Мовний закон = розкол країни

10 серпня вступив у силу закон про мовну політику, який ще більше розпалив офіційну неофіційну ворожнечу між Сходом та Заходом України.

Закон передбачає офіційне використання регіональних мов у роботі місцевих органів влади при проживанні мінімуму 10 відсотків носіїв на території, де поширена ця мова.

Відповідно до Європейської хартії регіональних мов чи мов меншин, в Україні це стосується 18 мов: російської, білоруської, болгарської, вірменської, гагаузької, ідиш, кримсько-татарської, молдовської, німецької, новогрецької, польської, ромської (циганської), румунської, словацької, угорської, русинської, караїмської та кримчацька.

Тепер акти вищих органів влади приймаються на українській мові і офіційно публікуються на державній, російській чи інших регіональних мовах. Це означає, що тепер кожен закон та акт влади має перекладатися мовами меншин, на що немає ані коштів, ані фахових перекладачів. Перекласти всі документи російською мовою натомість цілком реалістично, а звернення громадян до влади цією мовою взагалі не потребуватиме жодних перекладачів. Натомість кримчацькою чи караїмською мовою володіють далеко не всі державні чиновники.

Звідси очевидний факт - мовний закон принесе реальну, а не декларативну користь самій лише російській мові.

Вже перші дні застосування мовного закону засвідчили, що він загрожує консолідації національної ідентичності, створює фінансові проблеми для бізнесу, стає грошовим тягарем для державного бюджету.
Ціна «мовного питання» досить висока: за підрахунками експертів виконання закону «потягне» за собою додаткові бюджетні витрати у розмірі 17-19 мільярдів гривень. Якщо його чітко дотримуватися, необхідно забезпечити державні та комунальні установи перекладачами з регіональних мов, відкрити додаткові класи та групи для меншин, які згідно з документом претендуватимуть на «регіональність», а також курси для чиновників, яких він зобов’язує відповідати регіональною мовою, якщо нею звертаються.

Заміни потребуватимуть дорожні знаки, таблички з назвами вулиць…
Суттєві проблеми можуть виникнути і в Центральної виборчої комісії під час нинішньої виборчої кампанії. Комітет виборців уже звернув увагу на той факт, що кандидати в депутати можуть ініціювати публікацію інформаційних плакатів на дільницях із власною програмою кількома мовами, відповідно до Закону «Про основи державної мовної політики», і Центрвиборчком буде зобов’язаний виконати цю вимогу.

Політики поспішатимуть використати право місцевих рад на проголошення регіональних мов у боротьбі за голоси виборців. У результатів - з 27-ми регіонів України у 13-ти швидше за все буде запроваджена російська мова. На сьогодні вже Одеська обласна та міська ради, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька, Донецька, Херсонська облради та міські ради Севастополя, Харкова, Херсону, Миколаєва, Ізмаїла проголосили російську мову регіональною. Більше того, у столиці України – хочуть визнати регіональною російську мову!

А нещодавно під час зустрічі із виборцями в одному із Західних регіонів у кандидата у народні депутати від Партії регіонів попросили спілкуватися під час зустрічі українською. Натомість кандидат висловив співчуття, що люди відмовляються розуміти його російською.

Карл Маркс говорив, що державною мовою не розмовляють тільки окупанти, раби і дурні.

Вважаю, що є три сфери, яких політики не повинні торкатися – мова, релігія, історія. Чим менше політизуються ці сфери, тим швидше народ сам для себе розставляє акценти і виробляє норми поведінки щодо тих чи інших питань. Як тільки у ці питання втручаються політики, вони одразу ж перетворюються на привід для політичних баталій. Так як виникло зараз в Україні з мовним питанням. Укотре. І знову перед виборами.