вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Волинянка виготовляє красивий і екологічний посуд із глини

Волинянка виготовляє красивий і екологічний посуд із глини
На гончарному крузі не повинно бути зайвих рухів руками. Якщо глину тягнуть, потрібно знати, куди тягнути і навіщо. І що має вийти в результаті.

Ківерчанка Людмила Костюк вже понад рік має власну майстерню. Це невелике приміщення із глини і колод, яке вони з чоловіком збудували самотужки. Про глину, мистецтво і красивий посуд дівчина розповіла у розмові з журналісткою ІА "Конкурент".

Людмила займається хенд-мейдом й у своїх роботах поєднує автентику, природність та екологічність. Все ж вона не боїться експериментів.

— Людмило, як ти взагалі прийшла в гончарну справу?

— Через урок скульптури в художній школі. Там я познайомилася з глиною. Я ще не знала, що таке гончарний круг, але вже дуже хотіла ліпити з глини. Було мені років 11 десь, я ще навчалася в школі. Після закінчення школи почала шукати професію, пов'язану з глиною. Тоді була спеціальність "художня кераміка" у луцькому училищі будівництва і архітектури. Я навчалася там 4 роки, і саме там відбулося моє перше знайомство з гончарним кругом. Викладач показав, і я зрозуміла, що це любов із першого погляду. Я взагалі однолюб: як щось мені сподобається, я перестаю звертати увагу на інше.

Так моє гончарне навчання почалося. Потім ще 4 роки інституту в Косові. А після навчання ми з чоловіком збудували цю майстерню. І я почала робити власні вироби.

— Скільки часу ти вже у справі?

— Самостійно другий рік, у власній майстерні. Плюс ще 8 років навчання. Паралельно з навчанням я працювала у різних майстрів, аби здобувати більше досвіду і практичних навичок.

— До речі, а гончарство зараз – це більше про автентику чи є вже якісь модерні речі?

— Зараз, думаю, є модерні тенденції в гончарстві. Але гончарі є різних напрямків: хтось обирає щось сучасне, шукає цікаві форми, не прив'язані до традицій, а є майстри, які дотримуються традиційних форм, котрі ще споконвіку люди собі розробили. Наприклад, класичний горщик має однакову висоту і однаковий діаметр зверху. Це для того, аби можна було брати їх із печі рогачем. Колись це мало практичне значення. Але дехто з майстрів і далі це розвиває, робить свою кераміку класичних форм, поки інші роблять "дизайнерські" речі.

Єдине, що й ті, й ті працюють на гончарному крузі.

— Твій вибір – класика, чи не так?

— Щодо посуду, я тяжію більше до класичних форм, адже вони зручні, практичні. Я дуже хочу, аби посуд був насамперед зручним і не мав нічого зайвого. Тому я не ліплю ніякого декору на ньому. Я роблю ручку таку, аби її було класно тримати, щоб вона була акуратна, загладжена, рівна. Це щось на межі ідеальності й неідеальності. Намагаюся зберегти фактуру глини, акуратність виробу.

Особливо класику люблю у формі для випічки. Як-от горщик, який ставиться у духовку. Коли в нього вузеньке дно, його зручно взяти в руки, а те, що всередині, добре пропікається: знизу в духовках менша температура, температура страви у посудині знизу теж менше. Думаю, наші предки теж про це здогадувалися...

— Твій посуд і вироби загалом не фарбовані.

— Я люблю все екологічне, не люблю хімії. І ця технологія була дуже давно винайдена. Це мене захоплює. Текстура глини мені приємна і багато кому теж подобається. Тому моя технологія проста, без глянсу.

Щоб зробити горщик, я спершу беру глину, гончарю на крузі. Далі впродовж одного дня горщик підсихає так, щоб його вже можна брати в руки. Тоді наношу декор, замиваю, щоб був рівненький, без часточок глини. Залощую. Лощити – це означає затирати глину камінцем, аби вона блищала. Це потрібно не тільки для декору, але і для міцності виробу.

Після залощення посуд підсихає 2-3 дні. Під дією повітря випаровується вся волога, він стає досить твердим, приходить час ставити його у піч. Чи достатньо посуд підсох, я визначаю так: торкаюся, якщо глина більше не холодна, можна у піч.

Я роблю посуд із червоної глини, а в неї температура спікання – 1000 градусів. Так випаровується вся волога, виріб стає кам'яноподібним. Глина ще може пропускати воду, поки не молочена. Але вже точно не розкисне від води.

Після першого випалу я добре купаю вироби у звичайному коров'ячому молоці, ставлю на підсихання. Молоко втягується в глину і під час повторного випалу при температурі 350 градусів закорковує всі мікропори. Виріб тоді стає непроникним для води.

Молоко також дає колір моїм виробам. Якщо довше потримати у печі, то виріб буде темніший. Менше – світліший.

— Ти робиш посуд із червоної глини. Які ще види глини існують?

— Дуже різні насправді. Є біла глина. Нею роблять глазуровану кераміку. Але біла глина не така схожа на масло. Червона – більш масляна, в неї менше пор. Вона мені приємніша у роботі.

