Батьки і діти: еволюція чи деградація?

Проблема конфлікту батьків і дітей буде існувати вічно, доки не настане той пророчий кінець світу, про який рік тому цілий світ боязко згадував у своїх невимушених розмовах. Скільки б нам не було років, яку освіту б не отримали, ким би не стали у цьому середовищі конкуренції та жорстокості – турбота і піклування ніколи не згасне у серцях найрідніших людей.

В кожної дитини, а особливо у проблемних підлітках виникають деякі суперечки з батьками, які переростають у справжній скандал з гучними криками, гіркими сльозами, надмірною жестикуляцією. В особливих випадках діло доходить до неприємних речей: образ, принижень, ба навіть рукоприкладства.

В такому віці молоді люди особливо емоційні та надміру запальні, тому батьки повинні більш лояльно ставитись до свого чада, адже будь-яке недоречне слово може сприяти виникненню душевного розладу або просто викликати неприємні асоціації.

На мою думку, найголовнішою проблемою у таких справах є відсутність взаєморозуміння у родинних стосунках. Велика частина українських сімей, якщо не свідомо, то на підсвідомому рівні намагаються виховувати своїх дітей за «радянськими порядками».

Більшість пострадянського покоління навіть не думали про те, що стали «жертвами» надзвичайно великої операції, в якої було на меті виховати людей-роботів, розумові процеси яких «керувалися» верхівками влади. 60-70 років тому радянське кермо малювали нашим бабусям й дідусям образ зразкового школяра, виділяючи найбільш яскраві позитивні риси, якими він повинен володіти.

Зараз перехопивши естафету наші батьки з величезним завзяттям намагаються дотримуватись цих ідеалів та нав’язувати їх своїм дітям. Напевно, кожен неодноразово чув таку фразу:» Якщо добре будеш вчитись – вступиш до університету, отримаєш хорошу роботу і високу зарплату, забезпечиш себе стабільним та спокійним життям.» Життєва практика вказує на зворотнє.

На сьогоднішній день люди, які дотримувались цих правил тяжко працюють на заводах, де їхня праця дуже знецінена. Є люди , яким в свій час пощастило більше і зараз вони працюють бухгалтерами, лікарями, кухарями. Але невже ми цього хотіли? Чому вихід у світ нам здається чимось надзвичайним, чому похід у якесь кафе викликає стільки захвату, ніби ми опинились на прийомі у британської королеви?

Звичайно, потрібно насолоджуватись дрібницями , шукати щастя в маленьких деталях і просто насолоджуватись тим, що у нас є. Але ж ми заслуговуємо на краще! Так чому мораль знецінена, чому етикет нехтується, чому звичайна ввічливість вважається дивовижним явищем?

Сучасна молодь почала задумуватись над такими речами, а деякі навіть боротись з сумними реаліями. Тільки от підтримкою батьків більшість заручитись не може. Незважаючи на те, що кожен побував у шкурі божевільного і неконтрольованого підлітка, дорослі все одно не можуть зрозуміти дитину.

Адже ніщо не стоїть на місці, ми живемо у 21-му столітті, де постійно розвиваємось, вдосконалюємось, еволюціонуємо, де стояти на місці означає робити крок назад. На мою думку, щоб справді відчути ті емоції і переживання потрібно просто помінятись тілами або душами, бо по-іншому дуже важко об’єктивно щось оцінити.

Виховані у суспільстві бунтарства й протестів , підлітки надто рано стають самостійними. Це викликає велику тривогу у батьків, тим самим пробуджує маніакальну опіку та турботу, яка ллється нестримним потоком і яку просто неможливо зупинити.

Часто дорослі та й самі діти соромляться розмовляти на особисті теми, де питання еротики і сексу провокує виникненню проблем. Такі делікатні теми підліткам легше обговорювати з друзями або знайомими. А це не зовсім нормально, адже жодне слово сторонньої людини не замінить доцільну материнську пораду. Хоча більшість молоді вважає думку дорослих обмеженою та старомодною, все таки вічні теми, як любов, сім’я, дружба залишаються незмінними.

Наше життя – це суцільні суперечки та парадокси і тільки розібравшись чому вони виникають, можна уникнути більшість конфліктів.