вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Заміж за іноземця: лучанка розповіла про особливості шлюбу з турком

Заміж за іноземця: лучанка розповіла про особливості шлюбу з турком
Українські дівчата стали частіше одружуватися з іноземцями, собі у пару вони обирають, як сусідів-європейців, так і чоловіків з більш екзотичних країн – Азії, Африки, Америки та Австралії.

За даними Міністерства юстиції, в Україні з кожним роком зростає кількість шлюбів, укладених з іноземцями. Так, у 2008 році приблизно кожен 30-й шлюб, що реєструвався в українських РАЦСах, був укладений між українцями та іноземними громадянами, а вже у 2017 році – кожен 15 шлюб був міжнаціональним.

Попри те, що з кожним роком ця тенденція збільшується, серед українців існують певні стереотипи щодо шлюбів з іноземцями.
Інформаційному агентству ВолиньPost вдалося поспілкуватися з лучанкою, яка дев’ять років тому вирішила прийняти пропозицію руки та серця від «турецького козака». Жінка поділилася особливостями життя у Туреччині, специфікою менталітету та традицій місцевих мешканців.

Юлія Троцюк-Наджар розповідає, що з майбутнім чоловіком та батьком своєї донечки познайомилася на летовищі та тривалий час спілкувалася через інтернет. Вже тоді дівчина зрозуміла, що чоловік не підпадає під жодні стереотипи, які існували та досі існують серед українців. Тому рішення переїхати жити до Туреччини було цілком логічним, а рідні без остраху відпустили її у незнайому країну.

«Стереотипів не було, бо він під них не підпадав. Певно, тому що він, живучи в Туреччині, не сповідує жодної релігії. Його родина спокійна та модерна. Звичайні тато і мама – без бажань і прагнень змінити чиєсь життя/погляди/гардероб. Звичайно, я мусила переглянути свої спідниці та декольте, але великого корегування не відбулося. Ми живемо на Егейщині – це західний регіон Туреччини, тут в принципі всі розслаблені і розбещені морем та оливковими садами. Думаю адаптація тут – одна з найлегших серед тих, яка може спіткати наших дівчат в Туреччині. Не пам’ятаю, щоб хтось дуже дивувався з того, що я вирішила переїхати. Вже на той момент в Україні стався якийсь бум одружень з іноземцями, тому особливого ажіотажу я не створювала», – розповіла Юлія.



Проте, говорить жінка, перед від’їздом обговорила з чоловіком наперед усі можливі ситуації, аби уникнути будь-яких непорозумінь у майбутньому.

«Країну я бачила і до того, і розуміла на що йду. Різниці в поглядах та менталітеті було не уникнути. Але впевненості мені додавало й те, що я знала, в яку родину їду. Ми поговорили про все заздалегідь, продискутували гострі моменти і все стало на свої місця. Перший місяць був крутим і цікавим – я вбирала у себе інформацію та мову, як губка. А потім настав, м’яко кажучи, «триндець». Тому що ми мусили увійти в стандартне буденне життя – у чоловіка була робота, а я була новоспеченою невісткою. А вивчення турецької мови вдома кульгало на обидві ноги. І щоб не загрузнути у занудстві і тривогах адаптації – вже у червні я пішла на роботу», – пригадує жінка.



Зараз Юлія переконана, що великої різниці між її знайомими з України та Туреччини немає. В усіх них приблизно однакові цінності, адже моральні якості людини визначає не її національність.
Проте додає, часто не розуміла деяких традицій, заведених у турецьких сім’ях. А ще дивувало те, що більшість турчанок не мають кар’єрних амбіцій і вважають за краще реалізовувати себе, виховуючи дітей.

«Незрозумілим мені було те, що багато жінок в Туреччині погоджуються на другорядну роль, у багатьох з них єдиною мрією є одружитися і піклуватися про родину та дім (зараз я вже з усім більш-менш розібралася і нікого не засуджую, але тоді для мене це було дивним).

Ніяк не могла звикнути до круговерті постійних (не брешу!) гостей з безкінечними чаюваннями. Родина-друзі так посилено навідували новоспечене подружжя, бо в них так треба, і попереджати не обов’язково… А в мене вже потроху сіпалося ліве око», – жартує Юлія.

Ще один приємний момент, який може здивувати кожного українця, – тісні сімейні зв’язки навіть з далекими родичами.

«Люблю розуміння родини в Туреччині. Не просто сім’ї з трьох-чотирьох людей, а поняття роду, де навіть троюрідний брат буде кидатися на допомогу, хоч і живе за тисячу кілометрів. Це надає почуття захищеності та причетності до чогось великого. Та не забуваймо, що той рід і в гості ходить «не хіло», тому менше з тим братанням», – з гумором коментує жінка.



А ще Юлія стверджує – не тільки в українців є певні стереотипи щодо турків, багато місцевих мають також достатньо хибних уявлень про дівчат слов’янської зовнішності, а також з підвищеною цікавістю ставляться до іноземців.

«Для турків іноземці – подразник цікавості. Тисяча триста питань у хвилину, як тільки вони узріли іноземця, і не важливо, що ви ще не знайомі. Звичайно, є певні упередження щодо наших дівчат, але «борімося – поборемо». Достойна поведінка – наше все.
У Туреччині мені вдалося знайти хороших товаришів, але справжні друзі у мене – в Україні», – розповіла Юлія.

Також дівчатам, які вирішили поїхати шукати щастя у Туреччину, на думку жінки, варто взятися за вивчення турецької мови, адже це допоможе збудувати кар’єру та знайти престижну роботу. Зараз Юлія працює викладачем англійської та російської мов у приватному коледжі, а також є розробником освітніх проектів. До цього ж змінила чимало місць роботи – працювала в готелі як quest relation, керівником експортного департаменту у стамбульській компанії, перекладачем і навіть місяць – у аптеці.

«В Туреччині все вирішують мови. Тому без роботи я не лишалась ніколи. За освітою я філолог, дотошно вивчала педагогіку в університеті, тому уже 4 роки я – викладач і дуже люблю це діло. Крім того, є засновником проекту «З Туреччини, з любов'ю» – це сайт про Туреччину, який все ж таки закрили через політичні теми. Та зараз ми продовжуємо це діло в Instagram. Робота є для тих, хто хоче працювати. Питання виникають з легальністю працевлаштування, але зрозуміло, що все можна владнати при великому бажанні. Компанії мають право наймати іноземців за певних умов – треба виходити на таких роботодавців. І можна знаходити непогані пропозиції. Та від початку варто працювати над вивченням турецької мови – без неї теж можна влаштуватися, але розвиток та кар’єра «не світить», – поділилася досвідом Юлія.



Очевидно, що українські уявлення про Туреччину можуть дещо відрізнятися від реального стану речей. Проте Юлія Троцюк-Наджар переконує – порівнювати дві нації, визначити їхні переваги та недоліки не дуже коректно. Адже основну роль відіграє зовсім не національність, а погляди, виховання та рівень культури людей. Попри певні штампи суспільства, Туреччина показала, що вона багата на хороших людей, які готові прийти на допомогу.

А історія Юлії – ще один красномовний доказ того, що любов здатна поламати усі стереотипи, які заслужено чи безпідставно «ходять» серед населення.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Завантаження...
Коментарі 1
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Ну і правильно зробила,з тих українських чоловіків нема шо взяти,,тільки і вміють що бухати.
Відповісти
Останні новини
Заміж за іноземця: лучанка розповіла про особливості шлюбу з турком
11 січень, 15:15