ПРИСЛУЖУВАТЬ НЕ ГИДКО? АБО НА ПІДТАНЦЬОВЦІ В «УКРОПУ»

Уже півтора місяця в Луцьку – нова влада. Через угодовську позицію двох ренегатів із фракції БПП «Солідарність», трьох членів фракції Радикальної партії в міській раді утворилася нова більшість, яка змістила з посади секретаря Юлію Вусенко, обравши на її місце керівника фракції «УКРОП» Ігоря Поліщука. Він одразу ж розпочав виконувати повноваження міського голови, що дало змогу розставляти на ключові посади «своїх» людей. Проте, як показали подальші події, в цієї команди явний дефіцит добре підготовлених досвідчених управлінців.

Через коротку «лаву запасних» «укропівцям» довелося «виписувати» з Ківерців голову районної ради Григорія Недопада. Не попрацювавши й півтора року, Григорій Вікторович продемонстрував абсолютну байдужість до справ району. Інакше не проміняв би виборну посаду на тимчасове, до обрання нового міського голови, місце в структурі апарату Луцької міської ради. Але така вже доля «солдата партії» – виконувати волю свого керівництва.

В інтерв’ю на одному з місцевих телеканалів ще зовсім юний виконувач обов’язків міського голови одразу після голосування за нових заступників розповідав, що головним критерієм їх призначення стали професіоналізм і порядність цих людей. Про порядність Григорія Недопада, якого в 2016 році через його бажання зберегти контроль над місцевою районною газетою Національна спілка журналістів України визнала «ворогом реформування преси», говорити не будемо. А його професіоналізм, вочевидь, визначив Петро Палиця, батько члена політради партії «УКРОП» Ігоря Палиці, який наразі числиться головою Волинської обласної ради.

Саме Петро Палиця є одним із засновників ТОВ «Торговий дім Любарт», в якому Григорій Недопад зробив кар’єру від комірника до заступника директора із загальних питань. Колишній головний юрист міськради Олександр Рачков хоч наразі ще не вступив в «УКРОП» (принаймні про його партійність ніде не зазначалося, хоча в 2015-му він балотувався в міськраду від «Блоку Петра Порошенка «Солідарність», але депутатом так і не став), проте свою лояльність до цієї політсили продемонстрував під час двомісячних баталій навколо посади секретаря, трактуючи на користь охочих захопити без виборів мера владу в місті закон про місцеве самоврядування і регламент міської ради. За що, очевидно, й вознісся до заступника міського голови.

На цій посаді він уже встиг пересваритися з місцевими майстрами народних промислів, примушуючи тих, аби вони могли продавати свої вироби на «мистецькій вулиці» Лесі Українки, реєструватися підприємцями. Годі й казати, що для людей, які творять певний шарм Луцька, а заробляють фактично мізер, такий фінансовий тягар може призвести до згортання діяльності, а їх місце займуть перекупники з далеко не волинською сувенірною продукцією.

Як найбільш досвідченого управлінця представив громаді Ігор Поліщук ще одного новоспеченого заступника – Григорія Пустовіта. Військовий пенсіонер, якого через катастрофічне падіння рейтингу на Волині «Батьківщини» Юлія Тимошенко відсторонила від керівництва обласною парторганізацією, зіграв чи не ключову роль у перевороті в Луцькій міській раді. Саме він, як головуючий на сесії депутат, підписав рішення про обрання Ігоря Поліщука секретарем міськради. Законність цих дій досі оспорює в суді зміщена з посади Юлія Вусенко.

Тим часом Григорій Пустовіт ознайомлюється із новими для нього обов’язками заступника міського голови. Часу в нього для цього – не більш ніж півроку. Навіть Ігор Поліщук, як би він цього не хотів, прогнозує позачергові вибори мера Луцька на жовтень цього року. А з ними – зміна всієї владної команди у міськраді. Вочевидь, жодних кардинальних рішень Григорій Олександрович за цей час не ухвалюватиме й задовольниться роллю весільного генерала на різних патріотичних, культурно-мистецьких та інших публічних заходах.

Покласти квіти до пам’ятника, сказати кілька слів на публіку для колишнього заступника командира частини з виховної роботи, а нині інтернет-блогера – за щастя. А от брати на себе відповідальність вибудувати концепцію реформування медицини і внести зміни в освіту міста – це не для нього. Хоча саме цими сферами він віднедавна опікується. Як, зрештою, й культурою. Тільки чомусь на вже згаданий «круглий стіл» з майстрами народних промислів прийшов не він, а Олександр Рачков. А зміни в оргкомітеті фестивалю «Ніч у Луцькому замку» анонсував теж не він, а Ігор Поліщук.

Та про це – далі. Чотири місяці пробув Григорій Пустовіт у 2014-му на посаді голови Волинської облдержадміністрації. І протягом усього цього періоду його прес-служба повідомляла, що Григорій Олександрович «знайомиться з роботою» районів, підприємств, військових частин, громадських організацій тощо. Хоча саме в цей період почалося вторгнення Росії в Україну, і в керівнику області Київ (а ще більше – волинський люд) хотів бачити лідера, здатного мобілізувати всі резерви на боротьбу з агресором, запропонувати нові управлінські підходи. Не судилося.

