Qui quaerit, reperit (Хто шукає - завжди знайде)

Луцьк. Це, на перший погляд, маленьке непримітне містечко надало прихисток публіці настільки різношерстій, що навіть уявити складно.

Як і в будь-якому місті, населення тут поділяється на корінне і те, яке в більшості своїй потрапило сюди абсолютно випадково. Ті ж із них, хто чітко знав, чого хоче, коли вирушав до Луцька, просто тікали від гамору і метушні мегаполісів.

Такі дезертири з готовністю пірнають у повільне і розмірене, мов густий кисіль, життя нашого міста. Вони не завжди можуть тверезо оцінити всі його плюси і мінуси. З одного боку – тихе маленьке містечко з затишними вуличками, привітними містянами, парком з тінистими алеями, величним замком і давньою історією; з іншого – провінційний населений пункт, таке собі велике село, яке можна обійти за кілька годин, де стаєш залежним від думки оточуючих, де твоя шафа має прозорі стінки і всі скелети, що там повільно перетворювалися на труху, виставлені на загальний огляд. Що ж, тепер залишилося тільки з’ясувати, котра зі сторін медалі переважає.

Якби когось цікавила моя думка як мешканки цього міста, як його невід’ємної частини, я б однозначно сказала, що люблю Луцьк не тільки за те, що він – моя колиска, місто, з яким у мене особисто пов’язана більша частина щасливих спогадів, але й за його будинки, вимощені бруківкою або встелені асфальтовою ковдрою вулички, шматочки природи, які так невимушено прикрашають безбарвний міський пейзаж, його чудових жителів, більшість із яких – досить життєрадісні, привітні і готові допомогти.

Той, хто каже, що тут немає нічого цікавого, просто ніколи по-справжньому не прагнув це цікаве відшукати, поринути у тісні сплетіння провулків, дозволити цим лабіринтам поглинути його і понести туди, де справді є на що подивитися. А таких місць у нас вистачає. Приміром, замок.

Побудований ще у 14-15 століттях, він досі продовжує вражати своєю величчю жителів і гостей міста. На території замку діють виставки дзвонів, мистецьких полотен, книг тощо, проводяться лицарські турніри, фестивалі дзвонарного та флористичного мистецтва, «Ніч у Луцькому замку», фест Art Jazz Cooperation та інші заходи.

Окрім кам’яного велетня, тонкій, прагнучій вражень натурі мандрівника є чим поживитися. Поруч із замком розмістився костел святих Петра і Павла - єдина католицька церква Луцька, унікальна архітектурна та історична пам’ятка стилю, що поєднує у собі ознаки ренесансу, бароко і класицизму. Всередині можна побачити багато старовинних ікон і прикрас, а також насолодитися звуками органної музики.

Якщо ж, стоячи спиною до замку, поглянути вперед, - можна побачити витвір неоготичної архітектури - Лютеранську кірху, а проходячи повз до річки Стир – ще одну споруду, оповиту легендами, так званий будинок з химерами, а насправді – житло і майстерня Миколи Голованя. Унікальність будівлі полягає в тому, що вона зусібіч прикрашена скульптурами різних форм та стилів, виліпленими дбайливою рукою майстра.

Для любителів підземель, таких собі вроджених дигерів, Луцьк також припас дещо цікавеньке, а саме підземні проходи, що, немов багатокілометрові змії, звиваються прямо під нашими ногами. Галереї, що вгризлися у грунт на глибину декількох ярусів, колись були ледь не єдиним шляхом для втечі з міста під час неспокійних часів. Хоч зараз багато з них закриті для відвідування, навіть ті, куди ще можна потрапити, приваблюють своєю таємничістю.

Якщо ж душа прагне естетики, є можливість поспостерігати за містом згори. З веж замку, дахів багатоповерхівок та колеса огляду відкриваються чудові панорами міста, краєвиди, що просто не можуть не заворожувати.

Хочете побачити щось справді варте уваги? Пакуйте наплічник і вперед, до нових відкриттів. Адже, хто шукає – той завжди знайде.