вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

«Наркотик зробив з мене монстра», – сповідь луцького наркомана

«Наркотик зробив з мене монстра», – сповідь луцького наркомана
Пацієнт Волинського обласного наркодиспансеру зізнається, що його боротьба з залежністю триває три роки, а наркотики вже практично зруйнували його життя.

Попри те, що курс лікування наркозалежних триває два тижні, 39-річний пацієнт наркологічного відділення №1 виявив бажання продовжити лікування дещо довший період. Віталій каже, що у такий спосіб хоче вийти зі звичного середовища, розібратися з тим, як жити далі і навчитися боротися з наркозалежністю.

Медперсонал установи пішов назустріч – кажуть, чоловік тут вже не просто пацієнт, він мало не щодня допомагає черговій медсестрі приймати нових хворих, які надходять у агресивних та збуджених станах, а також тих, кого привозять у медвитверезник працівники поліції та швидка допомога.

Сам Віталій розповідає – вперше наркотики спробував у 36 років. До цього професійно займався спортом, мав хорошу роботу та вже дорослу 20-ти річну дочку. Спробував і не зміг зупинитися – його залежність від наркотиків триває уже три роки. За цей час, зізнається хворий, встиг зруйнувати сім’ю, в якій попри залежність, завжди намагався бути хорошим батьком та чоловіком:

«Я потрапив сюди 13 днів тому, вже пройшов наглядову програму і практично вийшов на 0. Зараз почуваю себе не дуже добре, але все йде за планом. Наркотики я спробував у 36 років, зараз мені 39. Спочатку раз в тиждень, потім два, потім п’ять. Це переросло у залежність. Виходить так, що вже два-три роки кожні 3-4 місця я потрапляю сюди. Коли я потребував дозу, я був настільки мерзотою, що міг останні дитячі гроші забрати і піти купити дозу, я переступав через жінку, через дитину, через батьків і задумувався тільки тоді, коли вже прийняв дозу і ставало легше. Наркотик зробив з мене монстра, я фізично, так і морально. Звичайно, коли я вживаю, я намагаюся бути вдома, щось допомагати, працювати, ніколи не піднімав руку, але то мене не прикрашує. Я наркозалежний і це боротьба на все життя».

За три роки, каже чоловік, встиг побачити багато, адже лікувався і у закладах, створених релігійними установами, і у клініках закритого типу, де над хворими відверто знущалися. Наразі, розповідає Віталій, нарокдиспансер єдиний із закладів, з якого йому не хочеться втекти за черговою дозою.

«Де б я не був, я пробуваю там 3-4 дні і тікаю. Я був у центрі для віруючих, у центрі закритого типу у Франківську. Там я пробув місяць, бо то була тюрма, зона. На моїх очах привозили людину з кляпом у роті і примотану скотчем до ліжка, там людей морально знищували. У цій лікарні я маю все, що мені потрібно, я працюю з психологом, у мене є трудотерапія, мені від цього легше стає. Я завжди чимось зайнятий, я тут знаю всіх людей, мені тут легко», – розповідає Віталій.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Завантаження...
Коментарі 0
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.