вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  
Додати запис

Покоління байдужих

Для початку розставимо крапки над "і": я школярка. "Школоло" - як люблять казати не надто обізнані у термінології "дорослі".

Що ж, нехай так, я не ображаюсь. Суть взагалі не в цьому. А в тому, що мене обрали Міністром червоного хреста (для людей, незнайомих із шкільним самоврядуванням, поясню, що це - особа, котра завідує проведенням всіх благодійних акцій), і я задумалася.

Звісно, я задумувалася над цим і раніше, проте ніколи ще не бачила всієї суті проблеми. А полягає вона у тому, що, здавши дві гривні на "благодійність" (насправді, жоден по суті не знає, куди саме пішли його горезвісні гроші), кожен вважає себе таким собі незрівнянним філантропом, гідним поваги, наслідування і бурхливих овацій.

Віддавши сиротам "останню", уже давно маленьку на вас, запрану і затерту футболку, думаєте, що стали для них царем і Богом в одному лиці. Намагаєтеся відкупитися від власної давно уже зогнилої совісті непотребом, який самим уже точно не згодиться. "На тобі, небоже, що мені негоже". Чесно? І вона ведеться?!

Невже незрозуміло, що дітям (як по суті, і бездомним тваринам. В меншому степені, але все-ж) потрібне спілкування? Підтримка, любов. Хоча сумніваюся, що хтось із цих горе-благодійників знає істинне значення хоч одного із цих слів.

Звісно, навіть така допомога у безкінечну кількість разів цінніша за її повну відсутність, проте невже неясно, що цього мало?! Хіба приємно Вам самим було б жити, почуваючись покидьком, відходом суспільства, про який згадують лише в разі необхідності підтримати свій благородний соціальний статус. Хоч хтось розуміє, як воно, жити без сім'ї сереж таких же, як сам, сердег, без будь-якого шансу на щасливе дитинство. Не кажу, що я розумію. В цьому плані мені пощастило. Але я принаймні намагаюся.

А тепер настав час обізвати ці рядки словниковим поносом юного графомана і піти бавитися з новеньким смартфоном, продовжуючи робити вигляд, ніби все гаразд.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 9
  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Пук в воду. А. Чехов писав, що "можно написать хороший рассказ о пепельнице". Ото ж бо, воно і є.
Відповісти
"Є два роди співчуття. Одне - малодушне і сентиментальне, воно, по суті, не що інше, як нетерпіння серця, що поспішає скоріше позбутися від обтяжливого відчуття при вигляді чужого нещастя; це не співчуття, а лише інстинктивне бажання захистити свій спокій від страждань ближнього. Але є й інше співчуття - істинне, яке вимагає дій, а не сентиментів, воно знає, чого хоче, і повно рішучості, страждаючи і співчуваючи, зробити все, що в людських силах і навіть понад їх"
«Нетерпіння се́рца» (нім. Ungeduld des Herzens, 1938) роман Стефана Цвейга.
Відповісти
тему варто було би глобальніше розвинути.
Відповісти
Дайте Темі прапор в руки
Відповісти
Тема не розкрита - 2 бали.
Відповісти
Шановні! Це ж не шкільний твір на "тему", за який ставиться оцінка відповідно до того, розкрита вона чи ні. У "Колонки автора" - інша мета. Людина задумалася про щось і, можливо, спонукала задуматися ще когось!
Відповісти
І чого варта думка 16-річної дівчинки. Вона сама через 4 роки скаже: яка я була дурепа. Може ще дослухатися до роздумів 5-річних дітей про печиво?
Відповісти
Три рядки свідчать про божевілля людини. Людина про "задумала про щось", але зовсім не сказала, про що. І виставляє своє безглуздя напоказ. Ну, бля, і "журналістика"!
Відповісти
Не хочу вступати в дискусію. Але:
1) Що авторка особисто свого внесла матеріального в благодійність?
2) Якщо людина вдягається на секі, то в потерті футболіці не бачить нічого поганого.
3) Чи бачила авторка які речі носять в дитбудинках? наприклад, я собі такі дозволити не завжди можу.
4)"піти бавитися з новеньким смартфоном"...в них немає смартфонів/телефонів?!
5) Занадто багато людей присвячуюють себе роботі, немаючи часу на власну дитину (добре/погано/обставини не беремо до уваги), де ще сюди брати до уваги чужих дітей?
6)З дитбудинку, не всі, але багато хто вважають, що суспільство в боргу у них. Чи це так?
7) А теперб змоделюймо "Ви час відчасу навідувались до дитбудинку до якоїсь дитини. Протягом півроку, наприклад. Людина до вас привязала, дивиться на вас як на "друга, що на нього можна покластить", а потім БАЦ, у вас проблема:час,гроші,здоровья,робота і ви до тієї дитини не приходите. Після того їй буде краще?"
А тепер авторко, Ваш віхид.
Відповісти