вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

«Хто живе на ЛПЗ, тому у житті везе»: день на луцькому районі контрастів. ФОТО

«Хто живе на ЛПЗ, тому у житті везе»: день на луцькому районі контрастів. ФОТО
У південній частині Луцька розкинувся мікрорайон ЛПЗ, названий на честь найбільшого розташованого тут підприємства. І хоч завод давно змінив назву та власника, сталося це лише офіційно, бо для більшості мешканців, навіть «народжених при СКФ», і завод, і район так і залишилися ЛПЗ.

Аби дізнатися, чим «дихає» цей район, ми прогулялися його вулицями.

ЧИТАТИ ЩЕ: БЕЗІМЕННА ВУЛИЦЯ І НЕНАЗВАНИЙ СТАВОК: ЧИМ ОСОБЛИВИЙ НЕКВАПЛИВИЙ ВИШКІВ

На карті міста цей мікрорайон виглядає ніби пазлик, який випав із загальної картини, бо з усіх сторін його оточує Гнідава. Колись тут було приміське село, яке у 1957 році приєднали до Луцька, а вже за якихось 20 років на території Гнідави з’явився новий мікрорайон – після побудови підшипникового заводу цю частину міста почали називати ДПЗ, на честь «Державного підшипникового заводу №28», який пізніше «трансформувався» в ЛПЗ. Мікрорайон має змішану забудову - поміж десятками багатоповерхівок, які нагадують вулики, часом ховаються непримітні будиночки із садками та міні-городами.

ЛПЗ «починається» із вулиці Бенделіані – скраю, біля повороту тролейбусів тут зачаївся міський архів, Луцьке міське відділення екстреної медичної допомоги, а трошки далі – ніби неприступна фортеця видніється приміщення бійцівського клубу «Pride», біля якого туди-сюди сновигають хлопчаки.

Навпроти розкинулося поле, яке потроху «захоплюють» будівлі – так, саме біля вулиці Бенделіані височіє церква, яку відвідують мешканці мікрорайону.

Вулиця, названа на честь радянського льотчика-винищувача, який загинув на Волині, як на диво дуже «жива». Попри ранню годину, кудись поспішає чимало людей, а вулицею туди-сюди їздять маршрутки. Тож періодично на зупинках, де люди чекали на транспорт, ненадовго стає зовсім порожньо – поки не прийдуть нові пасажири, які поспішатимуть в інші куточки Луцька.

Якщо звернути ліворуч із головної дороги, можна помітити будівлю Луцького вищого професійного училища. Поки літо і студентів немає, навчальний заклад виглядає спустошено і навіть дещо зловіще. Аби навести красу перед навчальним роком, ззовні приміщення підштукатурює майстер, який перевозить свої скромні ремонтні пожитки маленькою тачкою.

Поруч із корпусом на полі буяє трава, у якій попри загрозливу табличку із забороною гуляти і попередження про не менш загрозливіший штраф у 58 гривень, бігають собаки. Їхні власники тим часом спокійно спілкуються у затінку яблуні.

Трохи далі, на будинку на Бенделіані, 1 увагу привертає увагу темна гранітна табличка. Із неї бадьорим поглядом дивиться Сергій Климчук - айдарівець, який загинув на війні на Сході України. Саме у цьому будинку чоловік жив до того, як добровольцем пішов на фронт. Із квартири над табличкою хтось вивісив синьо-жовтий прапор.

Далі у мікрорайоні на перехожих з усіх сторін «наступають» багатоповерхівки. Поміж ними заховався супермаркет «АТБ», а трошки далі розкинувся ринок. Поки продавчині торгують рум’яними персиками та іншою літньою смакотою, поряд сонно позіхають собаки, які ховаються від сонця в затінку торгових рядів.

У місці, де вулиця Бенделіані перетинається із єдиним у місті бульваром Дружби Народів, чорніє популярний колись більярдний клуб «Зебра». Закладу випала нещаслива карма – тут кілька разів траплялися пожежі, востаннє у квітні 2015 року.

Тож нині приміщення пустує – сюди лазять хіба діти із прилеглих будинків та часом заходять безхатьки. Біля фундаменту поселився цуцик, який «охороняє» закинуту будівлю, а поряд притулився кіоск з молоком – зранку купити свіженького тут вишиковується ціла черга.

ЧИТАТИ ЩЕ: ТАМ, ДЕ РОЗВЕРТАЮТЬСЯ ТРОЛЕЙБУСИ: ЯК ЖИВЕ 40-ИЙ МІКОРАЙОН ЛУЦЬКА

Якщо звернути із Бенделіані праворуч та пройтися через симпатичну алею, можна втрапити до «спадкоємця» підприємства, яке подарувало назву цьому мікрорайону. Замість луцького підшипникового заводу (хоча багато хто його й досі так називає) постав завод «СКФ». Про наближення до виробництва підшипників свідчать чимало білбордів, вказівників зі стрілками та навіть іменна зупинка, а як пройти до заводу тут знають навіть малі діти.

Поруч розкинулася ботанічна пам’ятка природи «Дубовий гай», яку місцеві називають просто – «Дубки».

«Тут вся наша молодь ходить - допустимо, на шашлик, чи просто пройтися. Ну, як вам сказати – це от відпочинкова зона із деревами, тому й «Дубками» зветься», - розповідає мешканець району Леонід Стукач. Чоловік додає, що у мікрорайоні є на що подивитися: дитячі майданчики на будь-який смак, три дитячі садочки та «цілих 4 церкви». Одну із них саме будують на перехресті бульвару Дружби Народів та вулиці Марка Вовчка. Храм Іова Почаївського зводять ось вже три роки, а робітники працюють тут майже щоденно.

