вхід реєстрація

Уродженець Волині - один із найпопулярніших письменників Росії

Уродженець Волині - один із найпопулярніших письменників Росії
Уродженець Шацька Сергій Тютюнник став одним із найпопулярніших російських письменників.

Полковникові російської армії, кавалерові ордена Мужності й медалі «За відвагу» є про що вести діалог із читачем, - пише Волинь-нова.

Він розпочав його на початку 1990–х і відтоді успішно тримає марку: його публікації неодноразово визнавали найкращими, книжка «12 пуль из чеченской обоймы» здобула першість серед тисяч видань на Московському книжковому ярмарку, збірку творів «Обломок Вавилонской башни» номінували на премію Аполлона Григор’єва, а за мемуари, написані у співавторстві з російським генералом Геннадієм Трошевим — Героєм Росії, командувачем федеральних військ під час бойових дій у Чечні та Дагестані, дякував, тиснучи руку, сам посол Ізраїлю.

Про літератора писали засоби масової інформації не лише Москви, а й Нью–Йорка, Квебека, Парижа, Тель–Авіва.

Та мало де згадувалося, що родом він — із Шацька. Попри свою неймовірну зайнятість, Сергій Петрович кілька разів на рік викроює час, щоб приїхати з російського Ростова–на Дону в Україну. Відвідує друзів і бойових побратимів у Львові та Запоріжжі, заїжджає до сестри Лани в Київ і неодмінно на тиждень–другий осідає в Шацьку, де на нього чекає мама. І хоч він уже понад 20 років живе у Росії, його українська — така ж, як у всіх шачан: емоційна, жива, з колоритними місцевими словами.

Про дитячі та юнацькі роки письменник розповідає дуже лаконічно. У 1960–му народився. У 1981–му закінчив факультет журналістики Львівського військово–політичного училища. Служив в армії, де й почав писати. Латвія, Узбекистан, Туркменистан, Німеччина… Далі — участь у бойових діях в Афганістані, в зоні осетино–інгуського збройного конфлікту, в Абхазії, Дагестані, в першій і другій чеченських воєнних кампаніях.

Нині Сергій Тютюнник редагує газету Південного військового округу «Военный вестник Юга России» в Ростові–на–Дону. Його перші оповідання про війну й армію не залишили байдужими ні читачів, ні професійних літераторів та критиків. Ось, до прикладу, рядки рецензії письменника Дмитра Бикова: «…проза Тютюнника прекрасна відсутністю цинізму і тієї важкої, суворої самоповаги, якою переповнені військові літератори, котрі вважають, що багато чого бачили в житті.

Тютюнник пише захопливо, весело, точно, страшно, діалог у нього живий, описів мало, він перший військовий письменник, що зображує армію не жахливою і наскрізь просякнутою дідівщиною, а по–своєму привабливою». Відтак побачили світ окремі видання Сергія Тютюнника «Как мы с дедом умирали», «Обломок Вавилонской башни», «Моя Мата Хари», «12 пуль из чеченской обоймы», «Рикошет».

«Кілька моїх творів по 150 разів виходять із друку під різними назвами. Це хитрощі видавництв, які таким чином заробляють гроші на розтиражованих виданнях. Усі книги розходяться блискавично і без будь–яких рекламних трюків. Найцікавішим своїм проектом вважаю написання разом із генералом Геннадієм Трошевим його мемуарів, які шалено популярні в Росії», — розповідає письменник.

На початку 2005 року у Франції побачила світ збірка прози і публіцистики під назвою «Война и водка» («Guerre et vodka»). А невдовзі Сергій Тютюнник став одним із сорока російських авторів, які взяли участь у 25–му Всесвітньому книжковому салоні в Парижі.

«Не сподівався, що я і моя книга викличуть у європейців такий інтерес. То було цікаве літературне спілкування з колегами по перу, яке переросло в дискусію. Членів нашої делегації прийняв у Єлисейському палаці президент Франції Жак Ширак у присутності Володимира Путіна», - розповів Тютюнник.

Події, описані в автобіографічному, на перший погляд, оповіданні «Моя Мата Хари», відбуваються в Шацьку, у пору юності автора. Текст, за рецензією одного з критиків, такий насичений емоціями, що іншому письменнику вистачило б на багатотомну епопею.

Це не перебільшення, бо я сама буквально «проковтнула» це оповідання, насолоджуючись манерою письма, сміючись з епізодів і впізнаючи в персонажах знайомих людей (оповідання, до речі, можна прочитати в інтернеті).

Чого вартий лише опис Шацька: «Мой поселок — это одноэтажные домики, утонувшие в садах; сады, утонувшие в парках; парки, утонувшие в лесах; леса, утонувшие в озерах… Сорок озер с серебряной водой, с песчаными пляжами и сосновыми берегами — на площади в двадцать квадратных километров! Курорт. Это место единственное в своем роде на Украине. Самая трепетная часть моего сердца — там, в поселке, зажатом озерами с четырех сторон…» Лейтмотив оповідання — спогади про першу велику любов на фоні краху стосунків із дружиною. У літературних персонажах впізнається вся рідня автора — прототипа головного героя: сестра, її сім’я, мама, що хоче вгамувати душевний біль сина. «Сказать, что я люблю свою мать, — значит, ничего не сказать. Язык мой беден», — як у житті, зізнається в творі у любові до матері Сергій Тютюнник. Втім, під час нашої розмови стверджує, що сама історія великого кохання до головної героїні Свєтки — це художній вимисел.

«Якщо мені повірили, то, виходить, вимисел майстерний. Зізнаюся, всі жінки, з якими мав стосунки, рано чи пізно прочитували «Моя Мата Хари» і ревнували мене до Свєтки!» — жартує Сергій Тютюнник.

Письменник не обійдений увагою ні читачів, ні критиків. Одні захоплюються його талантом, другі розбивають дощенту його життєві ідеали.

Я не червінець, щоб усім подобатися. А з іншого боку, коли виходить книга, а професійні критики мовчать, — це вже тривожний сигнал. З моїми книгами такого не траплялося. Як казав Черчилль, все, що не некролог, є рекламою!» — апелює до останніх відомою фразою

Окрім улюбленої справи, в житті Сергія Тютюнника знайшлося місце і живопису — він досвідчений колекціонер. Охоче відгукується й на пропозиції взяти участь у різних соціальних передачах та шоу, глядачі яких просто мліють від його влучних, точних, інколи гострих, але завжди правдивих висловлювань. З гордістю стежить за професійним зростанням доньки Анни, яка стала архітектором і пише успішні статті у фахові журнали.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 4
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
А що він пише про самостійність Украіни в своіх книжках?
А то полішуки то такі непевні ...
Відповісти
і, одночасно уроджений в Шацьку, про нєзалєжалость хвайної Юкрайни не пише. Не та тема...
Відповісти
нехай теперп кляттим москалям спалить того тигра біля якого сто\ть і напише йому колибельну
Відповісти
і порап вже йому писапти не про москальські напрямки а українські
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні новини
Уродженець Волині - один із найпопулярніших письменників Росії
21 листопада, 2013, 11:18