Бабуся піцерій. Смачного Луцька!

У легендарній луцькій «Піццерії» (колись писали саме так – з двома «ц») я не був років з десять. Минулої неділі хотів запросити туди дружину – відмовилася, погидувала. Ну, її право, не на Сході ж живемо. Товариство знайду.

Чому називаю це кафе легендарним? А згадайте, де вперше в Луцьку почали готувати піцу? Ще не було «Фелічіти» і «Сан-Ремо», ще Італія асоціаювалася хіба з комісаром Катані з серіалу «Спрут», ще ніхто не їхав туди на заробітки… А тут уже пекли піцу. Яку – це вже інше питання…

У «Піццерії» тепер нові сусіди: красень-Кредобанк ліворуч і несуразний «Книжковий пасаж» без книг і без пасажу – навпроти. Змінилися магазини, та й сама «Піццерія» тепер – з черепичним дахом, новими вікнами і літнім майданчиком. «Відмарафетили», одним словом.

Сходи – такі ж, як і колись: круті, не надто зручні, без пандуса…

Обідня пора, будній день. Табличка: заклад працює з 9:00 до 22:00.

Заходимо. Справа стійка бару, вхід на кухню. Звідти час від часу випливає миловидна апетитна дівчина, яка розносить страви і забирає брудний посуд. Останнє робить з куди меншим ентузіазмом.

Зліва кілька столиків, прямо – вхід в інший зал. Здивований: за більшим залом – ще один! Та ще й банкетка! Справжня рукавичка – всім місця стане.



Зайняті чотири столики, втім люди постійно прибували. І часто – не за їжею. За одним столиком сидів хлопчина з двома затертими міжстатевими контактами жінками тяжкої долі. В іншому – середнього віку пара, явно приїжджі. Далі троє мужиків жваво обговорювали політичну ситуацію в Україні і пропонували рецепти подолання кризи.

За час, коли я з колегою перебував в кафе, заходило до десятка людей: жінка (поїсти піци з томатним соком), дідусь (випити 100 грам з голландським сиром і половиною склянки яблучного соку), двоє представників місцевої видавничої богеми (обговорити ділові питання), перехожі зі складною соціальною самоідентифікацією, тато з сином-підлітком, постачальник цукерок...

Оглядаюсь навколо. Інтер’єр – справжня історія еволюції «євроремонтів». Втім, видно, не бідують: натяжна французька стеля, точкові світильники, гіпсокартонні елементи з дизайнерським рішенням, ніші в стінах, декорована «під дерево» стійка бару. Коротше, «по-багатому».



Меблі підтверджують тези, що українці і їх близькозахідні сусіди вміють робити добрі меблі для кафе. Такі столи з середини 90-х заполонили всі кафешки і достойно працюють ще й зараз.

Ну і - традиційний символ доброго кафе теж є. Плазмовий телевізор! Я навіть встиг почути якусь чергову трагічну жіночу історію. (Якби була чоловіча, то випив би…).

А от вішаки, які, на вигляд, стали останнім надбанням інтер’єру, не зручні: мій кожух гепнувся на не надто чисту підлогу, мусив класти його на вільний стілець.

Столик був липким. Ми то його відтерли серветками, Не стали турбувати працівників: ті он ніяк не могли справитися з пірамідальною конструкцією з тарілок на столику поряд. Так і красувався цей натюрморт увесь час, поки ми сиділи тут.



В туалеті - дух 90-х: шматок мила біля умивальника, холодна вода в крані, унітаз. Двері закриваються. А що вам тут ще треба?

* * *

Замовлення треба робити за стійкою бару, розраховуватися відразу. Меню – на стійці, у пластикових підставках. Відкрита вітрина-холодильник з салатами, ковбасою і курячими стегнами. Сік в графинах, як колись в гастрономах.

Великий вибір піц. Тут тобі і традиційна піца з ковбасою і сиром (135 г – 8,64 грн.), і піца Пікантна (сир, ананас, оливки, перець болгарський) - (135 г – 9,28 грн.), і піца з горбушею та сиром - (135 г – 9,57 грн.). Перепитав: є 18 пропозицій з 20-ти.



