Блиск і вбогість любешівського бароко

Полішуки полішуками, але глибоке Полісся має подеколи унікальну культурну спадщину, яка вказує на те, що в цих болотах творилася хороша історія!.. ;)

Сталося це під час дуже короткої поїздки до Любешова, коли раптом після двогодинної їзди від Луцька за вікнами автобуса мелькнув незвичний об'єкт із каскадними заокругленнями на даху. Коли вдалося підійти ближче, брама давнього палацу Вишневецьких-Чарнецьких відкрилася в усій своїй красі й обездоленості. Давня пам'ятка волинського бароко стоїть у відвертій глушині без догляду і належної уваги, обдерта, запущена, захламлена сміттям.

Брама є представником доби бароко на Волині. Її збудували в першій половині XVIII століття. У той же час у нас зводилися такі чудові барокові монументи як бернардинський комплекс у Луцьку, Покровська церква у Піддубцях, домініканський костел у Старому Чорторийську тощо. Але, як і годиться, маленька брама була лише частинкою цілого палацового комплексу, який тихо-мирно зачаївся серед мальовничих поліських водяних стоходів.

У другій половині XVII століття Любешів став належати пінському шляхтичу Яну Дольському. Він домігся надання містечку Мегдебурзького права. Збудував тут і свою резиденцію - дерев'яний палац. Але він простояв лише два-три десятиліття і в 1706 році його знищили шведи.

Після смерті Дольського Любешів перейшов до Михайла Вишневецького, який вирішив збудувати новий палац. За проектами поки не відомих архітекторів збудували бароковий палац із парком біля нього. Але і він не простояв дуже довго. Досить скоро він з невідомої причини занепав і вже в першій половині ХІХ століття був розібраний.

Вже на початку ХХ століття від палацу залишилася тільки брама, трохи стіни (бічне праве приміщення) та є свідчення про вхід в підземелля палацу. На фотографіях 1929 року брама перебувала не в кращому стані, ніж сьогодні. До Першої світової окремі частини палацового комплексу ще використовувалися як житло родиною Чарнецьких, але в 1922 році були розібрані.

Оце й усі відомості про палац... Ані яким він був, ані якісь ширші відомості про його будівництво і причини занепаду практично нічого невідомо. Може, і зрозуміло - не кожен археолог та історик залізе так далеко в Полісся.

Немало авторів описували історію Любешова. Одне з найраніших джерел (крім архівних) - "Словник географічний королівства Польського" не дає жодних відомостей про палац. Хоча писали томи Словника в тому ж столітті, коли палац був розібраний.

А коли немає популяризації, немає уваги до історії, то вона забувається і її об'єкти стають частинкою незрозумілої буденності, яка просто існує і в принципі "взялася нізвідки". Брама палацу зареєстрована як пам'ятка архітектури національного значення. Але це також її не рятує.

До брами праворуч прибудоване не менш старовинне приміщення. З фотографій 1929 року його трохи видно. З того, як нанесена фарба на стінах, зрозуміло, що відносно недавно приміщення якось використовувалася, але зараз воно з брамою відверто нікому не потрібне. Всередині - обписані стіни, газети, бонґи - словом, продукти життєдіяльності сільської молоді. Хоча варто зазначити, могло бути набагато гірше. Приміщення прибудови пусте, але не вбите.

Гірше - з брамою. Вона стоїть обдерта, захламлена сміттям. Деякі частини провалилися. Балки перекриття між першим і другим поверхом оголені і піддаються впливові стихії.

У тій частині, де колись був парк, зараз знаходиться якесь господарство. Через браму туди потрапити важко, бо територію охороняє гавкотливий пес. Але дерева там є.

Вряження від пам'ятки двоякі. Бароко - не чуже поняття навіть для таких віддалених районів Полісся. Тут є своя місцева культурна та історична автентика, яка часто поєднується з унікальною природою. За певних обставин і тут можна розвивати туристичний бізнес. Або не розвивати, але підтримувати історичні скарби в певному прийнятному стані.

Але це - із фантастики. Бо кому воно тут потрібне? Люди закрилися у своїй буденності і ментальності, у проблемах і звичках життя. А культурній спадщині тут уже місця не знаходиться. Хоча формально пам'ятка і перебуває під опікою держави, але цю державу сюди мають направити місцеві люди. Пам'ятку ще можна колись зберегти. Але коли? Очевидно, не тепер, і можливо, не тут.

Браму чекає доля палацу, але поки ще вона тримає у собі енергетику старих часів...