вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Що означає бути відповідальним господарем: 4 луцькі котовласниці розповіли історії з життя своїх пухнастиків

Що означає бути відповідальним господарем: 4 луцькі котовласниці розповіли історії з життя своїх пухнастиків
Що означає відповідально заводити собі кота і чи важко справлятися з такими домашніми улюбленцями, розповідали щасливі луцькі котовласниці: рr- консультантка Тетяна Сомова, речниця прокуратури Волині Наталка Мурахевич та журналістки Еля Серкожаєва і Олена Лівіцька. Щасливими історіями з життя своїх чотирилапих улюбленців вони поділилися з нагоди дня котів, який традиційно у всьому світі святкують 8 серпня.

До слова, милі пухнастики всього світу святкують свій особливий день, починаючи ще із 2002 року, коли Міжнародний фонд захисту тварин вніс цю дату у щорічний календар свят.

Шестеро щасливців рr- консультантки Тетяни Сомової

Рr- консультантка Тетяна Сомова разом із чоловіком тримають у трикімнатній квартирі шістьох котів. Жінка розповіла, що усіх, окрім одного, забрали з вулиці, коли ті опинилися у важких обставинах і не мали жодних шансів на життя, а лише одненького взяли, тому що сподобався.

– Якби ми брали їх для власного задоволення, то їх було б лише двоє. Я завжди говорю про те, що тварина вдома – не різні «няшні» і красиві моменти, а в першу чергу – відповідальність і витрати, бо ж тварина потребує хорошого харчування, регулярних оглядів у ветеринара і, який би це кіт не був, він потребує щорічних профілактичних щеплень. Тварина потребує часу і догляду. Ми справляємося завдяки тому, що свідомо йшли на цю відповідальність і відповідно організували так свій побут, аби не відчувати незручностей від того, що з нами проживають тварини. Кожна тваринка особлива по-своєму для власників, які вже знають характер та особливості улюбенця. У своєму Facebook я часто пишу про котів різні веселі історії, там багато можна прочитати про їхню особливість. Певно, головна в них – те, що всі коти дуже добре зжилися між собою. У них не було жодних конфліктів, капризів чи попсованих меблів у квартирі. Вони дуже гармонійні, спокійні і милі. Я вважаю, що це значною мірою залежить від тієї атмосфери, яку вдома створюють господарі. Якщо люди доброзичливі, то тварини також це відчувають і поводяться відповідно.



Тетяна наголошує на тому, що в день кота важливо не тільки згадувати про веселі історії з життя улюбленців, а також робити акцент на відповідальному домашньому утриманні тварин. Жінка активно займається допомогою волонтерам у громадській організації «Спільний дім», які прилаштовують чотирилапих вуличних пухнастиків у сім`ї, тож з власного досвіду знає, наскільки це відповідально.

– Перш за все не потрібно розводити домашні приплоди. Кожна тваринка, яку господар прилаштовує у добрі руки і щиро вірить, що це справді ті самі добрі руки, має великий шанс згодом опинитися на вулиці. До прикладу, коли волонтери прилаштовують тварин, то вони обов’язково відповідально ставляться до цього питання і час від часу прослідковують подальшу долю тварини. Деякі люди не мають можливості цього робити, тому тварина потенційно може стати вуличною. Раджу усім котовласникам брати тварин відповідально. Якщо не має можливості витрачати час і кошти на утримання тварини, а лише – бажання мати вдома м’яку красиву іграшку, то краще тварину не брати.

До слова, ГО «Спільний дім» – місце, де можна знайти оголошення про прилаштування котиків волонтерами, інформацію про їх утримання та корисні поради котовласникам.



Журналістка Еля Серкожаєва і її любов Марсель

– Я завжди знала, що колись знайду на вулиці «свого» кота. І знайшла його в найнезручніший для себе час. У п‘ятницю я мала летіти до Франції на два тижні, а в четвер зранку йшла в магазин за одягом. Біля кущів сиділо і страшенно верещало маленьке кошеня. Від інфекції замість очей в нього було два шматки м‘яса. Він був сліпим, не вмів їсти і пити.

