Беззупинне джерело ідей: історія дослідниці українського одягу з Волині

Коли йдеться про історію українського одягу, на думку спливає одне чудове ім'я – Галина Григорівна Стельмащук, завідувач кафедри історії та теорії мистецтва Львівської національної академії мистецтв, доктор мистецтвознавства, професор, академік Національної академії мистецтв України, наша землячка родом із волинського села Городині, нині Рожищенського району.

Чи думала маленька дівчинка, позбавлена батьківського тепла та втіхи, чи мріяла сягнути такої гори?! У чотири рочки довелося їй пізнати сиротинство, адже батьків арештували та вивезли 1948 року до таборів. Школу закінчувала у дитячому будинку села Крупа поблизу Луцька. Вступала до місцевого педагогічного інституту. Не прийняли з відмінними оцінками. Збіг обставин? Не думаю, мабуть вивчили ретельно біографію, репресовані батьки, що було на той час нормою щодо квоти вступу до вишів. Поїхала до Чернівців, де вивчилась у профтехшколі. Диплом отримала за спеціальністю «Художнє оформлення, моделювання виробів текстильної і легкої промисловості».

Пройшла шлях від помічника майстра до інженерно-технічного працівника на трикотажній фабриці «Промінь» у Львові, дизайнер трикотажних виробів. Закінчила Львівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва у1971 році. Від 1976р. - на науковій роботі у Львівському відділенні ІМФЕ ім. Рильського (тепер Інститут народознавства НАН України), від 1989р. і до сьогодні на педагогічній роботі у Львівському державному інституті прикладного і декоративного мистецтва (тепер Львівська національна академія мистецтв). Від 2003р. очолює кафедру історії і теорії мистецтв.

Має друковані монографії, навчальні посібники, розділи у колективних наукових виданнях НАН України. Регулярно публікується у періодиці (близько 400 публікацій). Наукові напрацювання Г. Стельмащук відомі в Україні і за кордоном. Вона публікувалась у часописах США, Канади, Польщі, Білорусі.

Наше знайомство сталося у 1986 року. Я працювала у Волинському краєзнавчому музеї. Із колегою по роботі вирішили поїхати до Львова на вихідні. Я до одногрупниці, подруга до тітоньки. Мене запросили у гості, тоді ще на колишню вулицю Кутузова, у квартиру Маї Білан. Там сталися наша перша зустріч та знайомство, яке продовжується роки. Тітонька захопила мене відразу і назавжди. Це безупинне джерело ідей та їх втілення у життя. Вона, як яскраве сонце, вселяє надію, надихає, вчить працювати, показує дорогу і повертає віру у себе.

«Галина Стельмащук не належить до львівських модниць, але вона як педагог і наставник виховала багато учениць, котрі стали першокласними дизайнерами у сфері моди. Серед них – модельєр зі світовим ім’ям Роксолана Богуцька. Як треба знати й любити свій предмет – історію мистецтва, щоб зацікавити студентів, котрі під її керівництвом захистили півтора десятка дисертацій! Педагог Галина Стельмащук відкриває для своїх учнів народний стрій як невичерпне джерело для реалізації нових мистецьких проектів» - пише авторка статті Лариса Марчук у журналі «Віче». «Майже сорок років вона збирає та досліджує етнографічний матеріал і видає книги про те, як одягались українці від найдавніших часів до наших днів. У наукових працях Галина Григорівна переконує, що народний одяг – це та форма, за якою прихована глибинна ідея нації, духовне джерело життєдайної творчості винятково талановитого, кмітливого народу.



Щоденні лекції в академії мистецтв Галина Стельмащук поєднує з науковою роботою та активною участю в сучасному художньому процесі. Вона реалізувала ще два важливі проекти. Перший із них це розділ «Мистецтво» в об’ємному виданні-довіднику «Діловий світ України», де у статті «Художнє життя Львова» вміщено репродукції робіт 70 львівських митців з короткими даними про авторів. Це видання свого часу дуже підтримало львівських художників. Другий проект – каталог і водночас довідник: «У XXI століття – з мистецтвом». Тільки Галина Стельмащук уміє так неупереджено й сумлінно фіксувати прояви мистецького процесу без навішування мінусових чи плюсових ярликів. Вона як мистецтвознавець – бажаний гість на мистецько¬культурних проектах».

Тримаю в руках найновішу книгу, яка має ні з чим не порівняний дух свіжої поліграфічної фарби та дорогого паперу – «Христина Кишакевич-Качалуба». Видання 2018 року. Автор Галина Стельмащук. Але найдорожче для мене у цій книзі – на розгортці дарчий напис. Вихід у світ цього видання співпав із 75-літтям автора. До ювілею прийшлася й нагорода – Орден княгині Ольги 111 ступеня.



«Ще один великий і кольоровий фоліант, що викликає гордість за українську націю — «Українські національні головні убори». На обкладинці – портрет дівчини з Коломиї у весільній короні з гусячого пір’я. Альбом ілюстрований унікальними репродукціями картин відомих художників, які писали портрети і сюжети з життя українців – козацької старшини, гетьманів, козаків, княгинь, простолюдинів. Тут представлені сучасні фотографії моделей у вінках, коронах, стрічках, намітках, для яких у давнину купували в заморських купців атласні та парчеві стрічки, пір’я страусів, венеціанське скло, морські корали, перлини. Головні убори прикрашали також квітами з шовку, паперу, воску».

Дякую долі та моїй дорогій Руслані Мотовильській (Приступі) за таке дивовижне знайомство із тітонькою. Пишаюся цим і горжуся, що є на нашій землі такі люди.

«Коли Галина Стельмащук починала досліджувати народний одяг, відчула опір деяких відомих радянських учених. Вона вперше розробила тему традиційних голов¬них народних уборів українців. «Знавці» від культури заперечували той факт, що одяг наших пращурів із різних регіонів узагалі може бути предметом наукових досліджень. Однак, етнограф була наполеглива й зуміла зібрати для сучасників унікальний матеріал».

Це є приклад того, як робота перетворюється в задоволення, приклад того, як наполегливо потрібно йти до своєї мети і досягати вершини.

Текст – Валентина Ковальова, науковий працівник Адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м. Луцьку.



Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!