вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

«Наш чорний снайпер», або Про що мріє Надія з волинської бригади

«Наш чорний снайпер», або Про що мріє Надія з волинської бригади
Надії з 14-ої бригади – лише 21. Уперше взявши до рук зброю, у 19, Надя вибила 39 із 40 з автомата Калашникова.

«Новачкам завжди щастить» - подумали тоді оточуючі та й сама дівчина. Щоправда, думала так недовго – допоки не випробувала себе в стрільбі з інших видів зброї, не зрозуміла, наскільки влучно стріляє, і як сильно їй це подобається, - повіджомили у прес-службі волинської бригади.

Після цього командир почав називати Надю «наш чорний снайпер» (дівчина чорнявка), побратими хвалилися тим, хто не знає - «та вона стріляє краще за нас!», а сама дівчина загорілася ідею і справді стати снайпером.

Щоправда, в силу обставин професійним снайпером Надія не стала. Натомість за два роки у війську, в нашій бригаді й на фронті, пройшла шлях від діловода, начальника складу речового майна до командира відділення кулеметного взводу одного з наших підрозділів.

"Взагалі, в цивільному житті я працювала касиром. А ще займалася вокалом, співала: у 2016 році, за кілька днів того, як призватися в нашу 14 окрему механізовану бригаду, співала перед її бійцями, теперішніми моїми побратимами, вітаючи їх із Днем Незалежності України. На жаль, зараз на співи часу немає, та й обстановка для цього, самі знаєте, непідходяща, - розповідає дівчина.



"Чому вирішила йти служити? Навіть не знаю, як пояснити… По мобілізації відслужив мій брат, більшість моїх друзів і знайомих на той час, коли приймала рішення про те, аби призватися, були в війську. Тож рішення йти в армію, про яке я жодного разу не шкодувала, визріло саме по собі. Щоправда мамі до останнього не казала про те, що надумала. Повідомила вже тоді, коли прийшов час пакувати речі й вирушати на полігон. Сказати, що мама була проти – нічого не сказати… Зате зараз вона знає про те, чим я займаюся, про мої успіхи, і надзвичайно пишається мною. Хоча і дуже скучає", - зізнається Надя.

Пишаються Надією, єдиною дівчиною в чоловічому колективі, й її побратими. А коли хто по незнанню дивується, почувши про те, яку посаду вона обіймає, діють на упередження: «А ви бачили, як Надя стріляє?!»

-Всі обов’язки, і службові, і побутові, ділимо з хлопцями порівну. У нас рівноправ’я: якщо я стріляю не гірше від них, то вони готують не гірше від мене, - сміється Надія. – А взагалі, хлопці мене бережуть і шанують, як кажуть, вони за мене горою… Я цим дуже пишаюся, і дуже вдячна їм за все.

Так, напевно, мало статися, що свою долю, свого коханого, більше того – земляка, з яким ходили вулицями одного міста, Надія зустріла, пішовши до війська, за понад тисячу кілометрів від дому. Ось уже півтора роки, як Надя і Сергій разом, і планують, «коли стане спокійніше, і коли дозволить служба» офіційно побратися, й, як і належить, відсвяткувати цю знаменну подію.

-Як і кожна жінка, я мрію про сім’ю, про дитину, про домашній затишок. Так хочеться миру, і спокою, і народжувати дітей в безпечній, успішній, вільній країні, де немає війни. Цього, напевно, хоче кожен українець, але на фронті це відчуваєш надзвичайно гостро. Особливо, коли «гаряче», і знаєш, що життя своїх під загрозою…

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Завантаження...
Коментарі 0
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Останні новини
«Наш чорний снайпер», або Про що мріє Надія з волинської бригади
22 вересень, 12:03