вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

«Люди в одному вагоні, а худоба – в іншому»: спогади 92-річної волинянки про депортацію

«Люди в одному вагоні, а худоба – в іншому»: спогади 92-річної волинянки про депортацію
Поетесі Лідії Засадко виповнилося 92 роки. Себе літня жінка називає холмщанкою, у 1944-му її разом з родиною примусово депортували з рідного дому на Дніпровщину.

Про історію життя волинянки розповіли у сюжеті "Суспільного".

Щороку 12 вересня, у День пам’яті українців - жертв примусового виселення з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини, Лідія Засадко згадує рідних та тих, хто не пережив примусового переселення.

Жінка розповідає: народилася в селі Трищани Грубешівського повіту, що у Польщі. Батьки виховували четверо дітей, вона була наймолодшою.

"Коли Польща отримала автономію, то почалося гоніння проти українців. Це 1937-38 рр. почали валити церкви українські, йшла полонізація українців", – каже Лідія Засадко. У ті роки загинули дружина та дитина її дядька.

За декілька років, коли Польща була окупована, у їхньому селі запрацювала українська школа.

Ініціатором відкриття школи став брат Лідії Засадко. Відтоді, каже холмщанка, його почали переслідувати. У 1942 році згорів будинок родини та поля.

Жінка пригадує, після тривалих поневірянь її родина опинилася у селі Богутичі. Там, каже, отримали повідомлення про примусову депортацію в Україну.

"Це не добровільне було переселення, а просто примусове. Далі жити вже не можна було, бо й німці стали вже інакше відноситися, бо побоялися тієї українізації. Ми довго їхали, товарні вагони були, люди в одному вагоні, а худоба – в іншому", – розповідає холмщанка.

Родина опинилася на Дніпровщині. Каже: вижили завдяки тому, що брат, працюючи сторожем, приносив у кишенях зерно. З нього пекли коржі. "Але, вони скрипіли так, що, здавалось, зуби поламають. У шлунку лежали каменем ті коржі", – пригадує жінка.

Коли на сході України почався голод, родина переїхала на захід. Лідія Засадко вступила у Луцьке педучилище. Педагогом пропрацювала більше 30 років, дотепер пише вірші, має опубліковані книги. Каже: хоче, аби таких, як вона, визнали депортованими українцями на державному рівні.

Як розповіла Суспільному голова ветеранського громадсько-культурного товариства "Холмщина" Надія Бачинська, нині у товаристві перебуває 4 тисячі 300 волинян.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Останні новини
«Люди в одному вагоні, а худоба – в іншому»: спогади 92-річної волинянки про депортацію
13 вересень, 09:56