Вакцина від політичного яничарства

Не лише українці, а усі народи мусять вміти користуватись власною історією. Якщо вони хочуть зберегтись як самостійна етнічна одиниця.

Те, ким є ми сьогодні, залежить від того, що ми пам’ятаємо і знаємо про себе. Дійсно, історія зовсім не вчить, але обов’язково і завжди жорстоко наказує за її незнання. Заберіть у народу історичну пам’ять та свідомість – і нація на очах перетвориться на населення.

Тому усі окупанти та завойовники України в першу чергу намагались знищити саме знання широкими верствами населення вітчизняної історії шляхом «переписування», перетворення її на примітивну пропаганду, створенням «білих плям» у перебігу подій, роздуванням значення третьорядних звершень, нав’язування неукраїнського трактування і розуміння нашої минувшини.

Саме тому іншими державами сьогодні точаться такі гарячі війни за наше розуміння української історії, аж до дипломатичних і міждержавних «прохолодних» війн та протистоянь.

Саме тому у них не проходить хворобливий зуд щодо написання спільних підручників з історії.

І саме тому тратять на це наші «друзі» власні величезні бюджетні кошти, не зважаючи на економічні кризи, на «роз’яснення» українцям їхньої ж історії.

Тому, щоб втриматись на плаву в сьогоднішньому глобалізованому світі і вберегтись від асиміляції, ми мусимо в терміновому порядку навчитись користуватись власною історією, як вакциною від політичного яничарства, психологічного комплексу почуття меншовартості і паталогічного самопоїдання.

Звичайно фатастично-утопічною була б надія на те, що пересічні «маленькі українці» негайно покинуть свої щоденні турботи, спрямовані на щоденне виживання в сумну епоху щорічного азаровського покращення життя і займуться вивченням товстих фоліантів історичних монографій.

І саме тому роль у піднятті рівня історичної свідомості ЗМІ важко переоцінити. Як добий приклад такої роботи, згадаю газету «День». Вона щоденна, легкодоступна та ще й із символічною вартістю. Роль цього популярного видання у процесі масового патріотичного виховання наших громадян – величезне.
Те що в цьому плані не допрацювала школа і принципово не робить влада доробляє щоденною, а головне якісною працею «День», освітлюючи «темні» і «білі» плями нашої минувшини з метою виведення нації із летаргічного стану історичної амнезії.

В Західній Європі нації творили політики, а на Сході – поети. Проте з українцями все складніше, адже ми – ще в процесі закінчення формування модерної політичної нації. А наші перманентні внутрішньохатні війни впродовж усього історичного минулого могли зупинити лише страшні зовнішні вороги, або тотальне всенародне збурення, як це було лише 4 рази впродовж останніх мінімум 1000 років: Хмельниччина, Коліївщина, Українська революція 1917-1922рр. і Помаранчева революція.

Історичний досвід свідчить, що найбільшими ворогами українців є вони самі. І крилату фразу, що «Українці об’єднуються лише перед розстрілом» ніхто не відміняв...

Саме наші егоїзм, заздрість і хворобливий індивідуалізм були нашою головною перешкодою на шляху до збереження повноцінної і безперервної розбудови державності. І саме ці риси у нас так радо плекали всі без винятку окупаційні режими.

Як добре ми знаємо своїх сьогоднішніх політиків і як погано – свою історію. Лише тоді, коли ми будемо знати і пишатись (а дійсно є чим і на заздрість ворогам) власним минулим, як це роблять наприклад французи, італійці чи з куцою у 200-рінчою історією американці, ми нарешті перестанемо встановлювати пам’ятники на своїй землі поневолювачам і колонізаторам та змиємо бруд окупаційної позолоти з тоталітарних пам’ятників комуністичного минулого.