вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Відома луцька ведуча розповіла про свої секретні татуювання

Відома луцька ведуча розповіла про свої секретні татуювання
Вікторія Жуковська – уродженка Каменя-Каширського, нині ведуча найпопулярніших фестивалів сучасної української музики, діджей радіостанції “Сід-фм”.

У шкільні роки Вікторія перебувала у пошуках свого “я” - пише газета Полісся.

Школу дівчина закінчила із титулом «хорошистка». Саме у цей період Вікторія замислювалась про своє майбутнє призначення в медицині. Поряд з цим її вабили зарубіжні гурти та нетипова музика. Дівчина помітно вирізнялася з-поміж своїх однолітків, намагалася виглядати неординарною. Вона завше прагнула не бути схожою на інших, додаючи яскравих акцентів у свою зовнішність.

Із чого усе почалося

– Вікторіє, я переконана, що твої однокласники та просто знайомі погодяться зі мною, що у шкільні роки (та й зараз!) твій образ є далеким від типового, що його носить звичайна середньостатистична пані твоїх років. Ти демонструвала це з малих літ, та, мабуть, ще відтоді знала, що і професію обереш екстраваґантну. Зараз ти радіо- та фестведуча, тож пригадай, з чого усе почалося?

— Ніколи не вважала себе особливою. Можливо, мені подобались певні речі не такі, як усім. Останніх десять років, коли дещо торкнулася світу шоу-бізнесу, певна річ, хотілося бути більш знаменитою. Однак, якби хто знав, наскільки це складно! Вже під час навчання в університеті мені хотілося заробити власну копійчину на кишенькові витрати. Відтак у газеті “Сім’я і дім” якраз була вакансія і мене туди прийняли на роботу. У 2004-му я пройшла акредитацію на Євробачення, що відбувалося у нашій столиці, як журналіст. Під час наймасштабнішого концерту доводилось робити прямі включення на радіо. Одразу після повернення в Луцьк отримала пропозицію працювати на найкращій, на мій погляд, місцевій радіохвилі. Саме відтоді бере початок моє, так би мовити, життя медійне.

Незмінна ведуча фестивалів

Вікторіє, розкажи як так склалося, що ти впродовж десяти років стала монополісткою у ролі ведучої концертів українських гуртів? У західному регіоні, по суті, ти є така одна. Усі музичні дійства, за перебігом яких спостерігаємо в Інтернеті, як правило, асоціюються саме з особою Вікторії Жуковської та твоїм колегою по сценічному цеху.

— Першим моїм пам’ятним музичним заходом був фестиваль українського духу “Бандерштат”. Тоді я й гадки не мала, як після цього зміниться моє життя. Завдяки своїй улюбленій роботі я об’їздила усю нашу країну від Маріуполя до Львова, від Одеси до Черкас. Ми з моїм рівненським колегою та найкращим другом уже десять років поспіль ведемо такі фестивалі, як “Західфест”, “Республіка”, «Бандерштат», «Файне місто». Тож недаремно нас називають найфестивальнішими ведучими. Бо на сцені ми живемо.

— Чи можеш з досвіду назвати свій найефективніший рецепт хороших ведучих?

— Найкраща порада — це відсутність будь-яких порад чи прийомів. Потрібно усвідомити насамперед, що це непроста цілодобова робота. Суцільній імпровізації — так, заготовкам сценарію — ні!

Працювати доводиться не лише над власним іміджем, а й спрямовувати зусилля на те, що ти можеш закласти у голови тисяч людей. Глядачі, як відомо, бувають різні, подекуди грубі та невдячні. На мою думку, ведучий має дивитися прямо в очі публіці, спілкуватися з кожним та з усіма водночас. Треба пам’ятати, що це не твій бенефіс, бо фестведучий — це так звана перебивка між виступаючими гуртами. Заповнювати ці паузи треба так, аби на твоє повернення чекали глядачі. Тим часом ситуації часто є непередбачуваними і до них маєш бути завше готовим. Бо жодні 50 суконь не врятують тебе, якщо ведучі не мають що сказати людям.


“На моєму тілі близько десяти татуювань”

— Татуювання на твоєму тілі, мабуть, неприховано приваблюють погляди оточуючих. Скільки їх у твоїй колекції? Чи не шкодувала коли-небудь бодай раз, що їх зробила?

— Таких зображень близько десяти. Деякі з них — це помилки молодості, бо були зроблені спонтанно у першого ліпшого майстра. Однак більшість із них є продуманими спільно із татуювальником роботами. Надто неприємними для мене є питання на кшталт: ”А що кожна з них означає?”, “Навіщо вони тобі, це ж на все життя?”, “А як ти будеш виглядати в старості?”

Скептикам одразу відповім: татуювання вже давно не вважається елементом тюремної культури. Якщо ж вам подобається і маєте контакти хорошого спеціаліста — вперед. Як на мене, треба якомога менше зважати на думку сторонніх. Бо, обговорюючи вас, вони часто не усвідомлюють того, що у цей момент хтось може пліткувати і про них.

— Знаю, що ти є прихильницею усього українського. Більше того, я горда такими людьми, як ти — революціонерка на майдані та яра пропагувальниця нашої культури. Які поради можеш дати нашим молодим співвічизникам, котрі ще не знайшли свого призначення та поки не реалізувалися на батьківщині?

— Давайте робити все для того, аби наші діти отримали кращу країну з комфортним життям. Щоб у близькому майбутньому називатися українцем було престижно. Робіть це щодня, бо зміни починаються саме з нас: сміття на вулиці, непотріб у думках. Слід розуміти, що ми — приклад для тих, хто прийде після нас. Просто зараз зробіть щось добре та корисне для країни.

Спілкувалася Леся Мінібаєва.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Завантаження...

Коментарі 0
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.