вхід реєстрація
Додати запис

«Коли ти поруч» Світлани Талан

Якщо ви мене запитаєте чи варто читати цю книгу, я однозначно відповім, що так. Вона про життя і смерть, про любов і зраду, про сміх та сльози, про тепло і холод. Про те, як ці протилежності з’являються у нашому житті, час від часу змінюють одна одну і назавжди залишають свій слід.

Про те, що не одноразово ми робимо поспішні висновки, не вникаємо в саму суть, не переступаємо через свої переконання.

Про те, як часто ми не розуміємо близьких нам людей і як вони не розуміють нас, що врешті-решт призводить до втрати зв’язку між найріднішими.

І як іноді безглуздо люди зникають з нашого життя, а ми переконуємо себе, що так буде краще і нічого не робимо, щоб їх повернути назад.

Після кожної прочитаної сторінки, огортає сум за безслідно прожитими днями, які могли бути найщасливішими в нашому житті. Ми постійно кудись біжимо і за щоденними турботами не помічаємо неповторності кожного дня.

Ми тратимо свій час на злість і злобу, забуваємо, що краще прощати і йти далі. Що дарувати свою любов набагато приємніше, ніж наповнювати серце ненавистю. Бо любов - це найпрекрасніше, що тільки міг нам дати Бог.

Книга розповідає нам історію життя молодої дівчини Дарини, яка у розквіті сил дізнається, що хвора на СНІД. Заразилася вона під час аварії, коли надавала першу допомогу потерпілим. З однієї сторони вона рятувала життя іншим, а з другої – не змогла врятувати своє. Найтрагічнішим є те, що від неї відвернулися найрідніші люди – батьки, друзі, коханий та колеги по роботі. Кожен з нас знає, якою важливою є турбота близьких людей, коли ми хворіємо. Їхнє тепло та підтримка надають сили боротися з недугою. А Даша залишається сам на сам зі своїм діагнозом, який в перші дні звучав як смертельний вирок.

Для батьків, які жили в селі, стало більш вагомим аргументом те, що подумають і скажуть люди, ніж хвороба і страждання єдиної доньки. Рідний брат перестає спілкуватися із сестрою, подруга дитинства відвертається і обриває будь-які зв’язки, наречений просить його забути, а з роботи у престижній клініці звільняють. І головній героїні у розпачі здається, що виходу вже нема, що "СНІД назавжди зруйнував її непохитний замок щастя, який вона будувала, в якому збиралася жити довгі роки, народжувати дітей, виховувати, дарувати їм свою любов, потім чекати онуків". Але як виявилося, не таким і непохитним той замок був.

Шкода, що стереотипне уявлення, людська необізнаність, небажання, незнання про СНІД - руйнує життя не лише хворих, але і їхніх рідних. Здавалося б в такому переповненому інформацією світі не може бути подібних проблем, але більшість людей і досі до кінця нічого не знає про цю хворобу, шляхи зараження і яким чином вона не передається. В Україні темпи поширення ВІЛ-інфекції чи не найвищі в Європі. Але кожен думає, що з ним такого трапитися не може. Часом безпечність людей губить їх самих.

Та при будь-яких обставинах слід пам’ятати, що СНІД – це лише діагноз, а не смертельний вирок. Що "всі ми ходимо під Богом і ніколи не знаємо, в який момент нам доведеться залишити цей світ". Ця хвороба вражає тіло, але не душу. Тому не слід відвертатися від ВІЛ-інфікованих лише через те, що вони такі.

Дарина своїм прикладом показує, що не треба втрачати надії і продовжувати жити далі, бо світ не без добрих людей. Дівчина вирішує допомагати іншим – таким же хворим як і сама. Дарувати їм свою любов, ділитися теплом і багатством своєї душі, виконувати їхні бажання, проживати з ними останні хвилини життя. Вона знаходить в собі сили і розуміння того, що "не можна у своє серце впускати зло – воно погризе, як хробак, тебе зсередини". Чим більше віддаєш, тим більше отримуєш. Вона не задумується про те, скільки їй залишилося, а радіє і цінує те, що має, живе одним днем, не дає сумним думкам ані найменшого шансу поселитися в її голові. Бо кожна хвороба – це випробовування, яке хоч не хоч, а треба пройти.

Чомусь лише хвороба або якась біда допомагає людині переосмислити життя і навчитися його цінувати. Коли ми здорові і щасливі, то не задумуємося про цінність кожного прожитого дня і марно витрачаємо свій дорогоцінний час. Подібні книги дають змогу згадати про швидкоплинність нашого життя, зосередитися на тому, що справді є важливим, що пора вже врешті-решт почати жити, а не відкладати на потім, яке може і не настати.

То ж поспішаймо жити, любити і бути щасливими.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 7
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Я читала цю книгу. Справді вартий уваги сюжет, емоції переповнюють, навіть до відчуття справжнього болю. Читайте, не залишитеся байдужими!
Відповісти
Оленка молодчинка! Піднімає актуальні теми, читає, думає. Серед сучасної молоді таких дівчат зустрінеш не часто.
Відповісти
Раджу ще почитати такі 2 книги або подарувати коханим своїм:

"Теплі історії до кави" та "Теплі історії до шоколаду" автор: Надійка Гербіш.
Або ж: "Любов та піраньї" автор: Максим Кідрук
Не пожалкуєте!
Відповісти
так дійсно, погоджуюсь книга варте уваги, я читати не особливо люблю, але коли почала читати книгу, і дійсно коли читаєш відчуваєш біль в реальності ніби.
Не пожпліла, що прочитала. Раджу.
Відповісти
Варто.
Відповісти
А киньте сссилку щоб прочитати...
Відповісти
Будь ласка киньте силку щоб прочитати,дякую
Відповісти