Як у давнину волиняни кликали своїх найрідніших

Волинь відома своїми відкритими і доброзичливими людьми. Цікаво, як наші предки зверталися один до одного чотири сотні років тому?

Як зверталися до найрідніших, колег та діток дізналися Хроніки Любарта.

У волинських родинах форми звертань були гарними й промовистими: «милостивий мій родителю», «милостива мені матінко-добродійко», «наймилостивіший мій отче», «сердешний брате-благодійнику», «мій великомилостивий пане-куме», «любий мій пане-зятю», «наймиліша мені пані-дружино».

Забутим нині є милозвучне слово «облюбениця», застосовуване впродовж ХVІ–ХVІІ століть на означення коханої дівчини, бажаної майбутньої дружини.

Стосовно середовища друзів, найбільш вживаними були звертання «приятель», «приятелька», «панове приятелі», «добродій», «товариш». Доволі поширеними були і популярні нині слова «колега» (у множині – «колего’ве») і «братчик». Останнє визначення стосувалося членів корпорацій – ремісничих цехів, релігійних братств.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!