вхід реєстрація

Жінка з Волині працює далекобійником

Жінка з Волині працює далекобійником
Галина Мальцева (на фото) з Шацька обрала для себе дуже незвичну професію – вона далекобійниця.

Місяць-півтора за кермом, у роз’їздах, тиждень відпочиває вдома біля сина та батьків, ‒ пише Вісник+К.

Каже, не думала що колись працюватиме водієм. Навіть освіту не встигла отримати – одразу після школи вийшла заміж, народила сина. За кілька років розлучилася, тож треба було заробляти гроші, забезпечувати себе, сина, допомагати батькам.

Кілька разів спробувала керувати автівкою – сподобалося. Отримавши права, стала таким собі водієм за наймом, кордонним перевізником: доставляла цигарки, продукти з Польщі до нас і навпаки. Поступово освоювала важчий транспорт. Тож, коли їздила у Польщу, керуючи бусом з причепом, знайомі пожартували: «Така вправна за кермом, що, може, вже й на фуру пересядеш…» Тож, на всяк випадок підтвердила право керувати всіма видами транспорту: має категорії від А до Е. І навіть заради цікавості зателефонувала у декілька українських фірм-перевізників: чи не треба їм, бува, водія на фуру.

«На тому кінці дроту дивувалися, – згадує зі сміхом Галя. – Що, допитувалися вони, жінка-далекобійник? Чи я при своєму розумі? Але якось, коли стояла в черзі на кордоні, до мене підійшли поляки. Спитали, чому я не йду працювати далекобійником, якщо вже керую причепами. Мовляв, заробітки більші. Дехто відразу передзвонив до свого шефа щодо роботи. Там, звісно ж, не второпали, що я жінка, і запросили на співбесіду. Пам’ятаю, приїхала автостопом туди, підійшла до якогось чоловіка у спортивному костюмі. От, кажу, прийшла влаштовуватися на роботу. А він так дивно подивився на мене і каже, що у них 150 машин, але ще жодної жінки-водія немає. «Буде!» – відповідаю гонорово. «Та у фури колесо більше за вас!» – чоловік мені. Я образилася, наговорила йому всякого, побігла в офіс. Яким же було моє здивування, коли шефом цієї фірми виявився саме той чоловік у спортивному костюмі, з яким я сварилася на вулиці! Щоб відчепитися, влаштували мені іспит: проїхати фурою коло і загнати машину задом у двір. І хоч я жодного разу на такій не їздила, проте із завданням впоралася!»

Галина Мальцева вже шість років працює далекобійником. За цей час встигла змінити кілька місць роботи, і нарешті зупинилася на невеличкій польській фірмі, де всього кілька фур. Їздить з Польщі на Москву, Білорусь, Голландію. І, звісно ж, може розповісти не тільки про деякі нюанси роботи далекобійника, а й різноманітні пригоди, які трапляються в дорозі.

«У кабіні у мене ліжко, вода, плита – по суті, невеличка квартирка, ‒ розповідає Галя. – Адже в чергах, так званих «колєйках», доводиться іноді тижнями стояти. Колись навіть свій день народження тут святкувала. Як зараз пам’ятаю: стукнуло мені 33 роки і зупинилася я якраз на 33-му кілометрі. Щоправда, між далекобійниками існує правило – тих, у кого день народження чи біда якась, пропускають без черги. Але я тоді відмовилася «працювати» в такий день. Також пропускають першими «скоропортів» з грибами, квітами та м’ясом. А оскільки у мене тентована машина, то я завжди в чергах. Особливо важко у спеку: і під причеп тоді лізеш, і в кущах разом з комарами затінок шукаєш. До речі, не люблять у нас парами їздити. Два водії в одній кабіні – це занадто!»

«Якщо самій не нариватися на неприємності, то рейс пройде спокійно. Їдеш дев’ять годин, далі завертаєш на стоянку відпочивати. Як правило, шефи оплачують і стоянки, і переїзди, списують навіть «традиції» – коли тобі дозволяють продовжувати шлях не за гарні очі, а за купюру. Інша справа, якщо водії на стоянках починають пити та хвалитися тим, що везуть. Щоправда, так просто до водія не доберешся, якщо кабіна зачинена зсередини, але це, звісно, не рятує. У нас був такий випадок біля Санкт-Петербурга: далекобійника зупинила міліція, перевірила вантаж і якось швидко відпустила. А за сотню метрів дорогу йому перегородили бандити, наставили зброю, і він сам віддав ключі від причепа з комп’ютерами. Вони взяли скільки їм треба було, віддали чемненько ключі і поїхали собі геть. І хоч вини водія у тому не було, шеф його таки звільнив, щоб не лякав інших», ‒ розповідає жінка.

