Бог дає випробування, щоб зробити нас сильнішими, - дружина зниклого військовослужбовця

Бог дає випробування, щоб зробити нас сильнішими, - дружина зниклого військовослужбовця
Про цю родину дуже багато писали. Майор Олексій Шепелюк зник безвісти у серпні минулого року, перебуваючи під селищем Дзеркальним на Донеччині. Тоді не хотілося шукати зустрічей з його сім’єю, розуміючи, що набридати дружині та дітям тими ж запитаннями, що й інші, - це просто ворушити свіжі рани.

Та нещодавно ми познайомились з Мариною Шепелюк через спільних друзів, вдалося поспілкуватися в затишному дружному колі. Жінка вважає, що люди, у яких виникають важкі життєві ситуації, мають зрозуміти, що Бог дає випробування, не для того, щоб поставити хрест на своєму житті, а навпаки з останніх сил боротися і жити, вірити у майбутнє та бути вдячним тим, хто лишив світлий слід у твоєму житті.

Такий її Льоша…Вони познайомились 24 серпня 1995 року. Деякий час листувались, адже він уже вчився у Харківському військовому університеті, зустрічались. Та не так сталось: чи то люди, чи то доля, розвели їх життєві дороги. Не бачились, не спілкувались довгих десять років. За цей час у Олексія народився син Денис, якому зараз 14 років, у Марини – син Віталій та донька Маргарита.

Коли після десятиліття життя нарізно, знову зустрілись, щоправда не без участі спільних знайомих, зрозуміли, що опиратися давнім почуттям обом їм несила. Незадовго й одружились. У шлюбі народили двох чудових донечок.

Олексій після навчання у військовому виші був направлений за розподілом на службу до 51-ї ОМБр, що у Володимирі-Волинському. Сюди, на Волинь, перевіз і дружину з дітьми. Щоправда, службове житло вони отримали в сусідньому Нововолинську. Там Марина мешкає й зараз, у будинку, в якому проживає багато родин інших військовослужбовців.

Ще така далека і така незрозуміла війна 2 березня минулого року вселила перші тривоги у серця дружин військових – чоловіків викликали до казарм. Олексій приїжджав вітати своїх дівчаток з Міжнародним жіночим днем, на кілька годин вирвався, щоб побути з сім’єю на день народження Марини, а далі знову повертався у бригаду.

Рівненський полігон, потім полігон «Широкий лан» у Миколаївській області, а згодом – Дачне. Вони уже не бачились, залишилось лише спілкування по телефону. Він дзвонив щодня. Казав, що все буде добре, бо щиро вірив, що скоро повернеться до дому. 24 серпня минулого року, рівно через 19 років після їхнього знайомства, Марина чула голос Олексія востаннє...

Робили запити у всі причетні інстанції, опитували усіх можливих свідків, навіть на упізнання їздили – на жаль, знайти людину після такого пекла непросто. Одні казали, що бачили його пораненим, інші – вбитим. Уже 10 місяців минуло після трагедії, а кримінальні справи досі тривають. До слова, з бюрократичною тяганиною найважче, та й без юриста-помічника самостійно розібратись рідним з усіма тонкощами провадження просто неможливо.

Якби була одна, не знає чи витримала б усе це Марина Шепелюк. Але упасти у повний відчай їй не дозволяють діти. Заради них мусить прокидатись щодня вранці, клопотати по господарству, турбуватись за оцінки, хвилюватись про їх маленькі радощі й невдачі. Заради них вона мусить жити. Діти не мають бачити сліз чи депресивного настрою, а те, що мама раптом схудла на десять кілограмів, нехай спишуть на якусь особливу дієту.

Он малесеньку Женевьєву потрібно у дитсадок водити, це ж скільки мороки щодня. Домініка тільки-но з садочка випустилась, час до школи готуватись. Ця дівчинка з блакитними, як у татка, очима, твердо знає, що хоче бути артисткою або співачкою, а може й моделлю - на фото позує, мов доросла, а ще в музичну школу зразу ж із першого класу поривається. Маргариті, ім’я якої означає «перлина», буде 10. Вона тверда «хорошистка» у школі, але має величезний потяг до творчості: відвідує танцювальну, театральниу студії та гурток декоративно-прикладного мистецтва. До речі, саме після занять у дитячому театрі, дівчинка значно підтягнула такі предмети, як мова, література, покращила техніку читання. Наступного року планує спробувати себе і в дизайні.

А от найстарший син Марини, 13-річний Віталій, - справжній чоловік і мамин помічник. Закінчив 7-й клас на відмінно. А як готує! Усе вміє: і вареники, і млинці, і салати, і навіть домашню ковбасу начиняти. Тільки з майбутньою професією хлопець ще не визначився.

З теплотою пригадує жінка також їхні колишні «вареничні» вихідні. Її завдання було – приготувати якомога більше різноманітної начинки. Тісто вимішував Олексій, а далі чоловік з дітьми ліпили вареники, майстерно прикрашаючи їх «косичками».

Отак і живе вона – між теплими спогадами про минуле та сподіваннями на щасливе майбутнє своїх дітей. За ці 10 місяців важких випробувань Марина знайшла багато друзів по всій Україні та за кордоном. Водночас дізналась і про те, що у скрутний час допоможуть і зовсім чужі люди, за що дуже вдячна їм усім.

Шкодує, що саме при таких обставинах познайомилась з Іриною Смирновою, Вірою Крупець та Аллою Пугач, чоловіків яких спіткала така ж доля, як Олексія. Але дружба з цими жінками її неабияк підтримує і дає наснагу.

В житті Марини були зустрічі після розлуки, чисті почуття після розчарувань, дружня підтримка після розпачу. Тож хай після стількох страждань нарешті в її душі оселиться хоч трішки щастя.

Юлія ПАШКОВА, ВолиньPost

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!
Теги: бійці, АТО
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 1
  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Вірте у чудо! У Бога нема нічого неможливого
Відповісти
Останні новини
Бог дає випробування, щоб зробити нас сильнішими, - дружина зниклого військовослужбовця
25 червень, 2015, 19:00