Ще один новий заступник міського голови Костянтин Петрочук, за своїми посадовими обов’язками, відповідає за екологію і спорт. Він, за словами Ігоря Поліщука, «просто горить спортом, бореться за здоровий спосіб життя, хоче забрати дітей із вулиці». Хоча, якщо розібратися по суті, він компетентний у цих сферах не більше, ніж будь-який вболівальник футбольного клубу «Волинь». А основним аргументом для наділення його такими повноваженнями стали заняття його сина в дитячо-юнацькій школі олімпійського резерву з плавання.

Як буде «забирати дітей з вулиці» комерсант від автоперевезень, який ще декілька років тому бачив світ з кабіни власної фури, наразі можна лише здогадуватися. Щодо його порядності вже висловився лідер Радикальної партії Олег Ляшко, назвавши Костянтина Петрочука, Сергія Булу і Аркадія Соломатіна «запроданцями». Після голосування за обрання секретарем Луцької міської ради Ігоря Поліщука Ляшко повідомив, що він вигнав цих трьох депутатів з партії і «доручив розпочати юридичні процедури, щоб позбавити зрадників депутатських мандатів». За те, що «продалися за подачки Ігоря Палиці – бізнес-партнера збанкрутілого олігарха Коломойського».

Цікаво, що ні Сергій Була, ні його бізнес-партнер із фракції «Батьківщина» Андрій Козюра, який також підтримав у раді Поліщука, на роль заступників міського голови не претендували. Бо розуміють, що в разі невдач «укропівська» команда спише все на своїх попутників. Навіщо їм зайвий клопіт? Для них головне – сприяння у веденні в місті напівзаконного будівельного бізнесу. А от для таких, як Петрочук чи Пустовіт, посади в міськраді (хоч навіть тимчасові) – вершина мрій, задоволення кар’єрних амбіцій. Хоча…

«Зрадників зневажають навіть ті, кому вони послужили», – писав римський історик Тацит Публій Корнелій. Вже після призначення заступниками міського голови Петрочук і Пустовіт заявили, що не мають наміру складати депутатські повноваження, щоб бути членами виконкому. Схоже, вони усвідомлюють, що просидіти у виконавчих структурах довго не вдасться, а депутатство, якщо нічого не зміниться, їм забезпечене аж до 2020 року.

Втрата двох кнопкодавів у міськраді невигідна й «УКРОПу» – сьогодні в них разом із попутниками 24 голоси із 42-х. А в разі складання повноважень двома обранцями громади певний час у нинішній більшості залишалося би 22 голоси, і для ухвалення важливих для «патріотів» рішень довелося б постійно мобілізовувати всіх учасників змови. Та й не факт, що наступні за списками «Батьківщини» і Радикальної партії одразу після входження в раду стали би слухняними виконавцями волі ситуативної більшості.

Тим часом Ігор Поліщук на черговій сесії міськради 26 квітня подав на розгляд обранців громади свій варіант виконавчого комітету. З його членів вивели не тільки покійного Миколу Романюка, колишнього секретаря ради Юлію Вусенко, екс-заступників міського голови Тараса Яковлева, Сергія Григоренка і Юрія Моклицю, але й голову Ради голів ОСББ Луцька Романа Бондарука, виконувача обов’язків директора КП «Автопарксервіс», демобілізованого «атовця» Сергія Денисенка, представника громадської організації «Волинська асоціація перевізників таксі», власника служби «Максим-таксі» та «Сім-таксі» Сергія Романчука, керівника обласної організації БПП Романа Романюка, представника партії «Народний контроль» Олега Бондарука, представника фонду Ігоря Палиці Ореста Маховського. Усі, крім останнього, виявляли лояльність до Миколи Романюка. Тому нічим іншим, як політичною розправою з опонентами, таке рішення назвати не можна.

Згадаймо: під час керівництва Миколи Романюка у виконкомі були представлені всі політичні сили, які увійшли в раду за підсумками виборів 2015 року. Тоді ж, коли стало відомо, що рада може розколотися на два чи декілька таборів, Микола Ярославович зробив усе можливе для консолідації представників різних партій для вирішення місцевих господарських питань: запровадив засідання погоджувальної ради представників політичних груп і фракцій, які відбувалися перед кожною сесією, запропонував депутатам самим визначитися з керівництвом комісіями, а фракціям – подати кандидатури до складу виконкому.

Тепер же в оновленому виконкомі – жодного представника «Самопомочі» й «Народного контролю», а з 14 членів 11 прямо або опосередковано підтримують команду «УКРОПу». Крім Ігоря Поліщука, Григорія Недопада, Олександра Рачкова, це такі нові члени, як голова правління «ОСББ на вул. Карпенка-Карого, 9» Валерій Корпач, громадський активіст Ігор Алєксєєв, виконувач обов’язків голови ГС «Спілка воїнів АТО Волині» Олександр Серватович.

