вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Поїхав на війну у касці з Майдану, - сестра загиблого волинянина

Поїхав на війну у касці з Майдану, - сестра загиблого волинянина
Козак, юрист, педагог, активіст, друг, побратим – таким айдарівець Сергій Климчук залишився в серцях тих, хто його знав.

Слухаючи, з якою душевністю та любов’ю Тетяна Климчук розповідає про життя, мрії, плани свого загиблого в АТО брата, айдарівця Сергія Климчука, розумієш, наскільки дружною та згуртованою була їхня родина, - пише Ірина Белоцька у матеріалі на шпальтах видання Твій портал.

Саме Тетяні Климчук першою повідомили про загибель Сергія. Жінка пояснює це з теплотою у голосі: «Набрали останній номер на телефоні брата, по якому він дзвонив. Цим номером виявися мій…»

Дуже поблажливо ставився до менших, а значить беззахисніших

«Сергій за мене молодший на 8 років: коли він народився, я була школяркою. У нашій багатодітній родині – мама народила семеро дітей – через зайнятість батьків старші доглядали за меншими, тому основною нянею для Сергія була моя старша сестра Надя. Брат у дитинстві був спокійною, врівноваженою, допитливою дитиною, яка завжди знаходила приводи для власних роздумів, аналізу. Дуже любив читати. Рано почав замислюватись над різними філософськими питаннями, українськими традиціями, назвами різних географічних об’єктів тощо.

Наше рідне село Троянівка Маневицького району має багаторічну історію. Зокрема, на території села стояла церква 1700-их років, побудована без жодного цвяха. На жаль, у 1989 році вона згоріла.

Батько наш був людиною освіченою, середню освіту здобував у польській школі, мав вищу освіту. Тому вдома постійно велися цікаві бесіди за родинним столом, що великою мірою впливали на формування нашого дитячого світогляду.

Кожен з дітей у нашій родині звик із дитинства хазяйнувати, заробляти хоч якісь гроші на збиранні ягід-грибів. Статки були невеликими, проте ділилися по-сімейному. Ми були дуже дружними, один за одного горою стояли, розуміли майже без слів, були, як то зараз прийнято говорити, на одній хвилі.

Пригадую такий досить цікавий випадок із нашого родинного життя. Наші четверо хлопців-братів зазвичай їли, сидячи на маленьких табуретках навколо великої табуретки. То молодші братики могли безкарно забирати найласіші шматки їжі, адже Сергій дуже поблажливо ставився до менших, а значить беззахисніших, братів. Та й людей загалом. Сергій разом із однокласниками постійно бігали навколо селищними урочищами, щось дізнавалися цікавеньке, будували якісь імпровізовані штаби тощо.

Коли я вчилась у Львові, то часто привозила додому спеціалізовану юридичну літературу, яку мій допитливий та охочий до нових знань брат читав від першої до останньої сторінки», – пригадує сестра загиблого.

Через загострене почуття справедливості не міг миритися з вакханалією в законотворчості

«Певний час Сергій хотів бути військовим, вступати до військового училища. Але за станом здоров’я не зміг пройти медичну комісію. Тому на той час, в тих умовах він не реалізував себе як воїн. Хоча і був призваний на строкову службу, яку проходив на БАМі, в залізничних військах, прийшов додому старшиною. Перед цим навчався в ДОСААФі, на курсах водіїв. Мав досвід стрибків із парашутом, їздив в Рівне на полігон», – розповідає Тетяна Климчук.

Сергій Климчук здобув дві вищі освіти – 1994-го у Волинському державному університеті імені Лесі Українки, вчитель української мови та літератури, 1998-го – інститут післядипломної освіти, юрист.

«Після проходження строкової служби вступив на факультет української філології в педагогічний інститут, а закінчував вже Волинський національний інститут. Вчителював Сергій після здобуття педагогічної освіти в Рожищенському районі, селі Літогощі. За успіхи на педагогічній ниві та активну громадську позицію його, молодого перспективного чоловіка, направили на факультет післядипломної освіти, аби він ознайомився з такою спеціальністю, як освітній менеджер.

Перед Сергієм стояла перспектива будувати кар’єру саме в освітній галузі, однак на той час на цьому факультет відкрилася спеціальність «Правознавство».

І брат не встояв перед можливістю здобути ще й юридичну вищу освіту. До роботи юриста Сергій ставився добросовісно, вивчав усі юридичні колізії при наданні консультації. Через загострене почуття справедливості не міг миритися з тією вакханалією, яка існує наразі в законотворчості, з масою підзаконних нормативно-правових актів, що перешкоджають реалізації закону. Тому ми часто з ним обговорювали шляхи подолання оцього беззаконня», – пригадує Тетяна Климчук.