— Розкажи, що тобі у цьому процесі найприємніше робити. Який твій улюблений етап?

— Найулюбленіший етап – це, по суті, найшвидший – за гончарним кругом. Люблю ще гладеньким камінцем або металевим інструментом робити всякі орнаменти. Найбільше – геометричні орнаменти. Сам процес гончарства захопив мене дуже давно. Глина крутиться, і робити з неї щось – це просто кайф.

— Коли я розмовляю з митцями, вони зазвичай не говорять про свою роботу як про роботу. Вони говорять про медитацію, про творчість, натхнення... Для тебе це теж не робота?

— Я б сказала, що все ж робота, але улюблена робота. Це мій дохід, зрештою. Я зацікавлена бути матеріально забезпеченою, бо це крок у розвиток власної справи. Матеріали теж потрібно купувати. Я хочу, щоб була гарна упаковка, коли відправляю людям кераміку. Хочу, аби був баланс і в фінансовій стороні, й у творчій.

Але я точно не робитиму того, що не хочу. Бувають такі замовлення, від яких я відмовляюся, тому що це не моє.

— Наприклад?

— Усе кольорове. Буває, люди хочуть червону чашечку... Не прогортали мої сторінки у соцмережах, щоб побачити вироби, а вирішили запитати. Тоді я кидаю посилання на знайомих майстрів, які таке роблять.

Я ніколи не буду копіювати робіт чужого майстра. От якщо у людини була улюблена річ, вона розбилася, а людина просить зробити таку саму. Я можу зробити щось подібне, але це буде мій виріб і мій стиль.

Не роблю також робіт із якоюсь негативною символікою...

— Ти пишеш на чашках щось на кшталт "на щастя", "на удачу", "кумові від куми"?

— Писала тільки "25 років разом". Це було щось дуже світле і знакове. Але от малювати череп чи якісь негативні фрази я не стала б.

— А чи є у тебе якісь табу щодо форми? Наприклад, хтось захоче собі горщик із неправильними пропорціями.

— Зрештою, якщо я можу це зробити – я зроблю. Але за те, що мені менше хочеться робити, я би взяла більшу ціну.

— До речі, а які вироби ти робиш?

— Роблю різний посуд: для випікання і столовий. Люблю робити ще пташечок-свищиків. У декорі – дзвіночки, підсвічники, вази, горщики для вазонів. Ще в мене були такі декоративні лампи. Роблю прикраси. Єдине, що роблю кольоровим.

— Що було для тебе найбільшим викликом?

— У технології виробництва найбільшим викликом насправді було зробити великі речі. Щось на 3 літри.

Я гончарю ті вироби, на які в мене вистачає сили в руках. Гончарство – нелегка робота. Фізично. І скільки глини на крузі я можу потиснути, такий виріб і гончарю. Треба ж відцентрувати глину, підняти вгору й опустити вниз. І потрібно багато сили, щоб її зрушити з місця. Я спершу взагалі не уявляла, як маю великі речі гончарити. Але потрошки навчилася.



— Де можна знайти твої вироби? Це тільки соцмережі?

— Поки це соцмережі і різні онлайн-магазини хенд-мейду "Krafta", "Ukrainian Art" і "Скриня".Також ярмарки. Це літо було дуже карантинним, а от минулого року вдалося поїздити трохи. Можна й з іншими майстрами познайомитися, і показати свою роботи.

— Чи є у тебе наставники у світі майстрів?

— Звісно. Моїм наставником був Валерій Ленартович – гончар і музикант із Гаразджі. Це він, по суті, навчив мене працювати за гончарним кругом.

(відволікаємося, ходимо майстернею)

— А який вигляд має твоя піч?

— Вона зроблена з вогнетривкої цегли, яка витримує температуру 1200 градусів. Із металевих спіралей, які витримують високі температури і дозволяють печі рівномірно нагріватися. Із змазки для високої температури і спеціальної ковдри із вати, яка зберігає температуру. Ще у мене є вогнетривкі полиці. Інколи я ставлю вироби у кілька шарів. Зовні є терморегулятор. Важливо, щоб кераміка випалювалася поступово.

— Знаєш, біблійно першим гончарем був Бог, який із глини зліпив собі Адама. Тобто десь у людській свідомості гончарство асоціювалося із чоловіками. Як ти до цього ставишся?

— Як до гарної легенди. Я пішла в гончарство за покликом серця і вважаю, що людина має займатися тим, до чого в неї лежить душа. Я роблю вироби з глини, бо дуже люблю це. Я роблю їх для людей, і люди кайфують, коли отримують мої роботи.

Якби кожна людина робила те, чого хоче, на всіх би вистачило професій і світ був би гармонійнішим.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 1
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Є в мене кілька глиняних кавових чашок, купувала їх в різний час на Віоліті і на ярмарках, кава з них справді смачніша
Відповісти
Останні новини
У Ковелі горіла баня
01 грудень, 2020, 09:50
Волинянка виготовляє красивий і екологічний посуд із глини
01 грудень, 2020, 09:44