вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  
Додати запис

Вибірковість як форма системи

Ці дивні броунівські рухи в українській (і не тільки) політиці вже набили оскому. Нас усіх з року в рік примушують жити не власним життям, а чужим. Причому, інше життя, як правило, не йде у жодне порівняння зі звичним для нас…

Це щось на кшталт безкінечного серіалу про «рабиню Ізауру» чи щотижневого футбольного огляду: яскраво, схоже на правду, але насправді – дуже далеко і нереально… Або як отримана по факсу 100-долларова купюра – майже оригінал, проте справжня банкнота – на іншому боці телефонного дроту…

Тільки от у чому проблема: насправді найвищі злети чи найдошкульніші падіння тих чи інших політиків ніби й не мають до нас усіх прямого стосунку, проте, якщо копнути глибше та покласти руку на серце, то слід визнати: а без нас усіх загалом і кожного окремо не видиралися б на політичний Олімп і не скочувалися б з нього ні люди, ні партії…

Це як у випадку з поведінкою дітей-пустунів у садочку: батьки не казали дитині, щоб вона бешкетувала, і навіть не були при цьому присутні. Але – все одно відповідають за все!

А в політиці – взагалі як на війні. І на війні – як на війні: слава переможцям і горе переможеним. Тріумфатори отримують усе: медалі, меморіали, пенсії і навіть скроєну на свій манер історію. Переможені, як правило, приречені на забуття та зневагу.

Проте, ми всі також відповідаємо і за тих, хто виграв, і за тих, хто програв. Так само як і відповідаємо за тих, хто підтримував переможця, рівно ж і за тих, хто був по інший бік барикад…

Тому події, що вже кілька років розгортаються довкола долі екс-прем’єрки Юлії Тимошенко, можна сміливо віднести до яскравого зразка особливостей нашої доморощеної політики. Спаливши за собою всі мости і побивши горшки з усіма можливими союзниками та соратниками, «леді Ю» пішла, врешті-решт, на вибори Президента.

Й хоча на той момент повноважень у глави Уряду (посада, яку вона займала) було не менше, а, можливо, навіть і більше, ніж у Президента, Юлія Володимирівна вирішила ризикнути. Зрозуміло, що в таких «реаліті-шоу» на карту ставиться усе. Або – майже усе. І коли людина зважується боротися за перемогу на виборах, то має усвідомити, що доведеться не тільки оприлюднювати легальну декларацію про доходи (до речі, виявилося, що кандидатка Тимошенко була за документами бідною, як церковна миша), але й бути готовим, що все твоє попереднє життя вивчатимуть буквально під мікроскопом. І що найменший гріх буде знайдено та оприлюднено. А коли його навіть і не було, то недруги щось придумають… Тому доводиться відповідати і за правду, і за неправду.

Хто з найближчого оточення Юлії Володимирівни порадив їй висуватися на посаду Президента та вселив у її обплетеною химерною косою голову переконання, що перемога буде неодмінно за нею, сказати важко. Біда в іншому: політтехнологи та «пайовики» цього проекту прекрасно розуміли, скільки реальних, а не придуманих, вразливих місць є в «леді Ю». Якщо пригадати грецьку міфологію та Ахілла, то в Юлії Володимирівни, на відміну від його п’яти, вразливих місць було навіть більше, ніж захищених! І по кожному міг завдатися разючий удар!

Не вдаючись до довгого переліку гріхів цього політика, варто нагадати хоча б її багаторічну нездорову пристрасть до газового бізнесу (не дарма ж прізвисько отримала «газової принцеси»!). А в цій сфері, як відомо, прозорим був і залишається лише сам газ. Усе, що з ним пов’язане, має доволі багато бруду та неприємного запаху. ЄЕСУ – лише вершина піраміди, котра неминуче рухнула б без підтримки з боку влади.

Ті ж росіяни, наприклад, спочатку порушили кримінальну справу за розкрадання своїми генералами спільно з ЄЕСУ мільярдів доларів у Міністерстві оборони РФ (кількох своїх посадили в тюрму, а на Юлію Тимошенко виписали ордер на арешт), а потім, несподівано змінивши гнів на милість (не до генералів, які й досі за гратами, а до тодішньої української прем’єрки) руками Владіміра Путіна домоглися від неї появи таких договорів про постачання газу в Україну, що їх кабальність не міг побачити лише сліпий. І за штучно завищені ціни на цей енергоносій, до речі, розплачується не тільки Україна, але й кожен із нас, коли доводиться розраховуватися за комунальні платежі…

На що тоді розраховувала Юлія Тимошенко? Що виграє вибори і вже як Президент усе «спустить на гальмах»? Мабуть, що так. Але крім варіанту перемоги завжди ж існує вірогідність поразки. Й справа не в ідеології кандидатів чи партій або волевиявленні громадян.

