ВИБОРИ РЕКТОРА: ФІНІШНА ПРЯМА

Я симпатизую аж трьом претендентам на посаду ректора, але поручитись можу за одного, точніше, за одну кандидатку, Терезу Левчук, бо лише її добре знаю.

Терезу Левчук легко хвалити, бо й є за що: в усіх життєвих сферах досягла успіху. Мама двох дорослих, самостійних і самодостатніх дітей (отже, хороша мама), чудова господиня, яка вміє робити все на світі та ще й одночасно (не раз дивувала), талановитий педагог, улюблениця студентів, з якими не втомлюється хороводитись і далеко поза аудиторією, авторитетний у професійному колі викладач, міцний науковець, додатково зміцнений знаннями про сучасні тенденції й технології в науці й освіті, чудовий менеджер, про що свідчить успіх усіх її численних проєктів, включно з виданням фахового журналу, громадська діячка, людина, ерудована в багатьох питаннях культури, надзвичайно різнобічна…

Не люблю од, дифірамбів, усілякого славослів’я, підлабузництва та інших форм прогинання однієї людини перед іншою. Тому й зараз, не встигла написати кілька речень, а вже ловлю себе на думці: портрет надто ідеальний, щоб хтось легко повірив. Перечитую свою похвалу і думаю: що саме я перебільшила? Ніби нічого, навпаки: список неповний, багатьох рис і якостей ще не називала. То вона, ота Тереза Левчук, що, не має недоліків?

Ми всі, тою чи тою мірою, налаштовані щодо невідомого претендента з підозрою і недовірою: надто часто нас дурили і дурять ті, хто рветься до влади або ж намагається її втримати. Тому й не справить на вас враження моя похвала Терезі Левчук, як би я не старалась. Найнадійніший рецепт позбутися упереджень (а саме вони надто часто керують нашим вибором) – увімкнути тверезий глузд.

Ви, мабуть, ставили собі й іншим питання: навіщо все це, тобто участь у виборах, знадобилося Терезі Левчук? Ці шалені гонки, цей стрес, цей ризик, ця, зрештою, безнадійна трата сил? Бо вона дуже амбітна? Смішно: і в найбільш самовпевнених мусить працювати інстинкт самозбереження, для задоволення амбіцій у неї є чимало значно більш безпечних і надійних шляхів. До речі, саме такі шляхи обрали амбітні жінки, які натхненно, на всі заставки, славословлять ректора.

Ставати голосом волаючого у пустелі серед цього хору голосів – невдячна місія.

Хоча б теоретично ви мусите припустити: бувають люди, яким спільне болить, як своє. Тереза Левчук вболіває за свій університет, бо хоче пов’язувати з ним своє майбутнє. І вона краще за інших бачить, до чого все йде. Мабуть, їй особисто нічого не загрожувало (тепер, очевидно, загрожує!). Але плекати ілюзію «я втримаюсь, коли все повалиться», - не для неї.

Вона вміє підпорядкувати без авторитаризму, домовитись без поступок і сумнівних угод, вміє працювати і заохочувати до праці інших. І ще – вона не мріє про особисте збагачення, на відміну від… Тереза Левчук – це гарантія того, що не вона сама, а МИ, ВСІ РАЗОМ, зможемо реформувати наш університет, зробити освітнім і культурним центром Волині.