Є перші страви – 4 пропозиції (борщ з сметаною та м’ясом – 9,88 грн), гарячі страви – 19 пропозицій (пельмені пельмені по-домашньому – 9,96 грн), салати – 13 пропозицій, різні закуски. Все ДУЖЕ просто, нічого цікавого.

Зупиняємо вибір на борщі українському з сметаною і м’ясом, горщику по-домашньому, пельменях в горщику з грибним соусом.



Але ми ж не вибрали піцу! Хоча я спершу вагався – яка ж це піца?.. Вирішив вибрати найекстравагантнішу: зі скумбрією і сиром. Колега зупинився на традиційній – піца з ковбасою, сиром і помідорами.

Попередили: пельмені в горщиках з грибним соусом треба чекати 15 хв. Добре. Почекаємо.

* * *

Розмістились за столиком просто під телевізором-плазмою. Ой, забули про напої! Вертаюся до стійки. Води, соки, горілки нижчої і середньої цінової категорії (5-6,5 грн за 50 грам), ерзац-коньяки типу «Закарпатський» та «Десна» (для вибагливих), вина підібрані за принципом «щоб пляшка була гарна, а вміст - солодкий» (рекомендую своїм в’їдливим недругам: «Мікадо»,7 гривень за 100 грам. Гидота рідкісна. Шмурдяк).

Наїдки не заставили себе довго чекати. Горщик по-домашньому – справді «по-домашньому». Тут все, що лишилося зі святкового столу – капуста, картопля, куряче філе, приправи… Рідка бурда, але гаряча і ароматна. Щось таке ми варили студентами. Тільки їли не з тарілок.



А борщ колезі смакував. Хоч той і зізнався: страва з явним «казенним» присмаком і перебором твердуватих буряків. «Я просто голодний» - пояснив колега.



* * *

Частуємося піцами. Піца у «Піццерії» – така собі ватрушка 13-14 см діаметром з начинкою. Виглядає апетитно. Пробую, налаштовуюсь на щось несподіване і неприємне (спеціально ж вибрав поєднання скумбрія і сир).



Мушу дивуватися: таки смачно. Хоч і розумію, що скумбрія ще вчора була холодною закускою на вітрині. Але смак дійсно пікантний, повторна термічна обробка копченої скумбрії з сиром дає цікавий смаковий ефект.

Принесли горщики з пельменями в соусі. Смачні. Але навіть якби вони були «такі собі» - файний соус компенсував би смак. Піджарені злегка гриби з цибулею давали солодкий апетитний присмак, який зробив пельмені не просто стравою, а святковою стравою.



Спитаєте, чому не взяли спиртного? Так обід же! А в обід ми не вживаємо. Хоча для багатьох гостей «Піццерії» - це таки моветон.

Знаєте, скільки ми заплатили? 61,71 грн. Доступно? Більш ніж…

Підсумовую:

Розташування: ідеальне для кафе, але не вистачає пандуса.
Екстер’єр: відповідає вмісту.
Інтер’єр: ще 2-3 роки – і можна робити музей історії громадського харчування в Луцьку.
Обслуговування: все, крім липких столиків - норма.
Санвузол: «багато хочу».
Меню: відповідає назві і очікуванням.
Якість страв: приємно здивувала (якщо забути горщики по-домашньому).

Такі заклади як «Піццерія» традиційно користуються немалим попитом. Чому? Адже обслуговування – напів «само-», і брудно... Може, ми сервісу не потребуємо? Аби дешево, просто і смачно? Але ж хоча б поприбирати – то й заклад був би геть іншим…

Менше з тим. Смачного Луцька!

Петро ВЕРЗУН


Інформація від партнера рубрики*

Партнер рубрики «Смачного Луцька» - пиво «Верховина».
«Верховина» - пиво, що вариться за чеською технологією OSTERBRAU із джерельної води Карпатських гір, баварського солоду та справжнього жатецького хмелю.
«Верховину» виготовляють на пивоварні, заснованій у 1998 році в самому серці Карпатських гір - селищі Верховина Івано-Франківської області.
«Верховина» - живе, світле нефільтроване пиво з терміном придатності 5 діб. Масова частка сухих речовин у початковому суслі 12%, об’ємна частка спирту не менше 4,2 об.
Контактні телефони: 050 378 60 92, 096 184 44 88
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!