Чи може центр агітації за олігарха Палицю мати статус національного університету?

На минулих виборах у Верховну Раду українське суспільство зіткнулося з активним залученням адміністрації, викладачів і студентів вищих навчальних закладів до агітаційної діяльності на користь деяких мажоритарних кандидатів. Перетворення претендентами на депутатський мандат окремих університетів у власні центри агітації та пропаганди під час виборчої кампанії до парламенту стали ще однією ознакою глибокої системної кризи, у якій перебуває країна.

У цьому році така доля спіткала Національний авіаційний університет на чолі з регіоналом Максимом Луцьким та Національний університет державної податкової служби України, який очолює інший член Партії регіонів Петро Мельник. У період виборчої кампанії зазначені освітні заклади перетворилися на центри з обслуговування політичних виборчих амбіцій, а сукупний інтелектуальний потенціал викладачів та студентів був широко залучений у різноплановій (і доволі брудній) роботі із забезпечення проходження у парламент свого «рідного» кандидата.

Аналогічну функцію виконував для олігарха Ігоря Палиці і Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки у Луцьку. Щоправда, на відміну від Максима Луцького та Петра Мельника, Ігор Палиця є лише головою Наглядової ради вузу, проте має дуже прихильного до своєї персони ректора Ігоря Коцана, проректорів та деяких деканів. Саме вони і стали одними з найактивніших та найвідданіших агітаторів за соратника Ігоря Коломойського в обласному центрі Волині.

Те, з якою старанністю представники адміністрації Східноєвропейського університету працювали на перемогу депутата-«тушки» Ігоря Палиці у межах вузу та поза ним, цілковито спростовує норму про заборону передвиборчої агітації на території освітніх закладів. Така воістину запопадлива діяльність частини науково-викладацького корпусу з Волині на користь депутата, який у минулому скликанні неодноразово зраджував виборців і за підсумками своєї роботи став одним з найменш працьовитих народних обранців, голосував за найбільш одіозні антисоціальні та антисоціальні законопроекти від Партії регіонів, наводить на думки про атрофію громадянської свідомості у тих, в кого вона мала б бути на вищому рівні.

В період панування олігархічно-кланової системи представники освітянської «інтелігенції» окремих вищих навчальних закладів України взяли на себе доволі сумнівну роль: агітувати за кандидатів від влади та олігархів. І ця місія свідомо реалізовувалася громадянами з вченими званнями і науковими ступенями, які формують світогляд молодого покоління. Виникає питання: якщо ця інтелектуальна «еліта» самовіддано виступає у ролі агітаторів за «тушок» та олігархів, то чого тоді варто очікувати від простих громадян? Чи може університет, який на кілька місяців зусиллями ректорату та деканів перетворюється в агітаційний центр одного з олігархів, відповідати гордому статусу національного?

Те, що відбувалося у Східноєвропейському університеті імені Лесі Українки під час виборчої кампанії у 2012 році, безумовно, залишиться чорною плямою на його репутації. Відверта виборча агітація на факультетах, перетворення викладачів та адміністрації вузу на звичайних агітаторів за кандидата у народні депутати, добровільно-примусові збори студентів на зустрічі з Ігорем Палицею, профілактично-виховні бесіди окремих деканів про те, чому потрібно голосувати за Палицю, петиції вдячності олігарху, перешкоджання роботі журналістів, - ось далеко неповний перелік, який характеризує діяльність Східноєвропейського університету у Луцьку.

За підписом ректора Ігоря Коцана та 24-ох деканів у липні з’являється заява, в якій чітко сказано: «наш обов’язок – стати на захист нашого голови Наглядової ради, виголосити осуд авторам наклепницьких матеріалів». Риторика професорів, докторів і кандидатів наук дуже нагадує стиль осуду пролетаріатом «ворогів народу». Тільки ворогами для ректора і деканів Східноєвропейського університету чомусь стали місцеві журналісти, громадські діячі, політики, які наважилися критикувати їхнього кумира та «благодійника» Ігоря Палицю.

