вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  
Додати запис

Як сезон дощів народжує Луцьке море

Кожне місто має родзинку: десь є кава, десь - вино, а хтось може похизуватися старими оборонними мурами. Луцьк, насправді, має навіть трохи більше. Якщо ви ніколи не були тут у дощову пору, то вважайте, що так і не побачили міста у всіх його барвах і настроях - у зливу Луцьк зникає, натомість з’являється Луцьке море.



Луцьке море – унікальне і ні з чим не порівнюване явище. Певно, його можна пояснити географічними особливостями чи недосконалою системою водостоку у місті, але це дуже банально. Справа навіть не в тому, чому воно з’являється. Вся сіль у тому, як воно змінює людей.

Предвісником цього унікального явища є грозові хмари. Коли над містом починають нависати важкі і темні клапті неба, які зі злістю і криком вивергають блискавки – Луцьке море близько. Озброївшись парасольками всі поспішають зайняти вигідну позицію на висоті, аби споглядати цю неймовірну красу. І просити Господа, аби все минуло добре.

На землю часто й густо починають падати важкі і втомлені краплини дощу, які вистукують по запилюжених тротуарах та гарячій бруківці. Дощ дає місту зупинитися і трохи охолонути перед великим купанням.



Тільки в таку погоду, вибігаючи із магазину на заклопотаній центральні вулиці міста, тебе може прихистити під своєю парасолькою симпатичний брюнет у крислатому капелюсі чи жіночка із повним пакетом апельсинів. Лише при наближенні Луцького моря у тебе з’являється можливість познайомитися з людьми, із якими інакше ніколи в житті не познайомишся. За короткими перебіжками з новими знайомими дорога додому стає значно ближчою. Але таки той, хто не встиг - спізнився, як кажуть в іншому, значно південнішому обласному центрі. Не добігши хай тільки кілька метрів до надійного прихистку, вже за пару хвилин можна стати абсолютно мокрим, і від цього, може, навіть трошки щасливішим.

Одного разу я бачила, як дитя років 4-5 бігло із мамою, аби сховатися під дашок центрального універмагу. Дитина була дуже зосереджена і тільки й думала про те, аби не відставати від мами. Але дощ застав їх на самому краєчку Театрального майдану і за кілька секунд обоє вже були мокрими. Мама із сином таки добігла до прикриття, але малому вже було все одно – він не хотів ховатися і намагався ловити краплі долонями.

А потім вийшов під дощ, аби просто радіти і стрибати по калюжах, які більшали із кожною хвилиною. Зовсім скоро Театральний майдан перетворився на міні-океан, посеред якого самотньо стриміли похнюплені під тиском води ялини – достоту як флагштоки, які лишилися без прапорів і тепер знову чекають на свій зоряний час. Проспектом Волі розсікали вже не звичайні "Ауді", "Ланоси" чи "Мерседеси", а справжні автомобілі-лайнери і маршрутки-крейсери. І тільки той маленький хлопчик не помічав нічого навколо, а стрибав собі і стрибав, втікаючи від мами – Луцьке море принесло йому щастя.

Насправді, море не так вже й часто захоплює місто, яке, трохи зупинившись та обтрусившись, знову стає звичним Луцьком. Але навіть за ті кілька хвилин воно дарує радість тим, хто бачить під ногами маленькі моря, а не брудні калюжі.

Не будьте занудами. Носіть парасольки і любіть Луцьке море.

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.