«Добре тому Луцьку, що такий голова!» - флешмоб «#СпогадпроРоманюка»

У facebook триває флешмоб «#СпогадпроРоманюка», який започаткував радник голови Волинської ОДА Тарас Яковлев.

У межах флешмобу учасники діляться спільними фото з Миколою Ярославовичем і розповідають особливу, важливу або просто цікаву історію, пов'язану з ним.

Вашій увазі підбірка текстів:

ВОЛОДИМИР ПАЩЕНКО

"Усі пам'ятають цей виступ. Міський голова Микола Романюк 30 листопада 2013 року – після розгону студентів на Майдані Незалежності у Києві – вийшов на сцену луцького Євромайдану.

Перед тим я говорив з ним. Він сумнівався. Але не тому, що не був впевнений у тому, що потім сказав у мікрофон. Ні! Якраз у цьому він був твердо переконаний.

Але вважав, що сцена Євромайдану – то територія "активістів" і "реолюціонерів".

"А як же лучани? Вони теж йдуть на Майдан. І для них важлива Ваша думка", – сказав я йому. Романюк миттю відкинув сумнів. І вийшов на сцену…

Потім через цей виступ я вислухав не одне "фе" від моїх друзів-революціонерів. Але це вже зовсім інша історія…"




СОФІЯ РОЙКО

"Моя перша посвята у студенти, Микола Ярославович урочисто привітав усіх першокурсників. По закінченню свята привітав особисто, як завжди, отримала від нього масу мотивації, відчула шалену підтримку та його завжди доречні жарти. Він був справжнім важелем для молоді та для мене особисто. Батьком, який завжди давав доречні настанови, допомагав у виборі правильного шляху та щиро бажав, щоб наша молодь була активною та цілеспрямованою. Він пишався тими, хто працює над прославлянням рідного нам міста. Лідер, мотиватор та підтримка. Людина, про яку спогади лише позитивні. Сподіваюся, що на заміну такій справді великій Людині керувати містом прийде теж гідний кандидат, який любитиме Луцьк та працюватиме над його розвитком так, як це робив Микола Ярославович. Вічна пам'ять".




НАТАЛЯ ГУРКІНА

"Миколу Ярославовича люди часто згадують добрими словами. Завдяки йому питання "Стріли" (спортивний клуб) зрушило з мертвого місця. Це "День Гарбуза" 2015 року. Світла пам'ять..."





ТАРАС ЯКОВЛЕВ

"Насправді історій було безліч, але нещодавно випадково набрів на одне з фото, де ми вчергове вивчаємо і змінюємо проект реконструкції зоопарку. Це був перший інфраструктурний транскордонний проект. Практично щодня долалися нові труднощі. Клопоту додавала і ситуація з постійною зміною курсу гривні відносно євро. Оскільки бюджет проекту був прив'язаний до європейської валюти, це суттєво впливало на об'єм робіт. За грантовою угодою зоопарк мав відкритися у жовтні 2015 року, і була серйозна загроза зриву цих термінів. І практично на кожній нараді Микола Ярославович мені повторював, що якщо не встигнете – посаджу тебе в клітку замість ведмедя.Ближче до часу клітку таки мали".



ЮРІЙ РИЧУК

"За два місяці до смерті Микола Романюк зателефонував мені у найважчий момент мого життя. Він дізнався про хворобу моєї доньки. Сам подзвонив, я не шукав тоді його допомоги.

Без питань "може чим допомогти?" З чіткими пропозиціями і сценарієм дій.

І якось навіть розізлився, коли я став дякувати… "Перестаньте, тут не до вдячності, тут дитину рятувати треба", – по-моєму, саме так сказав.

Саме він допоміг тоді нам з півторамісячною дитиною, яка згорала від незрозумілого запалення, без затримок потрапити в Охматдит. Попри те, що сам мав, як тепер усім зрозуміло, колосальні проблеми зі здоров'ям власним".




