Волинська говірка: як колись розмовляли жебраки

Разом із таємничою мовою кожухарів, лірників і поліських колківських міщан, існувала шифрована говірка сліпців-жебраків – каліпних. Цікаво, що свою мову жебраки не передавали «видющим».

Волинським лінґвістам розповіла респондентка, 84-річна мешканка села Білин на Ковельщині, Анастасія Ладан, повідомляє Хроніки Любарта.

Відомо, від народження позбавлена зору, вона була дружиною жебрака-сліпця. Од нього і перейняла низку арґотизмів. А що до цеху каліпних бабуся не належала, то і присяги тримати у таємниці ті слова не давала.

Так, волинські жебраки працювали й жили за справжнім корпоративним устроєм. Новачки мусили скласти іспит із каліпецької (старицької) мови на знання репертуару (молитви, псалми, пісні), а тоді вже готували могорич-пригощання. Лишень після цього «зверхники» визначали села, у яких новоприхідцям дозволяли просити милостиню. Жінкам іноді ставили інші умови – «переспати із старшим».

Часами каліпні «цеховики» ходили на базар чи до храму не стільки через матеріальну скруту, скільки через бажання зустрітися й поспілкуватися з побратимами.

Пропонують декілька слів із мовної скарбниці волинських каліпних:

баштиі – батько; маниця, маничо – мати; йонус – син; андруска – донька; андрус – брат; лох, меж, мєх, мих – чоловік; куба, раха, цуба, реха – жінка; бобзюк, лобуз, лобус, лобуш – хлопець; деіка – вода; сумер, сумир – хліб; альмо, гальмо – молоко; терен – сир; весло, увесло – масло, кирити, кірити – пити, клевиї – добрий, нехухиї – негарний та інших.

Луцькі жебраки. Зображення із книги Віктора Літевчука «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії»

Так виглядали жебраки у Великобританії. Фото із сайту gazeta.ua
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!