вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Драматична історія волинянина, який воював у лавах УПА

Драматична історія волинянина, який воював у лавах УПА
В Камінь-Каширському районі сім років тому похоронили останнього бійця УПА, мешканця Гути-Камінської Зіновія Варшавського, у минулому — учасника рейдової групи сотника “Бродяги”, повстанського кулеметника.

Історія життєвого шляху у цього борця за волю України драматична, - пише газета Полісся.

Маючи родинне польське коріння, він зі зброєю в руках відстоював незалежність тої землі, на якій народився і виріс — України.

Рідний дід по батьковій лінії Зіновія Варшавського був десь із під Варшави. У хвилі переселення якось він потрапив на Волинь і оселився у Гуті-Камінській. Адже на початку минулого століття, як правило, не українці емігрували до Польщі у пошуках кращої долі, а навпаки — поляки масово переселялися до нас. Працьовита родина Варшавських легко асимілювалася. І вже батько Зіновія Маркіяновича взяв собі за дружину місцеву українку, яка виховала своїх дітей у дусі любові до України.

У 22 роки Зіновій Варшавський пішов воювати в УПА. За життя дідусь згадував, що це було у кінці літа 1943-го. До його хати прийшли “хлопці з лісу” і сказали, що треба збиратися. Біля села Карасин Маневицького району, де були повстанські бази, Зіновій Варшавський пройшов вишкольні курси і був зарахований кулеметником у сотню “Орла”, згодом — в бойову групу “Бродяги”.

УПА була армією у підпіллі, тому повстанці постійно змінювали місця своєї дислокації. Повоювати Зіновію Варшавському, який мав псевдо “Лісовий”, довелося і у Луцькому районі, і на Рівненщині, і в сусідній Білорусі.

Бувало, що вранці сотня “Бродяги” знищувала німецьку колону, а ввечері вже змушена була відбиватися від нападів радянських партизан.

Під Воєгощем, коли сотня Зіновія Маркіяновича потрапила у засідку, його поранили у ногу. Тоді він прикрив відхід своїх, але сам дістав кулю. Одужавши, продовжив боротьбу. Згодом перейшов у глибоке підпілля, адже на визволених від нацистів українських землях радянські органи держбезпеки розгорнули широкомасштабну боротьбу проти українського визвольного руху.

Взимку 1947 року Зіновій Варшавський переходив річку “Стохід” і провалився під лід. Пригадував, що його врятувала місцева жінка, допомогла викрутити мокру шинель і дала сухі онучі. Селянка прихистила молодого повстанця у своєму домі. Але через те, що в село з облавою навідалися емдебісти, Зіновію Варшавському не вдалося повністю висушити одяг і одігрітися. Тоді арешту він уникнув. Через задній двір вибіг у ліс, скинув важку мокру шинель і швидко покинув село. Але він сильно обморозив ноги і змушений був вернутися до матері у Гуту-Камінську. Деякий час переховувався у батьківському домі.

Однак постійне життя в страху, напруга фізична і моральна – все це позначалося на здоров’ї молодого упівця і призвело до упадку сил та морального духу. А позаяк влада спеціально виданою відозвою гарантувала рядовим повстанцям, котрі прийдуть добровільно з повинною, свою милість, то вирішив Зіновій Варшавський стати перед її “очі”. Милість влади виявилася своєрідною. Зіновія Маркіяновича відразу арештували і завезли в Ковель, в тюрму. Там кілька місяців його мучили, били, щоб вибити зізнання. Правда, коли зрозуміли, що він нічого не знає, відпустили додому. Із надією, що хоч зараз дадуть йому спокій, Зіновій Варшавський вернувся у рідне село. Взяв за дружину вдову із сусіднього села Полиці, першого чоловіка якої розстріляли червоні партизани. Кажуть, що цю жінку любив командир Зіновія Варшавського. Але вона пішла вдруге заміж за рядового повстанця.

Втім не давала радянська влада спокою колишньому упівцю, руки якого втомилися тримати зброю і тяжіли до плуга, для неї він завжди був “бандитом-бандерівцем”. Тож допитували Зіновія Варшавського і проводили обшуки в його домі майже постійно аж до незалежності України.

На схилі літ Зіновій Маркіянович (через те, що не нажив власних дітей) доживав віку один-однісінький у своєму старенькому домі. Йому, як і всім, платили лише скромну пенсію. На нього не поширювався статус ветерана УПА. Відтак і допомоги, що виплачується визнаним учасникам національно-визвольного руху, він не отримував.

На 91 році життя Зіновія Маркіяновича не стало. 4 січня 2011 року його тіло поховали на цвинтарі у рідному селі.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Останні новини
Драматична історія волинянина, який воював у лавах УПА
03 листопад, 2018, 19:14