Суть в іншому: наша спільна трагедія полягає в тому, що кожен із нас у той чи інший спосіб доклав рук до того, щоб Юлія Тимошенко, нічим не гірша і нічим не краща з-поміж мільйонів жінок схожого віку, професійного досвіду та майнового стану, за короткий час від прокату відеофільмів у приватному кінотеатрі Дніпропетровська пройшла шлях до крісла глави Українського уряду!

Одні були чи залишаються її фанами. Другі – запеклими опонентами. Треті – байдужими. Але всі ми з дня в день або чули, або читали, або самі говорили, або самі писали два магічних слова: «Юлія Тимошенко». Ми до неї звикли так, ніби вона живе в кожній квартирі, ніби замінює власну дружину чи стає найкращою подругою та взірцем для наслідування... А вона, до речі, вміло нам підігрувала… Згадайте її геніальний вислів у Луцьку: «Дорогі мої волиняни! Якби ви знали, як я вас усіх люблю…».

Тому, отримавши такий несподіваний карт-бланш, вона йшла до вершини, не гребуючи ніякими засобами. Спочатку – використовуючи владу та гроші Павла Лазаренка, Леоніда Кучми, Віктора Ющенка… Потім, отримавши власний капітал та оргресурс, почала з успіхом обходитися без них. Щоправда, спроба домовитися з тодішнім лідером фракції Партії регіонів у Верховній Раді України Віктором Януковичем про спільне голосування за… скасування посади Президента України (Віктор Ющенко допік, а іншої ідеї, як із ним розпрощатися, у «газової принцеси» не знайшлося) закінчилася повним провалом. Подумавши, Віктор Федорович вирішив триматися від гріха подалі і нічого спільного з «леді Ю» не мати… Тим більше, що було чітко зрозуміло: на виборах Президента кандидатури Віктора Януковича і Юлії Тимошенко будуть ключовими!

А потім була кримінальна справа щодо газових угод із Москвою. І був суд. І пролунав вирок. І замаячила перспектива довгих 7 років шити рукавиці в Качанівській виправній колонії… Проте Юлія Тимошенко продовжує перебувати в Харкові, де для неї на одному з поверхів місцевої залізничної лікарні загратували кілька приміщень, створивши в звичайному медичному закладі своєрідну філію Качанівської виправної колонії. Мабуть, в жодній державі світу ми не знайдемо схожого прикладу не тільки вибіркового правосуддя, наявністю якого нам усі дотинають, але й вибіркового відбуття покарання. Тільки Юлія Тимошенко отримала право ось уже майже 2 роки лікувати спину в умовах стаціонару, і цей процес оздоровлення, як не дивно, зараховується їй у строк відбуття визначеного судом покарання.

Інші високопоставлені ув’язнені (найяскравіший приклад – Юрій Луценко) під час нетривалого перебування в тюрмах і колоніях подібними привілеями не користувалися. Ну, а говорити про якісь преференції для звичайних людей взагалі не доводиться. З цього приводу пригадується яскравий приклад із парубком, який жив буквально за два десятки кілометрів від Луцька – в с. Залав’є Млинівського району Рівненської області. Його за крадіжку кількох металевих конструкцій на вже давно розкраденому банкірами та нотаріусами аеродромі в с. Крупа Луцького району Волинської області засудили на кілька років позбавлення волі. Й хоча сусіди говорять про його доволі обмежений рівень розвитку, ніхто не додумався робити цьому чоловікові якісь послаблення. От і відбував він свій строк у Маневицькій колонії на рівні з іншими. А в якийсь момент не витримав та втік. Спіймали, до невідбутого терміну «впаяли» новий. І він знову за гратами. Й мало кого цікавить, що з ним там відбувається... Мало хто знає, що в нього болить. Та й, поклавши руку на серце, можемо стверджувати: це мало кого й цікавить…

