вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  
Додати запис

Хто бачив поліського тигра?

Зовсім нещодавно українські сайти рясніли фотографіями мертвої рисі і щасливого мисливця. Особисто мені більше сподобалася фотореакція природоохоронців, які хоч гіпотетично розставили усе на свої місця.



Абсурдності цьому жорсткому злочину додає те, що червонокнижний звір став жертвою працівника Рахівського лісового господарства.

Я не збираюся моралізувати про користь і шкоду мисливства, проте Червона книга на те й червона, щоб усім і завжди було зрозуміло – ці звірі 1) зникають; 2) охороняються законом. До рисі в мене виникли сентименти уже через кілька хвилин активного ґуґління – виявляється є у неї і народна назва – поліський тигр.

Кілька століть тому наші землі налічували тисячі цих гонорових котиків, потім розпочалася «хутряна лихоманка» та масова вирубка лісів і сьогодні, за найоптимістичнішими прогнозами, їх на всю Україну – 400-500 особин, більшість із яких живе у Карпатах і, увага, кілька сімей у нас, на Волині.

Заказник загальнодержавного значення «Рись» на Маневиччині подекуди повідомляє про короткі зустрічі працівників із рисями, мереживо їх слідів на снігу або знайдені об’їдки з хижацького бенкету. Рисі – мисливці і полюбляють чимало – зайців, оленят, косуль, лісових і болотяних птахів, поїдають яйця і часто рибалять, тому пласт місцевого фольклору вертиться навколо історій - як рисі з рибаками берег ділили. Правда, знову ж, було це давно. Сьогодні навіть свіжих світлин із живою риссю знайти складно.

Перед тим, як коротко розповісти про найсуттєвіші проблеми поліських тигрів, поділюся із вами кількома милими фактами про цих звірів.

1. Проста Вікіпедія і та розповідає про них із любов’ю: «Рись — типова кішка, хоча величиною з великого пса, якого частково нагадує своїм зменшеним тілом та довгими ногами. У рисі дуже характерна голова: порівняно невелика, округла і дуже виразна. Від інших котячих рисі відрізняються коротким хвостом, китичками на кінцях вух і довгими вібрисами (читай - вусами). Маса тіла рисі від 5 до 30 кг. Забарвлення від середньо-коричневого до золотистого і бежево-білого, іноді з темно-коричневих плямами, особливо на кінцівках. Всі види рисей мають біле хутро на грудях, череві й на внутрішніх сторонах ніг.



2. Про рись є чимало легенд і казок. Древні греки вірили, що погляд її настільки пронизливий, що вона може бачити наскрізь. А давні вікінги вірили, що богиня кохання і родючості Фрейя подорожує на колісниці, запряженій рисями.

3. Рись є національною твариною Румунії та Македонії і прикрашає чимало національних валют, включаючи десятигривневу срібну монету України.



4. Велику частину часу рись проводить у верховітті дерев і найчастіше нападає на свою жертву згори. Отож, в лісі дивіться вгору не лише на зорі.

5. У неї прекрасний зір. Наприклад, мишу рись розгледить на відстані 75 метрів, а зайця – аж 350.

Тепер повернемося до волинських рисей та їх проблем. Відразу попереджу, що не є експертом усіх дотичних галузей, просто мені подобаються рисі і раптом вони подобаються вам теж?

Я розумію, що трагедія безоглядного вирубування лісів сьогодні достатньо висвітлюється пресою. На тому і все – пили гудуть, стружка сиплеться і «прості дрова» закордоном перетворюються на канадський дуб. Але я, як і більшість доволі зелених (і тут «зелений» позначає не свідомий екоактивізм, а необізнаність) в екології тривалий час не задумувалася, що вирубка – це не лише лихо для зрубаного дерева, наслідків набагато більше і частина з них стає відчутними лише через роки-десятиліття. Вмістити їх у перший же допис неможливо, тому, повертаючись до теми рисі, підсумую – зменшення площі лісів зменшує їх території проживання, а оскільки ці звірі досить активні, площа необхідних для однієї рисі мисливських угідь може сягати 170 квадратних кілометрів.

Є іще одна проблем нашого часу. За розповідями місцевих природоохоронців, протягом останніх десятиліть рисі облюбували собі територію Поворськогополігону і неспроста. Навіть у часи армійського занепаду полігон продовжував бути режимним об’єктом і мисливство там було заборонене. По-справжньому, а не як у деяких заповідниках. Україно-російська війна призвела до відновлення і активного використання полігону для тренувань наших військовослужбовців.

Це і правильно. Тільки от рисям немає що запропонувати взамін - решта територій із забороною полювання на папері не гарантують червонокнижним пухнастикам безпеки. До того ж, частина їх хижих маршрутів перервана господарськими об’єктами - полями, мисливськими угіддями, які рисі мудро воліють обходити.

Я усвідомлюю, що тексти не надто допомагають рятувати звірів. Розумію, що є чимало проблем у людей. Проте, знати, що зовсім поруч живе красива й рідкісна рись, прадавня мешканка наших волинських лісів, радісно. Хочеться вірити, що іще не пізно її врятувати. Якщо вам поталанило зустріти рись - буду вдячна за ваші фото і розповіді. А також думки та проекти, спрямовані на збереження природи нашої великої Волині.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.