«Дупу догори і вперед!» - як волиняни працюють на поляків

Збирання полуниць на польських плантаціях українські заробітчани вважають найважчою роботою.

Газета Волинь-нова опублікувала розповідь волинянки, яка працювала на полуничних плантаціях у Польщі.

Працювала волинянка у гміні Пулави Люблінського воєводства. У гміні полуницями засаджено 400 гектарів місцевих полів. У сезон працюють переважно українці.

Підйом щоранку – о 6:00, у спеку – о 5:00. Після легкого сніданку (кава з канапками) бригада завантажувалася у причіп трактора чи в мікроавтобус – і в поле за кілька кілометрів.

Працювали до 10:00, далі 15 хвилин перепочивали і пили чай із пиріжками (по-польськи дрожжувками). Сигналом до початку роботи ставала популярна місцева приказка «Дупу до гури і юш до пшоду» («Дупу догори і вперед»).

Спершу працювали нахилившись, потім навприсядки, а під кінець робочого дня (19:00) вже рачкували коліньми.

Кожен мав наповнювати за день до 100 і більше луб’янок (одна вміщувала 2 кг 200 г ягід). Це при тому, що цьогорічний врожай полуниць - не дуже хороший.

«Так склалося, що хазяйка, на сім’ю якої ми працювали, пішла від чоловіка, так що на плечі жінок нашої бригади ліг і обов’язок приготування їжі. Після сьомої вечора тільки й вистачало сил на годину стояння біля плити, вечерю і гігієнічні процедури», - розповідає жінка.

О пів на десяту змучені заробітчани зазвичай уже спали.

Перші три дні були схожі на каторгу. Боліло усе тіло. Працювали і в дощ, і в спеку. Хазяйка, попри те, що втекла з дому із коханцем, щодня приходила в поле рвати трускавку. Коли починається сезон збору ягід — у полі і старий, і малий.

«Двома руками рви, пані, двома!», — робила зауваження хазяйка. Вона сама працювала, як із моторчиком, бо змалку втягнута у цю роботу.

«За тиждень такої натужної роботи для мене втратило сенс усе, чим жила до заробітків: політика, свіжа газета, гарна книга. Постійний біль у спині і ногах згодом притупився, став звичним», - ділиться враженнями жінка.

«Зціпивши зуби, відпрацьовувала по 12-13 годин щодня, повторюючи в пам'яті слова «Це все коли–небудь скінчиться…». Ніяких вихідних ні в суботу, ні в неділю, ні на Святу Трійцю. Зітхали з полегшенням, коли хазяїн наказував відривати хвостики від зібраних полуниць («скубать огоньки») – такі ягоди вартували на пункті прийому вдвічі дорожче.

Продуктами пан забезпечував справно. Постійно мали в холодильнику м’ясо, фарш, ковбасу, молоко, сметану, масло (спред), свіжі овочі, також чай, каву, крупи, макарони. Хазяї були власниками міні–пекарні, тому на нашому столі завжди було багато хліба, булочок і піци.

Інколи пан привозив із магазину для чоловіків пиво, а для жінок морозиво — це було маленьке свято.

Поляки досить ощадливі в їжі, економлять воду, яка в них дорога (коли ми в спеку поливали зі шланга собі ноги, хазяї дуже сердилися), не скликають додому гостей.

За кілька днів до закінчення роботи працівникам дозволили поїхати на трускавкове свято до міста Пулави. Такі імпрези є традиційними, ними щорічно завершується полуничний сезон. Багато трускавок, багато мови про них, народні промисли, атракціони для дітей, виступи творчих колективів — польські свята схожі на українські.

«За кілька днів я вже збиралася додому. Хазяїн дякував за роботу і запрошував неодмінно приїжджати на другий рік. Напевно, так і зроблю. Я з чоловіком працюємо у бюджетних установах і в нас підростають троє дітей», - каже волинянка.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!