«Важкий хрест»: на Волині родина доглядає 3-ох лежачих дітей з інвалідністю

На Волині у родині народилось шість дітей, і всі вони – важкохворі.

З етичних міркувань журналісти не називають село та прізвище людей, які змушені нести важкий хрест, - пише видання Вісник.

Лікарі попереджали про біду

Вродливі та працьовиті Ірина та Андрій, одружуючись, і гадки не мали, що чекає їх у майбутньому. Мріяли про великий дім. Раділи першій вагітності, бо лікарі порадували, що буде дівчинка. Та коли медики запідозрили у немовляти страшну недугу – мікроцефалію, подружжя не здалося: годуватимуть цю дитинку в надії, що наступна народиться здоровою. Лікарі натякали, що відсоток щасливої ймовірності буде мінімальним. Однак Ірина вдруге стала мамою. І знову біда. Після двох діток жінка привела у цей світ на муку ще чотирьох. Маленька сільська хатина задихалася від дитячого крику. Ні сидіти, ні ходити, ні розмовляти, ні їсти самостійно всі шестеро не могли. На сім’ю чекали пекельні муки переживати разом з дітьми страждання і не бачити для них порятунку.

«Навіщо народжувати, якщо медичні прогнози невтішні?» – не раз чула Ірина у себе за спиною. Та зробити аборт у жінки навіть думки такої не виникало, бо у кожного дитяти – жива душа. І вона змирилася.

"Краще доглядати й таких, ніж бачити їх у домовині. Тепер вони приходять до мами лише уві сні. Їх вона любить, як і за життя. Молиться за живих та померлих і не нарікає на долю", – каже жінка, якій довелося втратити трьох з шести власних дітей.

У 30 років – як немовлята

Тим, які залишилися, зараз від 20 до 30 років. Без сліз дивитися на дорослих дітей, котрі назавжди залишатимуться маленькими, неможливо: покручені, деформовані, нерозвинуті тільця. Погодувати, перестелити постіль, дати ліки, коли стаються напади, потримати на руках, а Ірина добре знає, коли діти цього потребують. І так день і ніч, які вже настільки змішалися, що іноді навіть втрачає відчуття часу. А на вулиці ще чекає домашня сільська робота: посадити, посіяти, зібрати. І постійне прання, бо жінка не використовує підгузків – навіть найменший розмір для них завеликий, бо, чесно кажучи, там немає на що його одягнути.

"Влітку білизна швидко висихає на сонці, а ось взимку набагато важче", – каже вона.

Справляються з усім самі. Іноді прибігає сусідська дівчинка посидіти з дітьми, коли батьки виносять їх на свіже повітря.

"Нас духівник підтримує і молитовно, і порадою, і було що матеріально. А ще нині покійних волинського губернатора Бориса Клімчука та народного депутата України Ігоря Єремєєва, які допомагали родині", – з вдячністю згадує Ірина.

Подружжя по владних кабінетах не ходить. Отримують соціальну допомогу і дякують за це, розраховуючи на власні сили. Тому ніхто й не знає, що не зайвими були б у родині кілька постільних комплектів на зміну та одяг для хворих.

"Окремі ліки виділяє держава, деякі купуємо самі. Періодично підліковуємо дітей у районній лікарні. 12 років тому отримали автомобіль «Таврія», є чим при потребі завезти дітей до лікарів, бензин купуємо, бо того, що отримуємо, не вистачає", – каже подружжя.

P.S. Тим, хто захоче допомогти і підтримати родину речами, ліками або іншим чином, просять звертатися в редакцію газети «Вісник+К».

Головне фото – ілюстративне.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!