вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Розбита мрія: як прийомні батьки із США відреклися від волинянки

Розбита мрія: як прийомні батьки із США відреклися від волинянки
Надію з меншим братом Русланом з Волині, які опинилися у сиротинці, всиновила родина із США. Дівчина мріяла про королівське життя, та "американська мрія" несподівано розвіялася, прирікши дівчину на великі випробування.

Сьогодні вона без рідного прізвища, даху над головою — та з маленьким сином на руках, - повідомляє "Високий замок".

Надію і Руслана забрали у батьків, бо ті спилися. На долю дітей випа­ло нелегке життя в інтернаті. За­мість тата з мамою поруч були виховате­лі та вчителі, замість братів-сестер — такі ж сироти при живих батьках, як і вони. На довгі роки рідними стінами замість хатніх для них стала Люблинецька школа-інтер­нат, що у Ковельському районі.

Саме сюди для дітей прилетів, як тоді здавалося, щасливий лотерейний кви­ток. Їх зголосилася взяти до себе, за оке­ан, американська родина Кінгів. Тоді Наді було 16, Русланові — 13.

"Як брат зрадів! Виявилося, усино­вителі вибрали для всиновлення іншого хлопчика, Саїда. А це був його найкра­щий друг. От він і вмовив американську маму Едну взяти ще й Руслана. А з ним — і мене, бо ж розділяти рідних братів-сес­тер не можна. Хоча, чесно кажучи, тоді я не дуже хотіла в Америку", — щиро розпо­відає Надя.

Так замість одного сина повезли Кінги у США двох хлопчиків ще й дівчинку. Було це 2011-го. Пізніше Надя дізналася сум­ну історію цієї родини. Подружжя вихову­вало донечку, яка у вісім рочків померла від раку крові. Після того Кінги виріши­ли взяти в сім’ю чужу дитину — хлопчи­ка. Згодом Една написала книгу про те, як пережити смерть дітей та стати усино­вителем.

Новий дім зустрів українських сиріт у штаті Джорджія, США.

"Наш американський тато працю­вав у фірмі з продажу нерухомості, мама була дипломованою медсестрою, але не працювала. Дуже хоті­ли, щоб ми їх називали не інакше — лиш «тато» і «мама». Мені це важко давало­ся. Бо у спогадах часто приходила рід­на мама. Якою би не була, я любила її. У мріях бачила, як зароблю в Америці гро­шей і повернуся в Україну, закодую бать­ків — і заживемо, як колись. Згадувала, як мама нам пекла ковбаску на свята, як ми всі разом їздили в гості до бабусі в село. Які ми були щасливі… А потім все пере­креслила горілка", — згадує Надія.

Надя не приховує: стосунки між нею та Едною не складалися такі добрі й дові­рливі, якими мали би бути у матері та до­чки. Жінка постійно закривалася у кімна­ті й плакала. Дітям не розповідала, чому. Хоча, коли вмикала комп’ютер та показу­вала знімки померлої донечки, Надя все розуміла без слів: роки спливали, а ма­теринське серце не знаходило спокою після втрати…

"Ми не сварилися, ні, але й рідними не ставали. А потім прийомні батьки… відправили мене до­дому, в Україну", — говорить Надя.

Надя при цій згадці затуляється ру­ками. Ховає від чужого погляду заплака­ні очі, та видно, що солоні сльози обпіка­ють їй душу…

За кілька місяців Наді мало випо­внитися 18. Прийомні батьки виріши­ли організувати дівчині подорож у рід­ні краї, аби могла зустрітися з друзями та рідними, яких давно не бачила. Обі­цяли, що як нагостюється, дасть знати, і вони їй придбають квиток назад в Аме­рику. Збиралася в дорогу недовго. Тіль­ки прощання з братом було нестерпним. Руслан плакав… Сестра у душі відчува­ла, що вважає її зрадницею. Та вірила, що невдовзі примиряться. А поки понад усе вона мріяла обнятися з мамою, за якою скучила без міри. Сподівалася, що за цей час у житті неньки щось змінило­ся, налагодилося. Та переліт в Україну повернув до сумних реалій: батьки геть спилися! Надії на щасливе майбутнє з ними розбилися.

Дівчина ступила на рідну землю у травні 2013-го. А в липні їй уже виповни­лося 18. Час, коли вже сама могла вирі­шувати свою долю. І Надя набрала но­мер телефону Едни. Хотіла попросити, аби американська мама якнайшвидше її звідси забрала, оплативши дорогу у США. Та на іншому боці планети Наді не відповіли…

"Вони знали, що, аби скасувати уси­новлення до 18 років, потрібні вагомі причини. А їх не було. Тому, певно, й вчи­нили зі мною ось так", — плаче.

Дівчина розповідає, що намагала­ся зв’язатися з іншими закордонними родичами Кінгів, та ніхто у ситуацію не втрутився. Каже, Една лише раз підня­ла слухавку від неї, аби сказати, що їде за кермом і тому розмовляти не може…

Українські реалії лякали: без паспор­та, без підтримки, без грошей… Та на шляху Наді трапився чоловік, який обі­цяв зробити щасливою. Народила йому сина, однак дороги подружжя розбігли­ся. І стала поневірятися по притулках — від Одеси до Луцька.

Про ситуацію нещасної дівчини ді­зналися відповідні органи. Начальник служби у справах дітей Волинської облдержадміністрації Алла Онищук прокоментувала цей кричущий факт так:

Міська служба телефонувала у США до усиновителів. Але ті сказали, що дві­чі висилали Наді гроші на квиток додому. Мовляв, чому не повернулася, не зна­ють. У нас таке вперше, щоб діти, уси­новлені за кордон, поверталися.

Надя ж божиться, що жодних гро­шей від прийомних батьків не отримува­ла. Каже, якби їй дали другий шанс, нео­дмінно повернулася б в Америку. Плаче, що давно нічого не чула і про свого рід­ного брата. Згадала, як востаннє з ним говорила і він сказав: «Моя сім’я тут, зі мною». Руслан не знає, що рідна нень­ка давно померла, а тато почав бомжу­вати…

Тим часом Наді треба якось будува­ти життя в українських реаліях. Є батьків­ська однокімнатна квартира, розташова­на у колишніх солдатських казармах. Але на це житло ще треба оформити доку­менти на приватизацію. А на ньому «ви­сить» борг — понад 30 тисяч гривень, який гасити нічим. Спробувала зроби­ти реструктуризацію на два роки, та для цього має внести відразу 7 тисяч. А де їх взяти? А ще ж мусово зробити в квартирі ремонт, бо жити там, ще й з малою дити­ною, неможливо! Фактично там лишили­ся голі стіни — ні вікон, ні дверей. Тре­ба не лише столярку, а й провести воду та каналізацію в дім… Мрією лишається придбання хоч чогось з меблів.

Коли Надя розповідає про свої біди, відчувається, що у неї опускаються руки. Та світ не без добрих людей. Одна з ре­лігійних громад оголосила збір коштів на ремонт Надиного житла. Можливо, хтось допоможе й з іншим. Тоді, мріється Наді, забере до себе немічного батька, що по­невіряється світом, і допоможе йому по­вернутися до нормального життя. Ві­рить, він ще з радістю бавитиме онука.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Завантаження...

Коментарі 1
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Удочерение(усыновление) детей представителями других государств - один из видов бизнеса. Нужно беспокоиться о своих гражданах, а не слепо, ...вопреки..., вести сомнительный бизнес.
Відповісти