«Досі перед очима стоять понівечені та обгорілі тіла бійців», - волинський медик про зону АТО

Керівник виїзної бригади швидкої медичної допомоги Вадим Соловей розповів про своє перебування в зоні бойових дій.

Отримана повістка з військкомату не стала для чоловіка неочікуваною. Він каже, що бажання бути корисним на фронті відразу взяло верх над страхом і невідомістю. Гнітило лише те, що покидав вдома молоду дружину і двоє маленьких дітей, - пише Район.Локачі.

Військовий вишкіл Вадим проходив спочатку на Рівненському, а пізніше на Яворівському полігонах. До речі, на останньому ази тактичної медицини разом з двома десятками інших молодих фахівців (здебільшого працівниками реанімаційних відділень) переймав в канадських інструкторів.

Протягом місяця ті навчали наших військовослужбовців накладати турнікети, обстежувати хворих в бронежилетах, евакуйовувати поранених з поля бою тощо. А вже незабаром отримані навики новобранці, в тому числі і Соловей, застосовували в умовах реальних бойових дій на сході країни.

Три місяці наш земляк ніс службу в місті Курахове і ще понад півроку – в Красноармійську, де був закріплений за 66-м мобільним військово-медичним госпіталем. Зі слів Вадима, медикам часто доводилось змінювати місця дислокації, оскільки входили ще до груп медичного підсилення… Такі загони знаходились через кожні п’ятнадцять кілометрів і займались вони переважно евакуацією хворих з лінії розмежування, стабілізовували їх стан для подальшого транспортування, а за необхідності прямо на місці проводили й хірургічні втручання.

«На передовій не було ієрархії статусів та чіткого розподілу обов’язків… Я, скажімо, знеболення хворим робив і перев’язки. Бо коли в санчастину поступає одночасно п’ять і більше важкопоранених, а таке траплялося принаймні раз на місяць, то доводиться братися за усе, щоб якось полегшити їхні страждання.

Пригадується, в Красноармійську нам якось доправили трьох військовослужбовців з шахти Бутівка, в чий бліндаж влучила фугасна міна. Досі перед очима стоять понівечені та обгорілі тіла цих бійців, чується страшний стогін і благання про допомогу. Після АТО мене вже нічим не здивуєш. На жаль, боротися за життя військових з різного ступеня травмами, кульовими пораненнями, опіками, контузіями, відірваними кінцівками тут доводилось мало не щодня, бо обстріли і артилерійські канонади вщухали рідко».

Вадим Соловей констатує, що більшість пацієнтів вдавалося врятувати і це заслуга не тільки військових медиків, а й волонтерів, які своєчасно і в необхідній кількості доправляли на передову необхідні медикаменти та устаткування.

– Держава на той час взагалі була не готова до військового протистояння, адже спромагалась забезпечувати прифронтові медзаклади лише простроченим активованим вугіллям. Усе трималося на ентузіазмі і підтримці небайдужих людей, – каже.

Повернувшись із фронту, Вадим Соловей продовжує працювати на швидкій. Надає першу медичну допомогу жителям не лише нашого району. За зміну завжди виїжджає на 10-12 викликів. Цю роботу він дійсно любить, проте зізнається, що в зоні АТО відчував свою значимість як медика більше. В цивільному ж житті люди інколи телефонують на екстрений номер 103 і просять приїхати бригаду швидкої й без вагомої на те причини.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!