Цікаво, що досі залишається членом виконкому екс-начальник луцької міліції Ігор Муковоз, який свого часу увійшов до його складу за посадою. Змінювати його на теперішнього начальника поліції міста «укропівці» не поспішають. Бо навряд чи він їх підтримуватиме. Це зайвий раз підтверджує: у своєму кадровому виборі «патріоти» віддають перевагу аж ніяк не професіоналізму й порядності, як про це заявляють, а лояльності до партії олігарха Ігоря Коломойського і його ставленика на Волині Ігоря Палиці.

Ігор Поліщук навіть не шукав якогось оправдання, чому він «відшив» або обмежив у впливі одні політичні сили, натомість «завів» у виконком одних «укропівців» і їхніх нинішніх попутників. «Це моє бачення того, яким має бути виконавчий комітет у Луцькій міській раді», – сказав, як відрізав, молодий виконувач обов’язків мера.

Своє бачення міської господарки він нещодавно виклав у двох інтерв’ю, надрукованих у різних місцевих і регіональних виданнях. Суть їх зводиться не до того, як внести нові підходи до вирішення наболілих проблем, а як використати додаткові надходження бюджету для завершення капітального ремонту доріг і дворів, розпочатого командою Миколи Романюка, поповнити матеріально-технічну базу лікувальних закладів, щоб до осені кандидат від «УКРОПу» на мера міг приписати це в заслугу собі.

Ігор Поліщук вже зараз розповідає, що місто бере участь у проекті, в рамках якого отримає кредит на придбання 30 нових тролейбусів та розширення контактної мережі, забуваючи притім зазначити, що велику підготовчу роботу до цього провели попередники, адже Микола Романюк був великим прихильником електротранспорту. Хоча Поліщук все ж змушений був визнати, що спочилий мер і його команда досягла неабияких успіхів у проектній міжнародній діяльності, завдяки чому і зоопарк реконструювали, і бюджетні установи термомодернізували, завдяки значно знизили використання енергоресурсів. Та й загалом в енергоефективності досягли чи не найбільших успіхів серед обласних центрів України.

А пригадуєте, скільки крику біло в підконтрольних Ігорю Палиці ЗМІ, що Вусенко, Яковлев, Григоренко і Моклиця перед відставкою провели через виконком рішення про підвищення вартості проїзду в маршрутках до чотирьох гривень! Із 16 присутніх 28 березня членів виконкому за нього не голосували 6: п’ять утрималися – «укропівці» Тиводар і Маховський, «радикал» Парфенюк, представник «Народного контролю» Олег Бондарук і звільнений із поліції Ігор Муковоз, проти був «свободівець» Ігор Щур.

Та якби «укропівці» справді хотіли не допустити цього підвищення, вони легко могли скасувати це рішення виконкому на сесії. Або ж тепер, коли мають повністю підконтрольний виконком, переглянути його на своєму засіданні. Проте, як з’ясувалося, критика була тільки дешевим піаром. Піднявши вартість проїзду в маршрутках на гривню, команда Миколи Романюка не побоялася взяти на себе відповідальність за це доволі непопулярне рішення, але його ухвалення дозволило уникнути в місті транспортного колапсу, дати реальну альтернативу жителям, чимало з яких пересіли в тролейбуси, де плата за проїзд не змінилася.

Тепер же Поліщук заявляє, що він не допустить підвищення вартості проїзду в маршрутках до 5 гривень. А хіба ті, що пішли у відставку, хоч десь колись казали, що погодяться на таке підвищення? Думає, що лучани наївні і мають коротку пам’ять? Схоже на те, що головне завдання Поліщука від Палиці – розставити на ключові посади у міськраді і в керівництві комунальних підприємств потрібних людей, які могли би забезпечити «УКРОПу» методом адміністративного тиску збільшення кількості голосів за їхнього кандидата у мери. Бо всі проведені й анонсовані кадрові зміни відбуваються не через те, що певні керівники погано працюють, а лише тому, що вони були членами команди Миколи Романюка, займаються економікою, а не політикою, тож тиснути на своїх підлеглих, щоб ті проголосували на дострокових виборах мера за кандидата від «УКРОПу», не будуть.

Дійшло до абсурду: Ігор Поліщук своїм розпорядженням вніс зміни у склад оргкомітету фестивалю «Ніч у Луцькому замку», відсторонивши від його проведення не тільки екс-заступника міського голови Юрія Моклицю, але й авторів концепції торішнього дійства – керівника театру-студії «Гармидер» Руслану Порицьку й акторку цього театру Аллу Доманську. А коли журналісти запитали в.о. міського голови про спонсорів цьогорічного культурного заходу, Поліщук заявив, що «не хоче, щоб цей фестиваль був фестивалем однієї особи», прозоро натякаючи на депутата від БПП Андрія Покровського, який торік виділив на його проведення 200 тисяч гривень.

Тож цілком можливо, що цьогорічне дійство перетвориться на широкомасштабну піар-акцію двох осіб: Ігоря Палиці і його креатури на посаду міського голови Луцька, з якою «укропівці» через невелику кількість у їхній команді професіоналів-господарників досі не визначилися.