У церкві вже запланували празник на 10 вересня і попри те, що до завершення робіт ще далеко, менш ніж за місяць тут вперше відслужить відправу владика Михаїл.

«Тихий, спокійний, гарний район, самий зелений і чистий. Коли кажуть, що бурхливий - то неправда. Прибудинкові території в нас, он гляньте – Америка, дороги – як в Європі. Колись говорили «Кому в жизні не везе, той живе на ГПЗ». А зараз навпаки - кому повезе (сміється). Хочуть на ГПЗ, чесно вам кажу… Я ходжу на 33 район, то там Китай - якісь лабіринти, ходи, там і заблудитися можна. Не те, що в нас», - далі розхвалює свій район Леонід Францович. Чоловік ще пригадує той час, коли на місці шумних багатоповерхівок було поле, а діти на лижах їздили через те поле «до жидівського цвинтаря».

Сьогодні в дітей інші розваги. Хлопчаки із будинку на Дружби Народів, 12 збудували в «Дубках» хатинку на дереві аличі. Вони принесли туди кілька дошок, ящик, у якому складають свої пожитки.

Хлопці зізнаються, що люблять залазити на верх, аби рвати найсолодші плоди та пити солодку воду. Щоправда, робити це не завжди є можливість – місце під деревом також облюбували місцеві поціновувачі оковитої, тож іноді воно просто «зайняте».

Цікаво, що про «Дубки» малеча розповідає чимало страшних історій – і про маніяка, який краде дітей, і про такого, який ходить із сокирою та у масці. Тут його не бачили, тільки на Ютубі, однак ризикувати і перевіряти, чи дійсно маніяк бродить серед дубів, не ризикують. Тому хлопці розробили резервний варіант для розваг, ближче до дому – на березу у своєму дворі вони прилаштували імпровізовану тарзанку.

Поруч із будинком на Дружби Народів, 12 мешканці облаштували гарний дитячий майданчик – з пісочницею, гойдалками та навіть яскравими графіті на стінах.

Трохи далі, на стіні будинку, також розміщені дві гранітні таблички – у пам’ять про загиблих атовців Володимира Прокопчука та Олександра Войчука, які були мешканцями цього будинку.

Мікрорайон житлової забудови підшипникового заводу вражає великою кількістю дитячих майданчиків. Тут вони на будь-який колір і смак: окрім «державних» гойдалок та атракціонів, мешканці деяких дворів проявили креатив та збудували у дворах цілі дитячі містечка.

Також на ЛПЗ розкинулися три дитячих садочки – «Дубочок», «Радість» та «Дельфін», які просто кишать малечею.

Натомість школа №20, розміщена обабіч, зараз безлюдна та в тишині і спокої чекає на 1 вересня.

Якщо прогулюватися трохи далі, то можна помітити, що часто на газонах чи у проходах між дворами будинків на вулиці Шота Руставелі розкидане сміття. Діти кажуть, що то «алкоголіки» лишають його тут, і через таких «гостей» у деяких дворах навіть познімали лавки.

За рогом будинку, біля якого ми помітили сміття, потроху занепадає половина металевого павільйону – в іншій половині, чистенько пофарбованій у небесно-блакитний колір, приймають скляну тару.

Проте майже біля всіх будинків тут - яскраві клумби, а входи до під'їздів порозфарбовували кольоровим малюнками. Мешканці пишаються таким креативом, та розповідають, що у деяких дворах «взагалі клумби такі, що обзавідуєшся».

Загалом ЛПЗ – типовий спальний район. Тут не знайти гучних клубів чи розважальних центрів, максимум – кафе та бари, тому «тусити» молодь їздить у центр міста. Багатоповерхівки часто схожі одна на одну, тому немісцеві легко можуть сплутати їх та повернути «не туди». Але на ЛПЗ, здається, зовсім не буває безлюдно, тому завжди знайдеться той, хто пояснить, як виблукати серед цих міських джунглів та вийти до маршрутки. А там - «10-15 хвилин, і ви, щитай, в центрі».

Текст - Василина БОРУЦЬКА, фото - Катерина ПРИСТУПА

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Завантаження...
Коментарі 6
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
щитай в центрі бля. ЩИТАЙ. Ледь не найпопулярніший сайт новин. Чи вірніше ЩИТАЙ самий пополярний сайт луцка.
Відповісти
Де Ви натпапили ... " відкопали " дикунів - керівників для ВПУ , - на якій стоянці ПЕРВІСНО ОБШЩИННОГО ЛАДУ ? Стид ! Срам ! Спач ! Розвалюха !
Відповісти
Третину століття тому, коли ще не було тролейбусного сполучення, натомість курсували "ЛіАЗи", ГПЗ розшифровували, як "господи, поможи заїхати"...
Відповісти
А про Фіміам ні слова не згадали, ніби його немає. А між іншим, ця церква зробила для района дуже багато. Журналісти, як ви могли обійти її увагою?
Відповісти
У нас на 33 вообще круто і жесть нам повезлу у нас круте Гето. Щодня когось заріжуть
Відповісти
Темна гранітна табличка про пам'ять Сергія Климчука видніється на Бенделіані 1а. На Бенделіані 1 знаходиться АТВ.
Ще у нас були гарні дитячі майданчики, яких тут немає.
Відповісти
Останні новини
«Хто живе на ЛПЗ, тому у житті везе»: день на луцькому районі контрастів. ФОТО
21 серпень, 18:10