Вставай, українцю! Пора діяти!

Раніше, коли у Києві брати та сестри відстоювали нашу з Вами свободу, виборювали наше право на власні думки та щасливе майбутнє, ми мовчки спостерігали і чекали вирішення усіх наших проблем. Здавалося б, що ми можемо зробити тут, на місті?

Ми можемо допомагати підтримкою, молитвою надією, та головне - матеріально. Без нашої підтримки вони довго не простоять. Якщо Ви не можете їхати до Києва, допомагайте теплим одягом, медикаментами, їжею, амуніцією, фінансами. Наші браві козаки щодня потребують допомоги та підтримки у цей тяжкий час і такі складні погодні умови.

Тут, на Волині, ми уже здобули не одну маленьку перемогу, проте нещодавно ми зробили те, що докорінно змінили поняття волинян про досягнення спільної мети, додало оптимізму та, головне, надії у серця десятків тисяч волинян та волинянок.

Але тепер на наші протести реагують по-іншому:нас хочуть фізично змусити мовчати. Та слово народу не заглушити. Це стогін душі української нації. Ми мусимо боротися. Боротися і ще раз боротися, і допомагати нашим браттям та сестрам, які зараз там, на столичних барикадах ризикують майном, здоров"ям, свободою та життям навіть не заради себе. Заради наших дітей.

Щоб наступне покоління могло жити у новій державі і пишатися нами, своїми героїчними батьками. Ми увійдемо в історію, як майдануті. І ніщо не зупинить нас перед перемогою. Ні холод, ні кулі, ні бекут. Ми-незламний український народ. Нескорений і єдиний. Навіки.
Слава Україні!