вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Як лучанин 14 місяців мандрував Південною Америкою і дістався до Антарктиди

Як лучанин 14 місяців мандрував Південною Америкою і дістався до Антарктиди
Навесні 2018 року лучанину Віті-Колі Гаврилюку було 22 роки. Він саме проходив двотижневу ротацію госпітальєрів у Мар’їнці Донецької області. За спиною мав бакалаврат політології, рік неформальної освіти у Миколаєві, 12 років пластування та майже рік перебування на російсько-українській війні. А ще була одна самостійно організована 73-денна бюджетна мандрівка за кордон та гугл-карти на смартфоні.

"Якщо доживу до вересня, полечу туди", – тицьнув Вітя-Коля у Південну Америку, пишуть Волинські новини.

Так народилася мрія, яка переросла у чотирнадцять місяців мандрів новим континентом. "Українській правді. Життя" хлопець розповів про планування подорожі, специфіку та лайфхаки економного відпочинку.

Збори

В Південну Америку можна їхати на тривалий час, не переживаючи за терміни перебування. Вона велика: 90 днів в одній країні, 90 днів – в іншій, а потім ще можна повернутися до попередньої.

Квитки шукав на kivi.com. Там є можливість планувати подорож між різними країнами і навіть континентами, з Європи в Південну Америку, наприклад. Програма показує, найдешевший квиток за заданими параметрами.

Знайшов, як і планував, на осінь. На 11 вересня – 200 євро (230 з багажем), виліт з Люксембурга. В мене на той момент було 1000 гривень і вдосталь часу заробити гроші.

По карті розпланував подорож так: прилечу в Бразилію, поїду на південь до крайньої точки, спробую попасти на Антарктиду (вийде не вийде) і далі на північ західним узбережжям – тихоокеанським. За місяць-півтора вже купив квиток і мав 2 місяці, аби заробити гроші в дорогу.

Розумів, що подорож надовго, пів року точно, а то й на довше, тому вирішив підібрати спорядження. Захотілось показати, що українське спорядження є, воно нормальне і з ним можна подорожувати. Мені подобається, коли подорож має якусь ціль, місію.

Написав пост у Facebook, що планую подорож і є така ідея – якщо хтось хоче і може мене спорядити, або знає виробників, яким би це було цікаво, то пропонуйте. В результаті отримав: наплічник, гамак, ніж, сорочку і шорти, білизну і шкарпетки, паракорд і побутові дрібнички та дві пари взуття, в якому ходить вся українська армія.

Житло та на прожиття

Виїхав з Луцька 3 вересня. З наплічником вагою 15,6 кг і $300 в кишені. Друг підкинув машиною до Варшави, а там автостопом до Люксембурга, звідки мав виліт в Бразилію.

Після прильоту було відчуття, ніби входиш зимою в басейн – тепло і комфортно. Але під час мандрівки було й таке, що клімати змінювались дуже швидко або дуже різко. Наприклад, в Чилі було від -20 до +20.

Під час своєї подорожі не користувався громадським транспортом: або йшов пішки, або добирався попутніми автівками. Стандартно за день проходив 20-30 кілометрів, рекорд – 54 км.

Вважаю, що автостоп – це не про просіння, а про пропозицію – ти пропонуєш іншим людям послухати цікаву історію про твої пригоди. Те саме, що люди платять гроші за різні тренінги, щоб послухати когось. Це рівноцінний обмін пропозиціями.

Називаю себе Волоцюга, але намагаюсь надати цьому якогось позитивного сенсу. У світоглядному плані це філософія Григорія Сковороди.

Для пошуку житла зрідка користувався каучсерфінгом. В неверифікованій версії додатку існує обмеження 10 запитів на тиждень, які ти можеш надіслати. Частіше ночував на вулиці, заправках, автостанціях, в аеропортах, церквах та школах. Приходив на службу в церкву, люди бачили, що я немісцевий і питали, чи можуть чимось допомогти.

