Загибель синів об’єднала родини: спогади про двох полеглих на Донбасі лучан. ВІДЕО

Під час бойових дій у східних областях України загинули лучани Володимир Прокопчук і Олександр Войчук.

Хлопці росли в одному будинку і обоє на початку травня 2014-го року пішли захищати ціліснісність і незалежність України. Того ж року загинули. Володимир – під Волновахою, Олександр – під Іловайськом, - пише Суспільне.

Нагадаємо, 22 травня – річниця трагедії під Волновахою, в результаті якої загинули 18 військовослужбовців колишньої 51-ої бригади.

У будинку на бульварі Дружби народів де жили друзі, нині розміщені меморіальні дошки пам’яті Героїв АТО Володимира Прокопчука та Олександра Войчука. Під світлинами бійців наразі ростуть квіти.

"Квітник зробили в пам’ять Вови, та в пам’ять Саші”, — каже сусідка Ніна Каврос.

Жінка знала хлопців з дитинства. Розповідає, що Володимира забрали до війська навесні 2014-го. Це була перша хвиля мобілізації, юнакові тоді було 23.

Потім був бій під Волновахою Донецької області. 22 травня 2014-го року зранку блокпост із бійцями 51-ї бригади обстріляли бойовики. Володимир Прокопчук отримав поранення, що виявилися несумісними із життям.

“Як взнали, що він загинув, це був четвер, а привезли його в понеділок (це 5 днів), то в хату не можна було зайти, там одні крики були, дуже важко...”, - згадує сусідка родини Прокопчуків Валентина Яцело.

Сьогодні ж, 22 травня, пам’ять загиблих Володимира Прокопчука і Олександра Войчука прийшов вшанувати друг Дмитро Каврос. Каже, що Володя був добрий, надійний і здатний на несподівані вчинки.

“Любив цукерки «Ромашка». Дуже сильно любив, завжди їх привозимо йому на могилу. Сумуємо за ним, дуже тяжко втратити такого друга.”, - говорить товариш Володимира Прокопчука Дмитро Каврос.

Загибель синів об’єднала родини Прокопчуків і Войчуків. Хлопці росли в одному гуртожитку. Одного дня – на початку травня 2014 року – їх мобілізували, розповідає мама Олександра Войчука Тетяна.

“Вони пішли в один день, но попали не в один взвод, разом не були, тому що Саша був мінометник, а Вова – в танковій. Вова назвав нас ще сестрами. Каже: тьоть Таня, ви з мамою, як сестри і з того часу ми говоримо, що ми – названі сестри", розповідає мама Олександра Войчука Тетяна.

5 місяців мама Олександра шукала тіло загиблого сина, увесь цей час його вважали безвісти зниклим.

"29 січня ми його перехоронили в Гаразджі, вся волокита з документами, ДНК", - з сумом згадує Тетяна Войчук.

Спогади, фотографії і меморіальна дошка – це все, що нині нагадує про Олександра, каже пані Тетяна. Він загинув у 25 років.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!