, сказати і реалізувати. Як з університетом: неважливо де ти навчаєшся, і неважливо, де ти живеш, важливо, що ти відчуваєш і хто ти є. Все залежить від людини, яка бажає чи не бажає розвиватись. Бо навіть у великих містах є купа немудрих, неотесаних та неосвічених людей. Не треба божеволіти. Треба жити.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 13
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
і фото божевільно чудово підібране,і написано,що збожеволієш...
Відповісти
Змішались в купу коні й люди...
Відповісти
Навеяло...

Не всем дано понять, возможно,
полет возвышенных идей,
и мне тоскливо и тревожно,
среди вменяемых людей.

Затролленная балаболка поднатужилась и родила ООППтимистически, ура-патриотический текст.
Відповісти
слухай, чел, да проблемы у тебя таки не шуточные.
Відповісти
в чому проблема? всі ми божевільні і це - НОРМАЛЬНО! якщо людина немає своїх тараканів, вона вже не людина, а механізм органічного походження))
Відповісти
Трішки важко читати насправді. Враження таке, наче зовсім близько котяться зі скелі каменюки і з гуркотом і важкістю падають на землю. А щодо суті: дивно, що і я виріс у місті, але це теж не заважало мені обслідувати дерева, слухати квакання жаб - Стир поряд, прошу дуже. Поки людина перебуває у періоді дитинства - все здається інакшим, навіть катання по колу у тролейбусах - тих самих,у яких дорослі люди їдуть на заробляння копійчини, занурившись у свої райдужні або не дуже думки, а дітлахи жадібно ковтають враження від побаченого за вікном. Відчуваєте різницю? Маріє, Ви ще, мабуть, переживаєте період максималізму, саме тому відчувається у тексті поділ на чорне і біле, урбанізоване і вільне від цього явища містечко, божевільних і тих, хто ще може помічати життя. Світ не такий полярний. І фінал самого Вашого ессе який? Мені так розуміється, що Ви поїдете до себе додому, оскліьки занадто важким тягарем лягає на Вас божевільня великого міста. Ессе не має вигляду завершеного, бо лише остання фраза, яка несе в собі певну мораль, не дає зрозуміти, як Ви пропонуєте вирішити проблему божевілля у містах.Удачі!
Відповісти
Якщо пан гуцул уважно читав, то в тексті взагалі-то згадувалося про трамваї. Де ви бачили в Луцьку трамваї? Але от одразу подумали, що я про Луцьк. А це говорить, що ви неуважно читали, і надмірно емоційно та суб_єктивно сприйняли текст. І до Вашого відома жанр есе передбачає вільний виклад думок БУДЬ-ЯКИХ у БУДЬ-ЯКІЙ формі. Текст - НЕ стаття, щоб вирішувати якісь проблеми. Звідки Ви взагалі взяли, що там повинне бути вирішення проблеми? (почитайте есе і його жанрове призначення). У мене є свої погляди на стан речей, у вас свої. І через це не треба флудити те, що тут написано. Моя перевага як мінімум тут в одному - я не ховаю свої думки за псевдонімами, а відкрито показую, що саме я думаю так і так. Тому раджу Вам піднімати планку і не приховано коментувати дописи. Хочете дискутувати - робіть це відкрито!
Відповісти
Маріє, дозвольте трішки розкрити карти. Я - Ваш викладач(ка). Достатньо цього? І видно одразу, та й видно було, поки Ви були моєю студенткою, що Ви - асболютно амбіційна особа, яка ВЖЕ вписала себе в ряди досвідчених журналістів, і яка не в змозі сприймати критику, навіть якщо критика не ображає Вас як особистість. Що я скажу - далі думайте, що Ви кожне есее пишете досконало, і далі думайте, що я, Ваш викладач(ка) розводить флуд у мережі. А поки що я дуже жалкую, що поблажливо ставився(ставилася) до Ваших промахів в університеті. Удачі, Маріє, і з нетерпінням чекаю на зірку на Алеї Слави! Щодо Луцьку - де у моїй відповіді є пряма вказівка на те, що Ви писали про Луцьк? Те, що я про нього писав (писала) - означає лише те, що йшлося про МОЄ місто. Щодо нерозкриття теми - видно, що Ви вважаєте, що навіть в ессе не повинно бути достатньо оформленої думки, чи Ви вважаєте, що ідею розкрито?
P.S. Мені не обов"язково розкривати карти повністю, а після Вашого виплеску фиркання у мій бік - тим більше, може, Ви хоч трішки більше будете думати, перш ніж писати коменти. І ще - якщо Ви вважаєте, що Вас нема за що критикувати - надішліть свої твори у солідні журнали і чекайте на гонорар.
Відповісти
БРАВО!!!!!
Відповісти
І я навіть здогадуюся хто Ви. Проте суть же не в тому. Я б залюбки почула критику у свій бік, але тільки тоді б, якби Ви сказали точно, хто Ви. Я погоджуюся, що часто критику не сприймаю. Проте зустрічне питання: а бувають ідеальні люди? Про досконалість мого есе мова не йшла. Я взагалі не вірю в досконалі тексти і нічого не казала про свій. Я апелювала до змісту в контексті Вашої критики. Ви радше не прийняли моїх думок, аніж сам текст, на мою думку. От і вийшла суперечка. Добре, що критикуєте. Бо не критикують того, хто нічого не робить. І так, я завжди була амбіційна, не вважаю, що це мій недолік. Я не 100 доларів, щоб всім подобатися.
Відповісти
Маріє, Ви добре думали, перш ніж написати відповідь мені? Це ще Ви, колишня моя студенкта, будете ставити мені умови? І до чого тут ідеальні люди? Хіба про це йшлося? Якщо Ви не вірите в досконалі тексти - то чому так болюче сприймаєте критику? Беріть до уваги та й годі!Мені, наприклад, подобається критикувати і себе, і коли мене критикують. На життєвому шляху мені зустрічалося достатньо людей, які були такими ж амбіційними, як і Ви, які так само болюче сприймали критику, деякі вважали, що вони вже досягли межі свого таланту. Не буду розповідати, КИМ вони є тепер. Ви це самі побачите, якщо будете продовжувати в цьому ж напрямку.Майте на увазі, що амбіційна, але задоволена собою людина так і залишається амбіційною та задоволеною собою, але так думає тільки вона. І знову Ви вважаєте, що я чіпляюся до Вас як до особистості. Спустіться на землю, Маріє.
P.S. Попрацюйте над правилами пунктуації, будь ласка. Чи це Ви теж сприймаєте за нездорову критику?
Відповісти
Добавлю-самовлюбленность и амбициозность в каждом слове.
Человечишко обречено получать на свои резюме :"Спасибо, не надо". Дальнейшая карьера только в обЧественных деятелях. Слишком уж "засветилась". В серьезную организацию на работу не возьмут.
Відповісти
на себя посмотри :-)
Відповісти