вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  
Додати запис

Ми не «шості нуль шості»

Двадцять перше березня.

Цього дня газета «День», у якій мав нагоду працювати, передовицею згадала Шарпвільську різанину – трагедію, що сталася у ПАР 21 березня 1960 року. На той час, говорить «День», жоден чорношкірий південноафриканець не мав права вийти за межі гетто без спеціальної перепустки, причому вимагати продемонструвати перепустку у чорношкірого південноафриканця могла будь-яка біла людина, навіть дитина.

«Білі люди» української влади роблять усе можливе, щоб повернути моїх колег до статусу чорношкірих південноафриканців зразка 1960 року. «Репортери без кордонів» кажуть, що за рівнем свободи преси Україна перебуває на рівні Камбоджі, тобто країни, найперша асоціація з якою, принаймні у мене, – диктатор Пол Пот та три мільйони, вирізані червоними кхмерами під час геноциду.

Журналістське посвідчення перестає слугувати мандатом, носій якого має гарантоване законом право на вільне одержання інформації.

«Ліпше б ти сидів у своїй редакції», – на жаль, можемо почути ми так само, як чорношкірі мешканці ПАР у середині минулого століття, мабуть, чули: «Ліпше б ти не вилазив зі свого гетто». Перша, найперша особа держави каже журналістові: «Я вам не заздрю». Темношкірим у ПАР теж мало хто заздрив. З білих людей.

21 березня 2012 року у Луцьку оприлюднили сто найвпливовіших волинян з точки зору експертів спільного проекту «ВолиньPost», «Хронік Любарта» та Центру політичного аналізу і виборчого консалтингу.

Для мене невизнання, заперечення справедливості, доцільності перебування волинських журналістів серед сотні найвпливовіших мешканців області з боку самих журналістів (!) дорівнює думці «Ну і що, що я журналіст? Ну і що, що маю право? Ліпше б я справді сидів у своїй редакції».

Для мене потрапляння стількох волинських журналістів до сотні найвпливовіших мешканців області означає, що у експертів спільного проекту «ВолиньPost», «Хронік Любарта» та Центру політичного аналізу і виборчого консалтингу – європейська ментальність, а не ментальність меншканців країни червоних кхмерів.

Не відмовлю собі у задоволенні і повторю прізвища колег, котрі потрапили до переліку ста найвпливовіших волинян. Іван Корсак. Святослав Пирожко. Андрій Калахан. Олександр Пирожик. Михайло Савчак. Лариса Івшина. Олег Величко. Володимир Лис. Ольга Куліш. Степан Сачук. Десять зі ста.

Так, європейська ментальність експертів!

Та ментальність, яка змусила литовців 13 січня 1991 року вийти на захист Вільнюського телецентру від радянського ЗМОПу, від штурму, внаслідок якого загинули майже півтора десятка осіб, котрі не мали ніякого відношення до журналістики.

У жовтні 1993 року відбувся один із найбільших мітингів в історії відновленої литовської держави. Так литовське суспільство відреагувало на замовне вбивство журналіста Вітаса Лінгіса. Через три роки Литва приймає закон про роботу засобів масової інформації, яким забороняє втручання у ЗМІ політикам найвищого рівня, забороняє цензуру, забороняє володіти медіа політикам, політичним партіям і навіть (привіт нашим районкам і не тільки!) органам державної виконавчої влади.

Ще через деякий час – миттєвий з точки зору «входження» у Європейське співтовариство України – Литовська Республіка стає членкинею ЄС.

А може, саме тому так швидко було подолано ними дорогу, що розпочалася вона із захисту редакції мас-медіа: Вільнюського телецентру?

Замовника убивства Лінгіса покарали через півтора року після скоєння ним злочину. Замовника убивства Гонгадзе не можуть покарати протягом одинадцяти літ. Чи не тому (у тому числі) Литва – у Євросоюзі, а ми – на рівні країни, котра ще вчора була країною кривавих червоних кхмерів?

У тій же Туреччині убивство журналіста – навіть якщо він відверто знущався із загальноприйнятої у цій країні версії масової загибелі вірменського населення у 1915 році (через лихоліття Першої світової війни й озброєні зіткнення всередині країни, а не через цілеспрямоване знищення мільйонів вірмен з боку армії младотурків) – ледь не дорівнює царевбивству.

«Ми віддали землі найбезстрашнішого героя за останні 90 років» - співчуття такого змісту отримувала редакція стамбульської газети «Агос» після того, як у січні 2007 року убили її редактора вірменина Гранта Дінка. Найбезстрашнішою людиною ледь не за сто літ назвали нашого, саме нашого колегу.

Тисячі тисяч турків не зважали, що Дінк – вірменин і «гнав» на турецьку версію трагедії 1915 року. Вони усе одно вийшли на вулиці Стамбула. Злочин проти носія якоїсь іншої професії, а тим більше представника національної меншини, не вивів би на вулиці турецького мегаполіса стількох.

Чи не через таке відношення до свободи слова, до журналістів, навіть та країна, яку усе-таки важко віднести до найбільш демократичних, назвати європейською географічно, претендує на входження до Європейського Союзу?