Також у заяві стверджується, що «Ігор Палиця за попередні роки зробив для університету стільки корисного, що оті невдоволені всі разом за своє життя і частини не зробили». То може настав час приватизувати вуз та замість імені Лесі Українки назвати його іменем «видатного» Ігоря Палиці?

До справи цькування опонентів олігарха адміністрація вузу активно залучила і деяких студентів. Останні у петиціях гнівно засуджували кандидатів у нардепи, які посміли критикувати голову Наглядової ради Східноєвропейського університету, водночас прославляючи особливу турботу і чуйність Ігоря Петровича. «Совковий» стиль на Волині восторжествував.

Якщо такими речами займаються окремі професори, доценти, кандидати і доктори наук, то чого можна чекати від директорів сільських шкіл чи дрібних чиновників? Які перебувають під загрозою втрати роботи у випадку результату на виборах, який не задовольняє нинішню владу та місцевого «благодійника». З кого ж їм брати приклад? Чи не з методики агітаційної роботи адміністрації відомого в області вузу? І чому, власне, вони мають проявляти свідому громадянську позицію, коли викладачі вузу з національним статусом покірно мовчать як риби? Ще б пак, хто посмів би вголос заявити незгоду проти офіційного університетського виборчого курсу з підтримки Ігоря Палиці? Якщо можна так повноцінно «нагнути» людей з вченими званнями, то, напевно, так само можна успішно це зробити і з громадянами, які їх не мають.

Історія свідчить, що університети були інтелектуальними центрами, носіями свободи і бунтівного духу, боротьби за соціальну і національну справедливість. І майже ніколи не займалися покірним обслуговування інтересів «грошових мішків». У них працювали люди, які нерідко були моральними авторитетами і віддано служили інтересам своєї нації.

Здавалось би, провідні науковці Волині мали б пояснити волинянам, що голосування за «тушок» і «благодійників» - це шлях до консервації нинішнього стану справ та зміцнення режиму Януковича. І ті кілька сот гривень, які виборці отримають з кишені олігарха, вистачить зовсім ненадовго. А потім доведеться чекати наступних виборів, щоб щось знову дали. І нарікати на несправедливість, низькі зарплати, пенсії, стипендії та бідне життя на фоні олігархічної розкоші. Адже «благодійники» не будуть працювати задля зменшення кількості своїх потенційних виборців – тих, кого можна знову купити на наступних виборах.

Проте, у Східноєвропейського університету в період правління Януковича, схоже, зовсім інша місія. Ніколи цим вченим мужам займатися просвітництвом народу, коли є можливість допомогти пройти у Верховну Раду самому соратнику одного з найбільших олігархів України.

У випадку зі Східноєвропейським національним університетом, як і з іншими вузами, які стали агітаційними штабами кандидатів у нардепи, варто поставити питання про доцільність перебування ректора, проректорів і деканів на займаних посадах. Оскільки їхня діяльність повністю суперечить статусу «національний» у назві вузу, дискредитує та нівелює його, підриває репутацію закладу. Гірше точно не стане. Зате, можливо, тоді у свідомості керівництва вузу з’явиться усвідомлення того, що національний статус – не просто можливість отримувати надбавку до зарплати чи мати інші привілеї, а й висока відповідальність перед громадою. У тому числі у формуванні суспільної думки.

Принаймні, до того, як Східноєвропейський університет був Волинським державним університетом, він не ставав агітаційним пунктом одного з кандидатів у народні депутати. І студентам не натякали на те, що попереду сесія, тому «неправильне» голосування на виборах може мати негативний вплив на їх успішність.

Чи може у нас вже відбулися незворотні процеси підпорядкування керівництва окремих університетів обслуговуванню інтересів олігархічних кланів? І після «прихватизації» стратегічних ресурсів олігархи звернули увагу на «правильне» виховання молодого покоління задля збереження свого монопольного становища у державі. А своїми діями ректор та декани волинського вузу просто дають приклад студентам, як потрібно підтримувати та шанувати олігархів, політичних зрадників і тих, хто роками стабільно «покращує» наше життя.

Петро Герасименко