вхід реєстрація

Футбол за гратами по-волинськи. ФОТО

Футбол за гратами по-волинськи. ФОТО
У Ковельській виховній колонії сформували футбольну команду, яка грає не лише між собою, але й з місцевою райдержадмінстрацією.

Про це йдеться в статті Андрія Коваля "Власний досвід: Футбол за ґратами", опублікованої на сторінках Волинських новин.

Віднедавна вихованці виправного закладу двічі на тиждень мають змогу тренуватися під настановами місцевого фахівця Віктора Романчука.

"Розпочав тренувати юнаків з початку жовтня. Ось нещодавно зіграли з місцевою райдержадміністрацією. Рахунок матчу – 5:5", – розповів наставник, що кілька років поспіль працював з командою першої ліги України "Буран-Негабаритом.

Подібне нововведення стало можливим завдяки підписанню меморандуму про співробітництво між державною пенітенціарною службою України та ГО "Всеукраїнська національна федерація дворового футболу".

Журналіст також вирішив потренуватися під керівництвом досвідченого тренера в нестандартних умовах - у колонії. Так, 27 жовтня, вдалося зустрітися з Віктором Володимировичем поблизу центрального входу закладу, заходимо на територію колонії.

На КПП залишаємо свої паспорти, телефони, гроші. Далі, пройшовши крізь кілька металевих дверей, потрапляємо на плац, де на нас вже чекає група переодягнених вихованців.

"Доброго дня, тренере! Ви не уявляєте з яким нетерпінням ми чекали сьогоднішнього тренування", – щиро зізнаються вони.

Якби цим юнакам дати м’яча та дозволити бігати від світанку і до пізньої ночі – повірте, вони би з величезним задоволенням погодилися на таку розкіш. І це, зважаючи на те, що неділя у колонії є вільним днем. Подумки стало прикро через сучасних ситих й дорого одягнених підлітків на волі, які вбивають свій вільний час перед комп’ютерними забавками...

Поки чекаємо на футболістів з іншого загону, присутні хлопці обмінюються новинами. Кажуть, що чекали обіцяного приїзду футбольного клубу "Волинь". У їхніх очах і словах з цього приводу помітне розчарування.

Ось нарешті до загальної групи приєднується решта гравців, і ми, галасливою ватагою, мчимо на поле.

Місцевий стадіон, звісно, не міжнародна спортивна арена, але, як кажуть, грати можна. Піщане поле має розмір міні-футбольного майданчика. Щоправда з трішки більшими воротами. Після розминки тренер розподілив двадцять двох неповнолітніх в’язнів на чотири команди.

До однієї з таких потрапив і автор цих рядків. Матчі проводилися за круговою системою. Далі відбулися поєдинки за третє місце та фінал.

Тутешні хлопці не надто звикли панькатися з суперником, часом в справжній чоловічій боротьбі траплялися фоли. Хоч до грубих порушень справа не доходила.

Однак тут не мали місця підлі підкати ззаду, підніжки, симуляції, плювки, якими люблять потішити публіку грошовиті профі. Зізнаюся читачам, що з тієї ватаги юнаків, фахівцю цілком реально "склеїти" міні-футбольну команду з семи-восьми виконавців, яка дала би бій футзальним колективам, що грають на першість області.

До слова, кілька років тому в Ковельській колонії відбував покарання уродженець Криму і член юніорської збірної України. Ще й досі вихователі та колишні ув’язнені розповідають легенди про майстерну гру кримчанина.

У теплий недільний день, посеред стін і мурів колонії, на футбольному майданчику трапився дещо кумедний випадок. Один з хлопчаків, стукаючи м’ячем об паркан, запустив шкіряного через колючий дріт.

"Полетів на свободу", – зі сумною посмішкою мовив котрийсь із вихованців. Пригадав себе підлітком, коли ніхто з нас і не думав бігти за м’ячем, який закочувався далеко від воріт. Ці ж юнаки з великим задоволенням, якби це було можливо, помчали і принесли шкіряну кулю. Таким чином, вони хоч хвилину, але побували би на справжнісінькій волі: без режиму дня, без собак, без конвоїрів і блискучої колючки.

Під час ігор і перерв, вдалося ближче познайомитися з кількома хлопцями. Це були уродженці нашого волинського Горохова, далекого Луганська, буковинських Чернівців, Вінниччини. У декого на пальцях синім кольором видніються татуювання-персні, наколки на руках, ногах.

Хлопці сором’язливо ховають руки за спину, кажуть, що по дурості "набили" тюремні візерунки на "централі", тепер про це жалкують. Мимоволі згадалися татуювання наших гламурних футболістів з гелевими зачісками, які не тільки не соромляться своїх "картин", а навпаки – виставляють їх якомога відвертіше на огляд, подаючи негативний приклад для молоді.

Під час фіналу в одного з гравців команди, що поступалася, не витримали нерви. Юнак, самовільно залишаючи поле, кинув в бік тренера слова: "Тобі воно потрібне, прокурор – ти і йди грай!".
Хоча часто після таких нервових зривів вихованці приходять до вихователів і просять вибачення за свої "гарячі" вчинки, необережні слова. У багатьох ув’язнених слабка психіка, тому з ними постійно працює кваліфікований психолог.

Півторагодинне тренування непомітно проминуло... Хлопці з неохотою почимчикували до своїх спальних приміщень. Вони знову з нетерпінням чекатимуть той день, коли до рук можна буде, взявши м’яча, щодуху помчати на тюремний стадіон.

Теги: футбол
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні новини
Футбол за гратами по-волинськи. ФОТО
29 жовтня, 2013, 11:57