Оскільки їздить Галя на фурі з польськими номерами, майже всі перевізники її знають. По рації вже радісно вітають, щойно побачать її машину: «О, Халінка їде!» А якщо і не знайомі особисто, вельми не дивуються – у них вже п’ять полячок працюють на фурах. Інша справа – наші чоловіки. Каже Галина, що мусить сидіти на польській радіохвилі, бо тільки підключиться до українсько-російської і поздоровкається – одразу настає тиша. Хоча перед тим всі шуміли, як на базарі, анекдоти розповідали. Жодного разу їй ніхто не відповів, думають, що то чиясь подружка жартує…

«Колись, пам’ятаю, приїхала на внутрішній кордон розмитнення проходити, а мене не пропускають, – зі сміхом розповідає. – «Іди, – кажуть, – поклич водія, бо стороннім в’їзд заборонено». Деяких навіть мої документи не переконували. Доводилося телефонувати на фірму до шефа і таким чином підтверджувати свою особу. А скільки разів з мого прізвища Мальцева викидали останню літеру в документах, думаючи, що хтось помилився. А то, буває, побачу десь на стоянці фуру з українськими номерами – так хочеться побалакати рідною мовою. Підходжу. А вони круглі очі роблять, не вірять. Йдуть, у кабіну заглядають, а там мої сімейні фотографії, вишивка лежить. Лише тоді вигукують: «Ти диви, точно, баба за кермом!» Я іноді цим користуюся в дорозі: як треба десь об’їхати чи проскочити, відчиняю вікно, висовуюся і кричу на всю вулицю: «Так, жінка за кермом, що мавпа з гранатою – розступіться». Пропускають…»

Зізнається, що довго їздити не буде. Каже, що життя надто швидко проходить у тих поїздках: три рейси на Москву – і місяця вже немає. Галя мріє пройти у Польщі стажування ландшафтного дизайнера і таким чином заробляти вже тут, в Україні. Тим більше, що вдома вона, як кажуть, набила руку: подвір’я Мальцевих у Шацьку – немов картинка з якогось модного журналу. Яких тільки квітів та рослин там немає, яких тільки фонтанчиків та стежок диковинних! Чесно кажучи, просто казка, а не звичайне сільське подвір’я.
Теги: цікаво
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 10
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Жінка має сидіти дома, варити зупу, доглядати дітей і ніжно пестити чоловіка за кіньчик члена. А гроші має заробляти чоловік. Жінка-далекобійник - це кінь з яйцями.
Відповісти
Але ж ця жінка "зі України"!
Відповісти
Така собі файна пані.
Відповісти
А де ж ви, яйця чоловiчi? Якби не треба було, то хто б пiшов на таку роботу. Респект та уважуха.
Відповісти
класна жінка, молодець!
Відповісти
Оце вуйко зі Львова самовпевнене тупе хамло.Чим більше таких"чоловіків"-тим більше таких СИЛЬНИХ ЖІНОК!
Відповісти
молодець
Відповісти
вуйцьо зо львува,то типовий галичанський рагуль)
Якби воно заробляло гроші,то жінка б не варила зупу,вигрібала гній зо стайні,та поралась на городі. Коли жінка це робить,то ти рагулю заробляєш КОПІЙКУ. І копійка тобі ціна ))
Відповісти
Загалом робота не така вже й погана,якщо не їздити по Україні,чи боронь боже з СНГ в ЄС. Тоді відпадає проблема простоїв в багатогодинних-денних колєйках,і всьої тої романтіки "пропустіт бо я сі зараз спорчу,везу помідори". Їздиш по тахографу,в машині конціонер,тож не на камазі у 80-ті
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні новини
Жінка з Волині працює далекобійником
08 червня, 2013, 12:22