Найчастіше шукав людей, в яких потенційно зможу переночувати, через Facebook. Зараз соцмережа змінила алгоритми, але раніше була можливість пошуку по містах: тобі показує в пріоритеті – твої друзі, друзі друзів і люди зі спільними інтересами. Якщо ти маєш якусь спільноту – це допомагає. Шукав скаутів і реконструкторів (людей, які займаються середньовічним боєм), а також українців. Часто писав незнайомим людям.

За перші два місяці витратив $60, лише на їжу. І тільки у свій день народження зробив собі подарунок – заплатив $20 доларів за вхід в національний парк з 256 водоспадами.

Бувало, що просто працював на їжу чи житло – місив глину для цегли, вантажив речі з одного будинку в інший тощо. В Аргентині ходив колядувати з місцевими пластунами.

В Чилі пік пампухи. В сім’ї, де я жив, було шестеро дітей-скаутів. Мені вирішили допомогти заробити гроші і запропонували приготувати національні солодощі України. Згадав про пампухи з повидлом і маком – чилійці в принципі не знали, що таке мак. Купив його в еко-магазині, наліпив, зробили рекламку та розказали сусідам, що можна буде таке купити.

Відновлення документів

Часто спав біля заправок, бо там безпечно. В Бразилії краще ночувати там, де тебе бачать. Щоб, у випадку чого, тобі могли допомогти. Після двох складних днів, коли ніхто по дорозі не зупинявся і не було нормального місця для ночівлі, міцно заснув у гамаці. У ту ніч мене пограбували. Залишились тільки спальний мішок, ніж, телефон, запальничка, картка без грошей, гамак і одяг, який був на мені. Поїхав автостопом у поліцію. Отримав довідку, що втратив документи і мене відвезли в столицю Бразилії – Бразиліу.

Місяць, поки відновлював документи, жив у місцевих реконструкторів. В Україні цей неолімпійський вид спорту офіційний, і ми є чемпіонами світу. Для Південної Америки мій посередній рівень боротьби був крутим. Всім було цікаво зі мною піти в спаринг. Мене запросили в команду на турнір в Сан-Паулу для масових боїв – 5 на 5. Вийшло, що я – перший українець, який бився в Південній Америці в цьому виді спорту. Наша команда посіла 2 місце.

Я відчув себе справжнім фрилансером. Слово freelancer складено з двох слів: free – "вільний" та lancer – "списник", "списоносець". В середні віки фрилансерами називали воїнів, що воюють за наймом. Тож іншими словами я став найманцем.

Поки я чекав у Бразилії, мій друг в Україні виставив у Facebook пост з рахунками, куди можна було надсилати гроші.

Загалом перерахували 11 тисяч гривень, з них 7,5 тисячі я витратив на відновлення документів. Як виявилось, зробити фальшивий бразильський паспорт дешевше, ніж відновити український. Лайфхак для мандрівників: майте копії своїх віз і фото документів в хмарі, пам’ятайте паролі. Мені допомогло, що я мав фотографії попередніх документів. Це пришвидшило відновлення і допомогло показати, що не нелегал.

Виготовлення документів – це складна річ. Зазвичай посольства різних держав роблять документи своїм громадянам одразу в посольстві, але в нас документи робляться лише в Україні. Тобто ти подаєш документи в посольство, інформація передається в Україну, і тільки там виготовляють паспорт і його відправляють. Є варіант, що ти користуєшся доставкою міжнародних компаній, ця послуга є платною (мені обійшлося $100) або чекаєш на дипломатичну пошту, яка ходить вкрай рідко. Коли я нарешті отримав документи, у мене було 4 дні, щоб виїхати з країни, тому що мій безвізовий режим закінчувався.

Без грошей на Антарктиду

Перед початком подорожі мав розмову з товаришем Андрєм Мочурадом, який займається документалістикою та журналістикою. Йому запропонували в Антарктиді зняти документальний фільм про станцію "Академік Вернадський". В часі та території наші маршрути співпадали. Він запропонував стати другим оператором-асистентом. Звичайно, що я погодився.

Потрапити в Антарктиду, тим більше автостопом, то не така проста річ. Ми знали, що якщо попадемо на станцію "Академік Вернадський", то матимемо де жити і що їсти, але як ми туди потрапимо – це було викликом.

