Втрутьтесь

Сьогодні я була в нашій церкві на сповіді, Святій Літургій і молебні. Я все своє життя відвідую Українську православну церкву, і це мене влаштовує повністю, бо ходжу я туди, щоб молитися і розмовляти з Богом. Але зараз не про це.

Хочеться кілька слів сказати про те, що я як прихожанка хотіла б чути сьогодні від священиків.

Зауважу, що до церкви ми ходимо постійно, і ні разу священик не говорив нічого про події в Україні, які зараз відбуваються. Але сьогодні, у день Святого Миколая Чудотворця, священик зачитав послання від митрополита Володимира до всіх вірян. Також з благословення Володимира молебень стосувався сьогодні примноження любові між людьми та викорінення ненависті і злоби. Текст є тут.

Текст, звісно, в дусі УПЦ, він хороший і правильний. Відомо, що нинішня верхівка влади, в тому числі, президент, є прихожанами саме УПЦ.

Я, звісно, не очікувала почути від священиків про те, що треба йти і зганяти з трону президента та розпускати Верховну Раду. Зовсім ні.

Більше того, я сама не думаю, що це треба зараз робити. Також я абсолютно переконана, що люди зараз на #Євромайдані відстоюють свої права і хочуть докорінної зміни системи влади в Україні, деякі з них хочуть підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, люди там абсолютно різні, різних віросповідань, партій, організацій, але вони зараз об’єднані: вони хочуть правди і справедливості для кожного.

Тому. Мене як прихожанку храму не влаштовують заяви на зразок тієї, яку подала у посиланні. Ні, якби це була заява просто так і якби керманичі країни не ходили в УПЦ і не мали сотні орденів від цієї церкви, мене б це влаштувало. Ну що поганого в тому, що митрополит закликав не порушувати «внутрішнього миру і любові роздратуванням і образливими словами» та не допускати «агресії та насильства»? Нічого, все в дусі церкви, і, здавалося б, так, як і має бути.

Але я не вірю у відокремленість церкви від політики в Україні, я не вірю, що церква в нас не залежна від бізнесу і від влади (що є одне й те ж зараз), я не вірю, що церква просто так зараз робить невинні заяви про любов і мир.

Я, як і багато людей, уже майже місяць не сплю, хвилююсь, витрачаю море сил. Я, як і багато людей, уже давно втратила спокій і не відчуваю цієї міфічної стабільності, про яку чую від влади, бо це стабільність бідності й ошуканства. Я, як і багато людей, намагаюсь дарувати людям радість, брати участь в усіх корисних заходах, обговореннях, дискусіях, бо я, як і всі нормальні люди, теж хочу виходу з політичної кризи, я хочу перезавантаження країни, хочу бачити нові обличчя у владі.

І я дуже б хотіла, щоб церква, яку я поважаю, визначилась, на боці кого вона. Тут дехто питає про кількість сторін, а їх дві: влада і суспільство. І #Євромайдан, в принципі, демонструє, що деякі священнослужителі віддані суспільству (згадайте дзвони Михайлівського собору 11 грудня, нічне фото людей та беркутні і хреста над ними, облаштовані місця для молитви на #Євромайдані та інше). Чудову позицію демонструє Український католицький університет на чолі з владикою Борисом (Ґудзяком).

А от керівництво церков, в тому числі УПЦ, показує, радше, відсутність позиції, а з людьми без позиції нецікаво нічого робити, навіть розмовляти. Очевидно, церква боїться протиріч всередині своєї ідеології, адже люди різні: хтось підтримує євроінтеграцію, а хтось проти, хтось вважає, що мирний протест – це вихід, а інші кажуть, що це нічого не дасть або протестувати не потрібно, одні стабільно слідкують за політичним життям і беруть в ньому участь, але ж церква в нас заявляє, що вона «проти політики».

Суспільство не може бути вільне від політики, так само і церква не може відмежовуватись від політики. Згадаймо, зовсім недавно, коли верхівка нібито наближалась до ЄС, навіть церкви підписали якусь заяву на підтримку євроінтеграції. Тепер, коли орієнтація керівництва раптом змінилась, церква вже поза політикою. А де вона була раніше?

Я пишу зараз про це ще й тому, що сьогодні всі, кому не лінь, шукають і не знаходять відповіді на питання, а що ж робити далі. І правильно роблять. І нам всім важко відповісти, бо влада і опозиція не виправдовують сподівань, а громадянське суспільство й молодь ще дуже слабкі й недосвідчені. То чому у цей відповідальний період моя церква не може дати мені якісь орієнтири?

Те, що треба любити ближніх та не можна бути роздратованою, я і так знаю як християнка. Дайте мені якісь слова втіхи та розуміння того, що робити суспільству, всім небайдужим людям, активним громадянам зараз? Само ж собою нічого не відбудеться. Все тільки починається. Попереду – дуже важка праця, якщо ми хочемо жити в нормальній країні.

Служителі церкви прекрасно знають про кілька звірячих розгонів мирних протестів і побиття людей, вони можуть знати про виконавців цих брудних справ, вони розуміються у процесах, які відбуваються.

І вони теж бояться вийти зі своєї зони комфорту, вони ніби ні при чому, вони зайняли позицію навіть не страуса, а крота – так, як і багато хто з людей без позиції, що тут живуть, бо громадянами їх назвати важко, це просто люди без позиції.

Вони за мир і любов. Ви знаєте, я теж за це, я все одно ходитиму в церкву, молитимусь, не зважаючи ні на що.
Але якщо ви не хочете говорити правду, то, принаймні, не допускайте облуди. Не виправдовуйте мовчанням насильство.

Скажіть хоч щось не в політичному, а в моральному плані.
Відома журналістка Катерина Щоткіна, яка давно і багато пише на відповідну тематику, впевнена, що церква має визнати справжню природу нинішнього протесту – він не за євроінтеграцію, а проти брехні влади, і що церква повинна визнати: місце християнина саме там.

Від себе додам: «там» - це не обов’язково на #Євромайдані фізично (хоча люди зараз дуже потрібні), це означає мати розуміння процесів у своїх головах. Нам нахабно брешуть, нас вкотре дурять, нас ошукують і обкрадають – ми повинні протестувати, хто як може.

Звісно, як зазначає пані Щоткіна, легше тримати людей у «послуху». Але послух і покора – різні речі. Послух у моєму розумінні – це страх Божий, а, отже, любов до Бога. А покора – це коли тобі розказують, що в країні стабільність, і що її не можна розхитувати, і коли ти поступово стаєш зазомбований цієї стабільністю, і ніби маєш хліб і до хліба, а тут ще й свята наближаються, а ми так любимо святкувати, благо, українці – весела нація…

Сьогодні церква має унікальний шанс стати містком порозуміння для суспільства, дати людям тлумачення добра і зла, чітко оцінити ситуацію і хоча б натякнути на вихід. Ми, ваші прихожани, потребуємо вашої підтримки. Втрутьтесь. Допоможіть нам. Дякую.