Додати запис

Як живеться з трьома дітьми?

Мене іноді питають про це, бо ж у наш час це вияв неабиякої ексцентричності. Вирішила узагальнити, хоча й досвід в мене, поки що невеликий.

Отже, правду кажуть, що найважче перший раз. Тоді змінюється все. От, повністю: режим дня, світогляд, хвилювання, плани на майбутнє. Ти усього боїшся: не так взяти, не те з'їсти, не тим нагодувати, не встигнути, не дотягнутися. І накриває.

За старшими малими мене накрило серйозною депресією, коли я відчувала підрізаність власних крил, прив'язаність до тих чотирьох коліс возика-танка на дві персони і кількох квадратних кілометрів площі, яку тим возиком щодня об'їжджала. Мені було важко. Не фізично, я звикла працювати на повну, викладатися і мало спати. Мене вбивала рутина: одні і ті ж дії щоденно.

Здавалося, я раптом стала усім непотрібна, нецікава. Перестала ходити в гості, бачити людей, практично обмежила себе в догляді за собою, бо... прання, готовка, прасування, щоденне вологе прибирання. Попередній досвід материнства був травматичним. Досвід повної винуватості: перед дітьми, що нема часу повноцінно їх бавити, перед батьками, що не цілком справляюсь, перед чоловіком, що схожа на бабу ягу і, ніби сидячи дома, втомлююсь, наче в забої була.

А все чому? Через якісь ідилічні картинки, яких прагнулося душею, але абсолютно не потрібно було тілесно. Постійна напруженість, неможливість відволіктися принаймні на сон. Хоча, звісно, треба дати ще скидку на двійню. Двійня - це важко. Одна дитина - навіть вередлива, навіть ручна, навіть з кольками - це одна дитина.

Другий раз, коли я стала мамою третьої дитини, я чітко знала ворога в обличчя. Я знала, яких думок не можна думати, чого не можна допускати відчувати (ні в якому разі не можна пускати жалість до себе в серце, як тільки вона туди заповзе - пиши пропало, депресія тут, як тут), що потрібно, а що ні.

Лише один раз я пустила слабкість в душу і крапнула сльозинкою у всесвіт. Розчулило мене красивезне червоне печене яблучко у скляному маленькому горняткові. Таке воно було миле, аж гормони взяли вгору. Під сльозу і жалко себе стало: я тут, а всі там. Добре, спрацювало ручне гальмо.

Мене важко переконати, що "не треба носити дитину, вона буде балувана". Кого ж я маю балувати і носити, як не свою дитину? У неї є така потреба, у мене є така можливість. Чому б і ні? Я чогось не встигну? Та хай горить воно ясним полум'ям. Все зробити не можна, а помремо, все одно, перед Богом голі стоятимемо, без своїх надуманих успіхів і провалів. Хоче малюк на ручки? Так, і я його хочу на ручках потаскати. Точно знаю. Мине якихось кілька років і воно займатиметься своїми справами, матиме свої секрети, а на ручки не заманиш і калачем.

Я ношу малюка в слінгу. І мені смішні аргументи проти нього. Я й так усе знаю. Але аргументи "за" для мене більш визначальні. Бо, ще раз кажу, йому це треба, а мені від цього приємно. Крім того, я вільна. Я відчуваю себе вільною. Ходжу собі в гості, виявилося, що це не я нецікава людям зі своїми дітьми, це мої власні комплекси і проблеми, роблю манікюр, педікюр, приймаю ванну з піною, можу собі дозволити там посидіти. У мене, поки, на жаль, мало часу на сидячу писанину, хоча я маю борги і маю їх пороздавати, але вони робляться повільно, хоча робляться. Не ставлю собі за мету переприбирати, перемити, перепрасувати, досягнути ідеалу.

