Інші люди? Про життя та проблеми нетрадиціоналів

Все своє свідоме життя я притримувався єдиної позиції щодо людей нетрадиційної орієнтації. Доки вони живуть своїм життям і не заважають мені жити своїм, я згоден ходити з ними у загальну громадську вбиральню, погоджуватись з їхнім існуванням та цілком нормально сприймати такий вибір. Як власний вибір кожного "ким бути" і "чим займатись". Погодьтесь, ми обираємо це самі і втручання держави чи суспільства в особисті справи кожного часто межує з реаліями тоталітарного режиму.

Я й досі дотримуюсь цієї позиції. Та мене хвилює різке та неоднозначне сприйняття представників секс-меншин в Україні. Це лише говорить про те, що нам досі важко миритись з існуванням "інших". Як це було свого часу з представниками субкультур, іноземцями, неграми, а тепер лесбійками, геями і трансвеститами.

Явище, яке прийшло з-за кордону змушує суспільство якимось чином реагувати. Реакція ця досить передбачувана. Суспільству, яке так болісно призвичаювалось до нових тенденцій у соціальних ролях, знову важко проковтнути те, що принесли "західні" вітри. Хоча трапилося це не вчора. А ще 10-15 років тому.

Будь-які акції в Україні в підтримку секс-меншин наштовхуються на хвилю агресії та нерозуміння. Кілька гучних випадків трапилося весною минулого року у Києві. Варто про них нагадати.

Третього травня у приміщенні кінотеатру "Жовтень" Євгенія Бєлорусець презентувала фотовиставку "Своя кімната", де були представлені фото, зроблені у кількох нетрадиційних сім'ях. Фото показували звичайне побутове життя квір-сімей, де насправді не було ні брутальності, ні порнографії, ні будь-чого іншого, що могло б викликати хвилю агресії та критики. Лише сам факт того, що на фото представники секс-меншин, які не приховують свої обличчя і почуття один до одного - у багатьох спровокувало обурення. У день відкриття виставки двоє людей вбігли до приміщення і ножем пошкодили майже половину виставлених робіт. Сумно те, що саме цей жест, який говорить про абсолютне несприйняття, відображає настрої більшої частини населення країни. Нам ще потрібно пройти табу над нетрадиціоналами, яке у Європі проходили останні 30 років.

Інший випадок - минулорічний гей-парад, який так і не відбувся через побиття головного організатора. Цього року його проводили під охороною близько тисячі беркутівців і міліціонерів. Та це аж ніяк не завадило прийти опонентам і всіляко намагатись зірвати акцію. Що цікаво - прийшли абсолютно ідейно різні табори: українські націоналісти і комуністи; православні київського і московського патріархатів, католики; врешті, козаки. Хто б міг подумати, що такі дива трапляються. Всіх їх об'єднала ненависть до нетрадиціоналів.

Американський соціолог Ерік Олін Райт, який цього року приїздив в Україну на запрошення Києво-Могилянської академії у своєму інтерв'ю для "ВВС Україна" поділився власними поглядом на проблеми секс-меншин: "Я вважаю, що глибоко аморально в плані людського існування, процвітання життя, говорити, що гомосексуальні сім’ї не повинні мати права всиновлювати дітей. Говорити, що їх слід позбавити права мати дітей через їхню сексуальну орієнтацію – це значить бути непоінформованим і дурним".

У Франції ще восени на вуличні демонстрації виходило 70 тис. людей, протестуючи проти можливості узаконення одностатевих шлюбів та дозволу на всиновлення дітей. Весною цього року в Парижі на вулиці вийшло близько мільйона протестувальників.

Це говорить про те, що навіть у толерантній Європі, яка особливо піклується про захист прав людей, в тому числі і
представників секс-меншин, настрої більшості не в їхню користь. Принаймні у Франції. Французи чітко дали це зрозуміти.

В свою чергу кілька європейських країн, серед яких Німеччина, Швеція та Британія, вже дозволили геям усиновлювати дітей. Одностатеві шлюби легалізовані в 11 країнах. 9 квітня цього року до них приєдналася і Франція.

Боротьба секс-меншин за власні права в Україні триватиме, доки їх не визнають. Так було з неграми в Америці сто років тому. Так було з геями і лесбійками останні десятиліття у Європі і США. Так буде і у нас. Тільки з відчутним запізненням.