І коли раптом серед волинських експертів з`являються люди, які демонструють європейський підхід до місця мас-медіа в українському суспільстві, кажуть: «Хлопці й дівчата! Ви – влада! Це – Європа! Ви – можете! Ви – не шістки, бо у Європі журналісти не можуть бути шістками! Ви – маєте вплив!», ми думаємо: «Та ну, який вплив… На кого, на що, як ми можемо вплинути???»

Дивина…

Чи це не ви, шановні колеги-журналісти, є останньою надією на справедливість для людей, котрих факували роботодавці, депутати, прокурори, міліціонери, судді? Виходить, що люди вірять: навіть якщо на боці несправедливості – роботодавці, депутати, прокурори, судді, міліціонери, а на боці справедливості – один тільки Ви, журналіст, за справедливість ще можна поборотися!!! Виходить, що ці люди у вашу не впливовість не вірять, відмовляються не вірити!!!

А ми самі?

Невже ми справді схильні вважати, що Кучма поставив День журналіста на шосте нуль шосте (тобто 6 червня), щоб підкреслити роль і місце журналістики в українських реаліях?
Ми не«шості нуль шості».

Наші колеги – серед найвпливовіших?

Значить, ще поки не у Північній Кореї живемо.

Шануймося, бо ми того варті!
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Завантаження...

Коментарі 19
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
плюсую
Відповісти
тепер ми двоє плюсуємо :)
Відповісти
Нас так хвалят, так хвалят...
Кто?
Ты меня, а я тебя...
Відповісти
Панове журналісти, прокидайтесь, розплющіть очі та згадайте куди совість поклали!
Я з минулого року тверджу, що зміни в сучасінй Україні можуть і ПОВИННІ розпочатись саме з нас - журналістської братії, бо у людей більше нема ні до кого довіри. Чесна незаангажована журналістика повинна стати тим криголамом, який проломить лід кримінально-олігархічно-містечково-князівської-корупційної влади гатунку 2012.
Нас повинна підтримати творча інтелігенція, музиканти, артисти - люде - но скільки ще терпіти будемо?
Відповісти
Пане Іване Тихолаз!
На 101% згоден з вами і солідарно підставляю своє журналістське плече. Але якщо взяти глибше, то треба розпочати з морального стану журналістської організації Волині. Після відходу з життя Полікарпа Шафети ось уже 15 років під чуйним керівництвом Савчака, його попередників і сьогоднішнього вузького кола поплічників вона, легко сказати деградує. 29 березня Савчак назначив конференцію, підтягуються свої люди, шукаються голоси. Буде виставлена підставна утка - якийсь блазень, як претендент, але це усе для сміху. Все робиться мовчки - без шуму і пилюки. Бездарний Савчак стане довічним керівником цієї організації. Та і, власне, керувати вже немає чим, якщо не рахувати збір внесків.
Відповісти
Ігоре ! Молодець! Щось повинно відбуватись в цій країні! І хтось повинен це почати!
Відповісти
спокійно, у нас всьо харашо. от у сусідів... http://www.bg.ru/media/10296/ але деякі нюанси змусили плакати від узнаваємості
Відповісти
Чуб - маріонетка. У нього все фальшиве, як і він сам. Весь підроблений, як фальшивий червонець. Він завжди винаходив власну велич, щоправда, з підручних матеріалів. І тут приплів і Стамбул, і Африку, і Пол Пота, і Європу. Ще б старі валянки сюди вчепити.
Відповісти
Це Ви про Лучика оду писали? ;-)
Відповісти
Чудовий текст. +7
Відповісти
Понос слов-запор мысли.
Тоска о супер значимости совкового журналиста. Тогда удостоверение районной газеты открывала многие двери:"Уполномочен ставить директивы"
Ми не «шості нуль шості»- очень "яркое" название. Можно сказать диагностическое. Так власти хочется. В каждом слове комплекс хохлячей неполноценности.
Чуб, о чем ты написал, ты сам то хоть понял?
Відповісти
"В каждом слове комплекс хохлячей неполноценности" - ???

можна Вас назвати "хухло" або "вихухоль"?
Відповісти
Лучше-похухлист
Відповісти
Дон Хуан або хуандон?
Ви часом не крадете чужий нік, щоб обхаяти колегу?
Відповісти
Пане редакторе? Чому якийсь покидьок-антиукраїнець антиукр, який живе в Україні, принижує блогерів і коментатроів? Чи має він має на це право? Чому ви ганьбите своє видання? Це - не свобода слова, це дикість, це печера. Настійливо прошу поставити коментар.
Відповісти
О пурга , слюнкой брызгает.
Відповісти
Нет, это мой прикол.
Доказать могу, но сделаю больно.
Тебе это надо?
Отношение к Чубу очень простое-ненавижк рурналюдей, тем более национально озабоченных.
Відповісти
Для "Наталія"
Нетерпимость сталинских стукачей- "покидьок-антиукраїнець".
Конституция укр предусматривает право на свободу совести.
И по совести я ненавижу гос-во под названием "Республика Украина".
Наталья, вы совершенно сформированный кадр для неофашистской инквизиции украинской модификации. Вам в голову не приходит, что дисидентство необходимая составляющая демократического общества.
Відповісти