Ми добрались до Пунта-Аренаса і Ушуаї – два місця в Аргентині, з яких ходять рейси в Антарктиду. Тижні три ми шукали можливості відправитись. Різні обіцянки окремих капітанів не здійснювались, а реальну комерційну ціну ми не могли сплатити – це мінімум $5 тисяч за одного, зазвичай вартість сягає $9-11 тисяч.

Антарктида – дуже прибутковий бізнес. Це найвищий континент, де середня висота сягає 3-4 тисячі метрів. Там високі та гарні гори. Люди їдуть подивитись на краєвиди, тюленів, китів. Часто туристичні компанії пропонують якісь атракції – каное, трекінг, лижі.

Домовитись, щоб нас взяли на одну яхту, майже безкоштовно, було нереально, тож добиралися ми нарізно, з різницею в тиждень. Мене погодилась підвезти безоплатно одна сім’я, яка орендувала для себе яхту. Вони хотіли допомогти станції "Академік Вернадський", знаючи, що їду туди працювати. Я натомість допомагав прибирати їм палубу.

На станції завжди перебувають тільки українці: 10 людей – на зимовий період, 25 – на літній. Ми добрались туди у лютому, коли антарктичне літо. В зимовий період на станцію нічого не їздить. Їжа везеться одразу на весь рік. Там є 2 холодильники розміром з велику кімнату.

Мій друг Андрій готував серію інтерв’ю з науковцями, я зайнявся зйомками. Загалом все тривало два місяці. Ми навіть змогли проголосувати у першому турі президентських виборів.

Попри те, що Антарктида не належить нікому, тут є свої правила. Зокрема, діє Мадридський протокол, який каже, що в Антарктиду не можна завозити нічого, що не звідти. Привезти котика чи висадити огірочки не можна, бо вони не місцеві. Чіпати місцеву флору – лишайники і мохи, фауну – пінгвінів, морських котиків – також не можна. Вони (представники флори і фауни) не мають знати про твоє існування.

Назад ми вибрались разом з науковцями на човні "Маруся", який насправді називається "Мері голд", але українці лагідно його називають саме так.

Найскладніше в подорожі

Після Антарктиди в мене були великі плани на Чилі та Перу. Хотів спробувати майнути від Антарктиди і до Аляски, але потім відмовився від цієї думки. Було чимало факторів, через які вирішив повертатися.

Я – людина віруюча, через те часто молився. В часі моїх сумнівів, куди рухатись далі, запитував: "Боже, допоможи зрозуміти, яка суть в цьому житті і що я далі маю робити. Чи я більш потрібен в Україні, чи ця подорож є важливою і мені варто її продовжувати, дай мені знак".

Наступного дня зранку в стрічці Facebook бачу інформацію про останній день розпродажу квитків з Південної Америки до Барселони за 160 євро. Виліт з Сантьяго-де-Чилі, це за 2,5 тисячі кілометрів від місця, де перебував. Це порівняно дуже близько, плюс це було по маршруту, де вже проїжджав. Знав цю дорогу і всюди були знайомі, де зупинитись. Так я отримав чіткий, дуже конкретний знак від Бога і дешеві квитки з адекватним запасом часу, щоб добратися. Написав батькам про таку можливість мого повернення додому і вже через пів години отримав від тата гроші на квиток.

Загалом це була найдовша моя подорож тривалістю 14 місяців. Був у Польщі, Німеччині, Люксембурзі, Іспанії, Франції, Австрії, Чехії. Бразилії, Парагваї, Аргентині, Чилі, Перу та Антарктиді. Під час мандрівки найскладніше усвідомлювати, що вона стає рутиною. Це була одна з причин мого повернення додому. На початку подорожі все для тебе нове, а потім пригода перестає бути пригодою. Коли ти звикаєш, то це не ок. Диво має залишатися дивом.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 2
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Молодец!
Відповісти
Вітю-Колю звати просто Педро
Відповісти
Останні новини
Як лучанин 14 місяців мандрував Південною Америкою і дістався до Антарктиди
28 червень, 19:20