БОГДАН ГОНЧАРУК

"Хочу поділитися з вами згадкою про два випадки, які сталися в березні 2015 року під час нашої офіційної поїздки до Волновахи. Селище Покровське Дніпропетровської області, КПП ЗСУ, в'їзд в зону АТО. Пройшовши контроль документів та транспортних засобів, Микола Ярославович сказав зібрати хлопцям "гостинці". Зібрали звичайні побутові речі: чай, консерви, печиво, цукерки, цигарки тощо. З цими пакунками він відправився до хлопців в КУНГ. Зайшовши в битовку, я став свідком такого діалогу (нецензурні вислови я свідомо прибираю):

– Дякуємо, але не треба. Краще завезіть ці речі на "передок", – казали військовослужбовці.
– Беріть, тож ви тут не на курорті. Гостинців нам вистачить для всіх!
– Якщо так, то дякуємо. А кому ми хоч дякуємо?
– Ми делегація з Луцька. Їдемо до 72-ї, там багато наших хлопців. А я міський голова…
– Добре тому Луцьку, що такий голова! А наш ніколи і не дзвонив, і не цікавився…

Друга історія трапилася поблизу селища Благодатне, де освячувався хрест на місці загибелі бійців 51-ї бригади. Безпеку заходу забезпечували бійці тієї ж 72-ї бригади. Після заходів Микола Ярославович підійшов до хлопців поспілкуватися. Виявилося, що одним з них був житель Луцька Степан Б. Того дня у нього народилася донька. Микола Ярославович відразу набрав головного лікаря пологового будинку і дав ще одну можливість молодому татусю поспілкуватися з дружиною. Через добу Степан повернувся до Луцька у десятиденну відпустку разом з нашою делегацією.

Микола Ярославович через керівника Волноваської військово-цивільної адміністрації Валерія Лубінця та керівника місцевого військового комісаріату зміг вирішити для військовослужбовця цю відпустку, щоб він зустрів дружину та донечку з пологового будинку. Вислів "людяний і відповідальний" був не тільки гаслом для бігбордів і виборів, а й життєвим принципом для Миколи Ярославовича"

МИРОСЛАВ ВАТАЩУК

"Початок квітня 2014-го. Ніч. Місто перебаламутила колона із двох десятків "швидких", які з увімкненими сиренами і мигалками промчали Луцьком. У соцмережах тоді – паніка, ширяться версії від теракту до нападу російського спецназу.

Телефоную за коментарем до Миколи Романюка. Фактично підняв його з ліжка. Через трішки він передзвонив і дещо стомлено, але сміючись, пояснив, що то станція швидкої отримала нові автомобілі. От лікарі на радощах своєрідний парад влаштували.

Саме таким у моїй пам'яті і залишився Микола Романюк. Стомленим, але життєрадісним та іронічним, відкритим до розмови із журналістами".

ТАРАС ШКІТЕР

Наша остання зустріч із Миколою Ярославовичем відбулася орієнтовно за місяць до того, які він потрапив до лікарні. Вона закарбувалася в моїй пам'яті на все життя…

…На дворі був пізній вечір. Ми говорили з міським головою у його кабінеті, як раптом задзвенів "президентський" телефон (телефонний апарат для спецзв'язку між міським головю та владою з Києва).

З того, що говорив під час цього діалогу Микола Ярославович, я зрозумів, що мова йшла про візит Прем'єр-міністра України до Луцька (голова обговорював маршрут його робочої поїздки).

Коли він договорив, ми продовжили нашу бесіду… Проте моя цікавість, моя продюсерська ніша суспільно-політичного ток-шоу, не давала мені спокою і я запитав:

– Миколо Ярославовичу, то до Луцька приїде Гройсман?

– Повинен. Але поки невідомо, коли саме. Наразі все на етапі підготовки. А чому питаєш?

– Я б хотів зняти інтерв'ю з ним. Я розумію, що, можливо, це надто амбітне бажання з мого боку. Проте, я переконаний, що в Луцьку кращого майданчика для спілкування з журналістами, ніж "Протилежний погляд", для прем'єра немає.

Моя самовпевненість змусила задуматися Миколу Ярославовича. Він деякий час помовчав, а тоді мовив:

– Добре. Коли він приїде, то я особисто його запрошу до тебе інтерв'ю.

Я був дуже здивованим. Ця відповідь мене приємно вразила…

…Ми завершили нашу розмову, потисли один-одному руки, я ще раз подякував голові і попрощався з ним.

Тоді я не знав, що ця зустріч буде останньою".


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!