Сергій працював юрисконсультом, потім уклав договір на надання послуг з Центром надання вторинної безоплатної правової допомоги. Паралельно трудився на викладацькій ниві як юрист, мав кілька наукових робіт, починав писати дисертацію. Займався просвітницькою діяльністю, дуже часто спілкувався з молоддю на різноманітні теми.

«Був громадським активістом, мріяв про створення козацького братства, займався документацією. У Маневичах разом із побратимами-козаками валив пам’ятник Леніну, що був для нього уособленням ідеології, не прийнятної для Сергія. Брав участь у всіх революціях, що відбувались за період незалежності в Україні, – Революції на граніті, Помаранчевій, Революції гідності на майдані тощо. Їздив до Києва відстоювати українську свободу та незалежність, боротися зі свавіллям. Навіть під час виборів йшов членом виборчої комісії, аби всіма силами не допустити фальсифікацій», – ділиться спогадами його сестра.

У 90 роках Сергій Климчук, одним із перших на Волині, стає до лав Українського козацтва в складі Волинського товариства українських козаків. Так само під час Революції гідності Сергій був у козацькій сотні, чергував не одну добу підряд, координував допомогу друзів-підприємців, що виділяли для майданівців транспорт, харчі тощо. Мав радикальні настрої, що тільки революційним шляхом можна змінити дійсність, той устрій і лад, що існували в Україні. Дуже серйозно готувався до захисту Батьківщини на Сході

«Знаєте, після Майдану в Сергія залишилась каска, в якій залишилася вм’ятина від кулі снайпера. Він дуже серйозно готувався до захисту Батьківщини на Сході. А в мене на душі був невимовний сум, тому що я тоді була чомусь впевнена, що брат не вернеться з війни. Сергій рвався в бій, він вважав, що тільки за допомогою зброї можна очистити кордони від російської наволочі.

У нас була домовленість, що як тільки у брата буде вільний час, то він телефонуватиме. Розмови про те, що відбувалося на той час на Сході, не велися між нами, бо я вважала їх недоречними. Того трагічного дня, 17 серпня 2014-го, він так само обдзвонив родичів, кого міг. І більше дзвінків не було… зв’язок з Сергієм обірвався назавжди…



Коли брата поранило осколком у голову, він одразу втратив свідомість. Нам сказали, що він не мучився. Його везли машиною разом із Олександром Шульганом, який отримав поранення в спину, а один з осколків застряг між хребцями. Саша потім розповідав, що фіксував голову бойовому побратиму. Помер Сергій Климчук в лікарні. За спогадами бійців, що були із Сергієм в Айдарі, він не раз і не два допомагав побратимам, виносив з поля бою поранених, нагадував, що не можна ходити без каски чи бронежилета тощо.

Я мільйони разів, поки Сергій був в АТО, промовляла про себе 90-ий Псалом як сильну молитву в складні моменти життя. Вірила, що ще побачу брата живим. Проте… Нам повідомили, що лежить солдат, невпізнаний, у харківському морзі. Тобто, не сказали, що це точно Сергій. Ми так сподівалися, коли їхали по нього, що це не він. Заспокоювали себе, що навіть якщо сказали, що 98% зі ста це Сергій, то для нас залишалася надія на ці 2 відсотки…

Це так багато в умовах війни, коли втрачаєш дорогих тобі людей. І навіть зараз я ніби бачу Сергія в натовпі, подібних до нього чоловіків. Вони обертаються, і я з болем розумію, що брата вже немає на цій землі… Певно, так буде завжди», – розповіла наостанок розмови Тетяна Климчук.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, Сергій Климчук був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).

У червні 2015-го в Троянівці вулицю Першотравневу названо на честь Сергія Климчука, в лютому 2016-го у Луцьку на вулиці Бенделіані відкрито меморіальну дошку його честі.



Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Завантаження...
Коментарі 2
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Який Майдан? Сергій Климчук тривалий час був членом партії Регіонів, а 4.03.2014 року був призначений секретарем Волинської обласної виборчої комісїї від партії Регіонів (zakon.rada.gov.ua від 4.03.2014). Він з партії так і не вийшов.
Відповісти
В грудні 2013 року група волинських юристів їздила на Антимайдан, щоб підтримати режим Януковича. Тепер вони розповідають про себе, що вони майданівці, учасники Революції Гідності і т.д. Не хотів чіпати цю тему, але смерті майданівців, пам'ять про них не дають спокою.

Відповісти