Про українців і хату скраю

Всі українці, точніше «недоукраїнці», коли вчергове беруться ганити самих себе, одразу хапаються за приказку «Моя хата скраю ‒ нічого не знаю» і тягнуть її навсібіч, узагальнюючи, мовляв, навіть приказка у нас самих на нас же є. І доповнюють: «Якщо в мене корова здохла, то хай у сусіда дві здохне». За таким принципом ніби і живемо.

* * *

Трапилося мені цими вихідними вибирати картоплю. Село недалеко ‒ за 25 кілометрів від Луцька. Картоплі, як для нас, «городських», багато ‒ 22 сотих. В господарстві ‒ лише свиня та кури. Будь-яка сільськогосподарська техніка теж, зрозуміло, відсутня. Починаючи від минулої середи, в сім’ї потихеньку починалася паніка: «Що з цим всім робити?»

* * *

Цього літа у мене померла бабця. Бабця,яка керувала всім: собою, своїм господарством, нами і навіть нашим господарством (дистанційно). Все було налагоджено за принципом: «Старшина сказав люміньовий, значить люміньовий». Ніхто не перечив ‒ батьків так виховали, і вони нас так виховали. У бабці в кулаку в її онко-80 було стільки сили, що вона і далі тримала на контролі кожен зуб усіх новонароджених малюків села ‒ вона була медик. Вона була добра. Не тому, що вона моя бабця, а тому, що вона нікому не відмовила в допомозі. Коли її не стало, сказали, що помер останній медик на селі.

* * *

Старшини не стало. Та й солдати не дуже в формі ‒ тикаються врізнобіч, наче сліпі кошенята: той піде горіхи позбирає, той землю подлубає ‒ мокра. Старшини не вистачає. Через величезне «Не хочу» взялися до вибирання. Подзвонили сусідові, той за помірну плату погодився тракторцем розорати. Вирішили: помаленьку, якось та й позбираємо. Тракторець оре, ми навприсядки з язиками на бороді почали збирати. Троє. Потім п’ятеро. Потім семеро і восьмеро. Прийшли сусіди. Ніхто нікого не просив і не кликав. Ніхто нікому не платив і не відроблятиме. Прийшли допомогти.

* * *

«Немає вже бабуні, немає. А наш Дмитрик ще довго тягнув за руку йти туди, де вона лежала. Тикав пальчиком і казав: «Ба-ба, ба-ба», ‒ збираючи картоплю, розповідає сусідка про однорічного правнука.

* * *

Мораль: Будьте добрими до людей, тоді не почуватиметеся, як на хуторі.