Якась скотиняка посадила його таким в коробку і лишила на спеці. Так у мене з‘явився Марсель. Досі не знаю, чим керувалась, коли схопила його і побігла до ветеринарної клініки. Він був хворий і заразний, але мені вдалось домовитись з однією сусідкою про те, що два тижні вона за ним пригляне. Тоді ми ще були впевнені, що він так і залишиться сліпим. У Франції я постійно думала, що журналісту робити із сліпим котом. Мене ж ніколи немає вдома. Але одного ранку він прозрів.



З того часу ми пережили операцію з видалення одного ока, довгий період лікування і відновлення. Пережили його перехідний вік, коли на підлогу летіли карнизи і шпалери. Пережили декілька переїздів, депресій і навіть образ (я не дозволяла какати у вазони).

Марсель виріс величезним (7 кілограм), але дуже добрим і лагідним котом. Він любить гратись, дивитись серіал «Друзі» і говорити своєю мовою з голубами.

Він навчив мене краще розуміти тварин. Вони мають свій характер, емоції, настрої і почуття. І не можна сюсюкати до них, якщо вони не хочуть. Я завжди кажу, що мій кіт - особистість. І треба його поважати. Навіть якщо він не завжди поважає нас.



Речниця прокуратури Волинської області Наталія Мурахевич про історію котячого кохання

– Котів у нас двоє. Кіт і Кіцко. Кіцко 13 років і її колись привів наш перший кіт Шмотик. Як невістку привів. Чемний був кіт, одружився, познайомив нас з дружиною, сказав, що вона тепер буде жити з нами. Я, як недобра свекруха, її не хотіла, але згодом прийняла, бо Кіцко – вона така, вона вміє зробити так, щоб було по-її. 12 років вони прожили зі Шмотиком в любові і злагоді, але цьогоріч навесні він загинув. І Кіцко сумує. Вона майже оглухла після того і стала якась віддалена, заглиблена в себе. Вона мудра і дуже непроста, ця тварина, легко "читає" людей і прогинає під себе реальність.



Малого Кота син знайшов на вулиці хворим і заблошеним. Ми його вилікували і лишили жити в себе. Він попервах показав нам, що не всі коти,як ми звикли, виважені і адекватні, бо бігав по стелі, падав з лампочок, кричав диким криком, кусався і дряпався, але згодом то переріс і зараз лиш іноді поводиться, як дурник. Кіт фотогенічний, тому місцями зірка Інтернетів.

Загалом в цій компанії нам весело. Котів можна прикладати як до спини, так і до душі, якщо болить. Ну і просто гладити для настрою.



Журналістка Олена Лівіцька з Джуді та фотографка Ірина Кабанова з Кнопкою

– Це така історія цікава: колись я хотіла кота в хату, але боялася взяти, тому мріяла тільки. Потім якось нотаріус Наталя Ариванюк виклала фото кошенят від своєї кицьки, типу «віддам в добрі руки». Я ризикнула і вирішила подарувати саме це кошеня донечці своїй, так і зробили. Тут Іра Кабанова почула я обмовилася, що вона теж би хотіла, але її мама з хати вижене. І тут в нас загорілися очі. Кажу: «Кабанова, давай однакових котів візьмемо! Буде прикольно». Так і зробили. Назвали свою Джуді, бо моя донька Саша тоді читала книжку, де так звали головну героїню. Кота Іри Кабанової назвали Кнопкою.




Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Завантаження...

Коментарі 1
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Які вони милі.
Відповісти
Останні новини
Що означає бути відповідальним господарем: 4 луцькі котовласниці розповіли історії з життя своїх пухнастиків
08 серпень, 21:57