Не кращі умови для перебування пацієнтів і в тій же Харківській залізничній лікарні. В усякому випадку, там немає палат для привілейованих хворих (із телевізорами, кондиціонерами, окремими санвузлами та кімнатами для прийому їжі). Хтось забув свої враження про «койко-мєсто» в лікарні? Про з десяток сусідів по палаті? Про дуже різнобічний та калорійний асортимент загальної їдальні? Врешті-решт, уже вивітрився з вашої свідомості неповторний запах коридорної вбиральні? А скільки грошей було витрачено вами та вашими родичами під час цього болісного (в прямому та переносному значенні цього слова) процесу одужання, мабуть, теж не забулося? Ото ж бо! А хто хоча б раз замислився, чому всі громадяни України платять податки, частина з яких спрямовується на медичну галузь, але тільки окремі з них мають можливість поправляти своє здоров’я в номенклатурній Феофанії та проходити курс реабілітації у кримських санаторіях?

Але причетність Юлії Тимошенко до найвищих кіл не тільки українського, але й європейського політикуму, уже факт, що відбувся. Тому голослівно заявляючи, що ЄС думає про весь український народ, реально офіційний Брюссель демонструє, що зацікавлений лише в його окремих представниках. «Леді Ю» – у перших рядах. Саме тому і за дивним збігом обставин угода Асоціації з ЄС у нас якось непомітно перетворилася на зближення з Україною, а на щось схоже до проекту «Тимошенко-ЄС». Причому, всі настільки глибоко занурилися в цей процес, що вже не знають як із нього вибратися. Тим більше, що чи не щодня з’являються все нові й нові факти далеко не ангельського буття «газової принцеси». І все більше людей у Європі задумуються над дуже простим протиріччям: чому в Польщі, наприклад, жінку-міністра за те, що вона службовим автотранспортом під час обідньої перерви заїхала в магазин, звільняють із посади як корупціонерку, а в Україні повинні звільняти від відбуття покарання колишнього Прем’єр-міністра за мільярдні збитки, завдані цілій державі?

Мало того, все голосніше лунають голоси, що звільнення пані Тимошенко може бути взагалі соромом для України! В швейцарській Женеві, до речі, буквально цими днями керівник міжнародної неурядової організації по боротьбі з організованою злочинністю Ніколас Гіаннакопулос узагалі висловив глибоке занепокоєння свідченнями з США про причетність Юлії Тимошенко і Павла Лазаренка до міжнародних схем відмивання вкрадених грошей! За таке в цивілізованому світі карають усіх без винятків.

Тому, повертаючись до початку цих роздумів, хочу ще раз сказати: так, ми всі в той чи інший спосіб як причетні до появи феномену популярності Юлії Тимошенко, так і до того, що з нею зараз відбувається. Так, я не прихильник того, щоб жінки відповідали за свої гріхи в колонії чи камері. Але раз ми виступаємо проти гендерної та расової дискримінації, то повинні розуміти, що і в кріслі начальника, і на лаві підсудних хтось перебуває не через наявність того чи іншого кольору шкіри чи приналежність до якоїсь статі. Та й у політиці німкеня Ангела Меркель нічим не відрізняється від американця Барака Обами, так само як є багато спільного в росіянина Владіміра Путіна й громадянки України Юлії Тимошенко.

Тому треба шукати цивілізований вихід із безвихідної ситуації, яку всі ми і створили.

Цікаво ознайомитися і з іншими роздумами на цю тему, щоправда, не з допомогою анонімів, котрі, ховаючись за неіснуючими іменами, замість обговорення проблеми переходять на інсинуації чи особисті образи, тим самим вносячи й свою ложку дьогтю в казан, де продовжує кипіти тема вибіркової злочинності, вибіркового покарання і вибіркового лікування. А «вибірковий» – це не «відмінний».

