Деякі враження від поїздки у глибинку Росії

Так сталось, що близько тижня тому мені уперше вдалось відвідати глибинку Росії, а саме місто, яка знаходиться на західному Уралі, або як говорять його мешканці на початку Європи, – місто Перм.

Метою поїздки було проведення переговорів з потенційними російськими партнерами та перейняття досвіду реалізації одного з проектів, що пов’язаний з електронною демократією і залученням громадськості до виявлення та вирішення проблем місцевих громад. Окрім основної місії була можливість поспілкуватись з місцевими мешканцями, поспостерігати за розвитком краю.

Ми, у Луцьку, часто гордимося близькістю нашого міста до Європи, європейських здобутків та цінностей, але з власних спостережень можу сказати, що Перм та її мешканці, ніяк не далі від Європи, ніж ми, а в окремих напрямках навіть ближче.

Перм досить молоде місто, йому близько 300 років. Основу його економіки, як і Луцька, складають машинобудівні та приладобудівні підприємства. Поряд з сучасними бізнес-центрами є достатньо старих будинків з дерев’яного бруса. Мені вдалось знайти і інші риси, які є спільними для Луцька та Пермі. Це символи міста. Одним з символів міста на річці Камі є Святий Миколай (на фото).


Більше фото тут.

Найбільший негатив від поїздки на Урал це різниця в часі, в порівнянні з Україною + 4 години, що було дуже некомфортно. Ми прилетіли в Перм в 5 годин ранку по місцевому часові або в 1 годині ночі, по київському. Це в принципі нормально. Гірше те, що в наступні два дні у нас були призначені зустрічі на 11.00 та 9.00 відповідно. По нашому часові це було лише 7.00 і 5.00 годин ранку відповідно. Налаштуватись у таку ранню пору на серйозну розмову досить важко, інколи доводилось з усіх сил боротись зі сном під час самих зустрічей. Також досить дивно було те, що в 9.00, коли усі йшли на роботу на вулиці лише починало світати, а в 20.00 ще було видно.

Все інше було набагато приємніше. Що найприємніше вразило – це добрі, конструктивні та небайдужі люди, які хочуть зробити своє місто та регіон кращим. Це стосувалось як потенційних партнерів, так і місцевих чиновників з якими довелося зустрітись впродовж двох днів, а також обслуговуючого персоналу у готелі чи інших закладах.

Досить неочікуваним особисто для мене було те, що в чиновників з якими ми мали зустрічі, у кабінетах не було портретів лідерів держави, лише російський прапор та символіка міста чи регіону. А зустрічі були з головою адміністрації одного з районів міста Перм, уповноваженим з прав людини у Перському краї та заступником міністра з питань інформаційних урядових комунікацій краю. Не знаю чи російським чиновникам регіонального рівня немає сенсу зайвий раз доводити свою лояльність керівникам держави чи це певне місцеве вільнодумство, чи можливо саме в Україні ми маємо збочене владолюбство.

За час перебування у Пермі мені вдалось дізнатись, що у місті практично відсутнє безробіття, середня заробітна плата становить близько 1 тис. дол. США, і воно знаходиться на четвертій позиції в Росії за перспективами розвитку. Мені здалось, що саме на розвиток міста і регіону, залучення інвестицій, інтеграції у європейський культурний та освітній простір спрямована політика влади краю та діяльність соціально відповідального бізнесу. Не буду вдаватись в деталі чому саме таке враження у мене склалось. Але новозбудовані льодові палаци, спорткомплекси, різного роду фестивалі підтверджують те, що цей край далеко не депресивний і навіть не стагнуючий. Звичайно не можна робити з дводенних спостережень в одному російському місті висновків про політику та економічну ситуацію в усій Росії. Але складається стійке враження, що в місцеву та національну політику в Україні хтось спеціально вносить питання, що роз’єднують владу та саме суспільство, щоб громадяни були налаштовані один проти одного, обговорювали другорядні проблеми, а не думали спільно як зробити свою державу, регіон чи місто кращим та конкурентноспроможнішим у світі.

Окрема тема – автомобілі та дороги. Порівняно з нашими містами сьогодні автошляхи у Пермі та навколишніх територіях досить пристойні, хоч самі мешканці цього міста іншої думки. Можливо під закінчення зими, а вона закінчується у тих краях в кінці березня, у них дороги зійдуть разом з зимою також. Не знаю. Хоча я особисто думаю, що в цьому плані у них ситуація значно краща, ніж у нас. Такий висновок можна зробити з того, що переважна більшість автомобілів досить нові, придбані не пізніше ніж в останні 10 років переважно в місцевих автосалонах, а не привезені б\в з Європи чи Японії. Також серед автотранспорту переважають середнього розміру седани різних іноземних виробників. Це не «чобітки», бусики та позашляховики, які складають левову частку приватного автотранспорту у нас і які краще пристосовані до поганих доріг, ніж невеликі автомобілі середнього класу.

Основний висновок із поїздки – ми дуже мало знаємо світ та людей, думаємо, що ми найрозумніші, найкращі, найперспективніші, але у нас завжди якась не така влада. Насправді ми досить ліниві, горді та самозакохані. Мабуть ми стали такими не самостійно, а під дією певних чинників та стереотипів. Але стереотипи потрібно долати, якщо ми хочемо бути кращими.

Друге, не варто упереджено ставитись до росіян – в переважній більшості вони нормальні люди, без імперських амбіцій. А у випадку Луцька є сенс подумати над встановленням тісніших партнерських відносин з цим приуральським містом, зважаючи хоча б на те, що у нас уже є спільні символи.

І, третє, досвід варто переймати не лише у Європі чи Америці, але й у містах біля Уралу, у яких проживає переважно слов’янське населення зі схожим менталітетом та цінностями.


P.S. Знаю, що багато хто поставить під сумнів написане. Хтось звинувать у непатріотизмі. Хтось має інший досвід перебування у Росії. Для себе я зробив висновок: хочеш щось зробити на краще – налаштуйся на позитив і роби.