Усе це при тому, що старших дітей ніхто не відміняв. Вони так само ревниві, як інші, вони, набравши по тридцять кг маси, так само просяться на ручки, їм часто болять пальчики, їм треба робити зачіски, робити уроки, шукати одяг і розкладати їхні речі по місцях. У мене менше часу на різноманітні забавки з ними, але ми все робимо разом. Ми разом доглядаємо малюка. Я можу спокійно пити враннішню каву, поки старші бавлять меншого. Знаю - їм можу довіряти. Вони - мої друзі і помічники.

Часто зараз я кажу: у мене, на жаль, немає часу зробити саме те, що ти хочеш, прямо зараз. Бачиш, Лесь просить уваги, а він маленький. Давай разом зробимо те, що я можу зробити. І ми їдемо на річку, в ліс, подивитися якісь цікаві місця чи, просто, у розважальний центр, читаємо книжку або голосно, розлякуючи сусідів. Я кажу: Ми зробимо це тоді, коли в мене звільняться руки, або я можу показати тобі швиденько, як робити, і ти зробиш це самостійно. Часто, вони погоджуються на самостійну роботу, аби я поруч.

І, до речі. Про каву. Звісно, я обмежую себе в надмірностях. Тут не до цього. Проте я дозволяю собі маленькі слабкості. І всім добре. Малюк собі спокійно підростає, старші розвиваються і планомірно дочитують самостійно свої перші в житті книжкові історії, діляться зі мною своїми комп'ютерними перипетіями і невеличкими ревнульками, допомагають у домашніх справах. Так і живемо.

Третя дитина - це не важко, якщо знати, з якого боку до неї підійти. Ну, і якщо не слухати нічиїх порад, як правильно. Хоча, я ще за першими зрозуміла, що це шкідливо для здорвов'я, тому відписалася від усіх мамських спільнот і форумів :), не слухаю сторонніх бабусьок, але замість сперечатися з ними просто дякую, та й усе.

От так воно живеться з трійком малявок.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 15
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
юль, ти сильна ;)
Відповісти
мдя......
Відповісти
все саме так)
Відповісти
А коли буде четверта, пята, шоста?..
Відповісти
вас так турбує моє статеве життя? То своїм займіться.
Відповісти
ви не одна, в кого багато дітей, не треба доводити це до канонізації.
маєтє - займайтесь ними, якщо кожен почне про своїх писати, то місця на сайті не вистачить.
Відповісти
Юля, дякую Вам за цікаві публікації . Ви молодець
Відповісти
а коли буде стаття "15 дітей, як живеться у циганській сім,ї?"
Відповісти
До "Додатка". На мою думку в вас грає тільки заздрість та звичайна украінська жаба.Місця на сайті всім вистачить, ви пишіть, тільки ,скоріше за все, ви здатні писати тільки анонімні дописи.
Відповісти
До "Додатка". На мою думку в вас грає тільки заздрість та звичайна украінська жаба.Місця на сайті всім вистачить, ви пишіть, тільки ,скоріше за все, ви здатні писати тільки анонімні дописи.
Відповісти
Я не веду мову про статеве життя. Воно в мене є: дуже різнобарвне і багате. Йдеться про те, коли вам голова міста Романюк вручить медаль "Мати-героїня". А ви зразу дурне подумали. Трахайтеся собі на здоровя і нехай дітки ваші ростуть щасливими!
Відповісти
Любі аноніми, які, як відомо, гірше підарасів. Те, що ви прочитали цю статтю, для мене гарна новина. А те, що у вас якісь з цим проблеми, то ви б цілком могли пережити їх самостійно, не повідомляючи про це мене. Бо я лише поспівчувати і можу.
Відповісти
розставляй ноги і далі -медаль дадуть)
Відповісти
а тобі, бідосику, видно, давно ніхто нічо не розставляв. спермтоксикоз так і лупить по мізках. буває
Відповісти
думаю у 96% жінок точно таке саме життя..
Ви не відкрили Америку..
Відповісти