Володимир ДАНИЛЮК, заслужений журналіст України
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 9
  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Юлі - волю!
Відповісти
Юля " пташка високого польоту "і добряча аферистка .Доки не буде в Україні ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА - то ми ще довго матимо таких " політиків ".
Відповісти
Редактор газети, який на сторінках вихвалює владу – примушує народ жити не власним життям, а рожевим ПАКРАЩЕННЯМ і сприяє перетворенню усієї країни у філіал Качанівської колонії.
За декларацією, шановний олігарх С. Ковальчук власник понад сотні АЗС теж бідний як церковна миша. Але коли ваша газета написала про спалене авто мецената (до речі, записане на іншу людину) я аж у хустинку від жалю заплакала…
Про лікарні не раджу погано писати. Боря сказав, що у нас медсестри по 5 тисяч грн.. зарплати мають, а медицина реформована – отже ПАКРАЩЕНА! Но-но!
А доктор Фрейд з вами б залюбки побалакав, бо моєму чоловіку Юля мене не замінює. А вам виходить що так? Схоже, що сексуально-психічні розлади у вашому віці, на жаль, уже стають очевидністю.
І хто з Київського майдану наказав вашій химерно рижій голові написати цю статейку?
Відповісти
Пані Оксано, звідки стільки жовчі? Я ж просив для обміну думками, по-перше, називати своє ім'я та прізвище. По-друге,може,Ви мене хочете переплутати зі своїм чоловіком, у якого якісь розлади, а від того - і в Вас? По-третє, в мене не голова "химерно рижа", а тільки волосся на ній русяве. По-четверте, у Вас відсутнє власне авто, раз ви так радієте, коли горить автомобіль у когось іншого? Далі: а Ви реально знаєте, скільки насправді наші медики отримують щомісяця? Ви дуже задоволені рівнем обслуговування в поліклініках, лікарнях і аптеках? І, нарешті, накази востаннє я віддавав іншим або виконував сам ще весною 1986-го, коли служив в армії, коли на місці нинішнього Київського майдану, до речі, була стара споруда якогось ЖЕКу і... частина кладовища.
Щодо Вашого стилю фіксації думок з допомогою клавіатури: Ви так само неграмотно пишете слово "пакращення", як і не ставите розділових знаків.
Але, незважаючи на все вище викладене, я щиро дякую Вашій Анонімності за черговий постріл з-за рогу з гвинтівки із кривим дулом. Ви - активні, і це радує... Головне, що Ви - не одні. Ви та Вам подібні мають здатність збиратися докупи, як у відомому всім дітям мультфільмі.
Відповісти
Вкотре переконався, що Данилюку криза жанру не загрожує: в нього пісня одна, як киргизького акина. Є безліч аргументів, які йдуть всупереч його рижо-конячій логіці. Від 37-го року нас віддаляє майже 80 років, а Юля Тимошенко – політичний в’язень. Якщо виходити з точок зору автора, то сьогодні добувати уран в Жовтих Водах повинні всі українські мільярдери і мільйонери. Взагалі, текст - розповідь кастрата про насолоду сексом. Журналістика для Данилюка така ж складна, як для дітей молодшої групи дитсадка теорія Дарвіна «О проісхождєнії відов». До кінця не дочитав: несе гниллю геббельсівської пропаганди. Важка патологія. На щастя, міжнародний день рижих відбувся 7 вересня. Якби сьогодні, то Клімчук з Ніколасом Гіаннакопулосом вручили б би йому чергову нагороду.
Відповісти
"у політиці німкеня Ангела Меркель нічим не відрізняється від американця Барака Обами"
- хіба це не дурня?!
Журналіст-ляпало!
Відповісти
Якби таке написав німецький чи французький журналіст, його б самі колеги розп’яли на скрипучих дверях сільського нужника.
Відповісти
Ричук, а що, коментарі лежать дві доби на експертизі у Пащенка? Очікують "візу"? Очевидно, твій патрон вельми зайнятий, працює над черговою "сагою" на 20 рядків про Палицю? Успіхів йому.
Відповісти
Панове, я за Вас радий! За "заввіділом нагород", "Вибіркову невибірковість", "Оксану" і - особливо - за "Колегу". Хтось із Вас згадав про 37-ий рік... Та НКВД просто плакати має, що не мало в своєму розпорядженні таких "стукачів"-анонімників! Мало того, неодноразові згадки про якісь сексуальні збочення та садистські розправи може свідчити, що анонімність уже не псевдо, а діагноз! Хіба важко представитися та висловити свої аргументи за чи проти того чи іншого речення, а не якесь матюччя з арсеналу ворожбитів? Хіба складно на думку відповісти аргументом, а не плюваком?
Подібне відбувається тоді, коли зовні люди ніби люди, а насправді всередині - шарікови. А найгірше, коли вони думають, що ніхто не знає, хто насправді ховається за "відділами" та "колегами"... Не соромно при зустрічі руку подавати?
Відповісти