вхід реєстрація

Волинь 11 липня: два погляди. ФОТО

Волинь 11 липня: два погляди. ФОТО
Відносини України і Польщі сьогодні можна назвати добрими. Серйозні протиріччя виникають лише в одній сфері - історичній. Ідеться про трагічні події в роки Другої світової війни, що відбувалися між українцями і поляками на Волині, - повідомляє Урінформ.

В Україні та Польщі по різному оцінюють причини конфлікту, що призвів до загибелі десятків тисяч простих людей - поляків та українців, по різному інтерпретують певні факти і події цього періоду, сперечаються щодо кількості жертв з обох боків, і навіть називають цей злочин по-різному: в Україні - Волинська трагедія, у Польщі - Волинський злочин.

Відсутність реального історичного діалогу між українцями і поляками щодо цього періоду вміло використовує третя сторона - Росія, яка дуже активно за допомогою своєї пропагандистської машини намагається посварити Київ із Варшавою і протиставити одне одному українське та польське суспільства.

Напередодні 72-ї річниці початку трагічних подій на Волині, яку в Польщі символічно відзначають 11 липня, Укрінформ запитав українського та польського істориків про суть розбіжностей між сторонами, їхнє бачення шляхів розв'язання цієї проблеми, "руку Москви", а також роль державного та недержавного секторів обох країн у процесі історичного примирення.

Заступник голови Інституту національної пам'яті України Олександр Зінченко

СПІЛЬНІ ЖЕРТВИ
З одного боку, є підстави для оптимізму, а з іншого, є відчуття, що ми йдемо по дуже тонкій кризі. Зараз відчувається прагнення до діалогу істориків, зокрема Інститутів національної пам'яті України і Польщі. Ми домовилися про спільну роботу в рамках об'єднаної групи, аби вийти на ширше коло архівних джерел і створити своєрідний інвентарний перелік того, що зберігається в архівах України, Польщі та інших країн.

Ми також розуміємо необхідність проведення освітньої роботи. Наприклад, в Україні, за результатами досліджень, близько 90% населення нічого не знає про трагічні події на Волині.

Вочевидь, є певна асиметрія пам'яті між поляками й українцями і є певна асиметрія знання про українську й польську перспективу цієї історії. Ми маємо змінити цю ситуацію і зрушити з місця діалог, який між істориками призупинився приблизно 12 років тому. Історики повинні почати публікували джерела цього конфлікту, а українська сторона має долучитися до цього процесу більш інтенсивно, адже інформація про конфлікт на Волині в Україні є мінімальною.

Водночас, у Польщі дуже часто немає усвідомлення повноти історії. Є певна вибірковість. І українці, і поляки не найкраще знають свою історію. Ще гірше вони знають історію своїх сусідів. Ми, українці, є страшенно україноцентричними, поляки - полоноцентричними, і нам часто буває дуже складно подивитися навкруги і зрозуміти причинно-наслідкові зв'язки, до яких мали відношення факти, які на десятиліття чи навіть століття передували канонічним рамкам конфлікту 1939-1947.

Водночас, процес примирення не є справою лише президентів України і Польщі. Йдеться про те, щоб до діалогу було залучено якомога ширші кола. Наприклад, варто організовувати табори пам'яті, де молодь обох країн спільно збиратиме усну історію, займатиметься упорядкуванням могил жертв цього конфлікту тощо. Ми маємо зробити висновки з минулого, а найголовніший такий - українців і поляків розділяла ненависть, якої більше ніколи не повинно бути. Але для того, щоб не було ненависті, ми маємо усвідомити, що всі жертви - польські й українські - є спільними, є жертвами обох народів.

Зараз є одна з найкращих можливостей, щоб спробувати зрозуміти один одного, адже в останні роки спостерігається зростання симпатії поляків і українців. Це доповнюється вдячністю українців за підтримку поляками Революції Гідності і подій, які відбувалися після цього. Це дає для нас усіх великі сподівання щодо успіху вдалої спільної оцінки складного минулого.

НЕ ЧОРНО-БІЛЕ
У кожного народу є своя точка зору, і з цієї перспективи "втікають" певні подробиці. І тут виникає проблема, як у кожному діалозі: не хто правий, а що правильно? Візьмемо дві фотографії, і на одній буде зображена польська дитина, вбита під час цього конфлікту, а на іншій фотографії - українська дитина. Ми зараз не говоримо про кількість, ми говоримо про те, що й і там і там, на жаль, гинули діти. А за що вони несли відповідальність? На жаль, ми можемо говорити, що вбивали з обох боків. Але визнання цього факту, звичайно ж, не означає виправдання чи применшення фактів убивств з боку українців.

Якщо порівнювати ситуацію історичного примирення між поляками і німцями, чи німцями і французами, то вона є більш чорно-білою, ніж польсько-українська. Але для великої кількості поляків Волинська трагедія залишається чорно-білою (відповідальні лише українці, - ред.).

Відомий поляк Яцек Куронь (польський громадський і державний діяч, активний прихильник українсько-польського примирення, - ред.) писав, що польська сторона має у своїй історії принаймні дві ситуації, коли Польща відбирала в України незалежність, а Україна жодного разу такого гріха на сумлінні не мала. У 1921 році українці були поділені між двома народами, а в 1939 році - на момент початку Другої світової війни - між п'ятьма.

З огляду на це, формула примирення, яка була ефективною, наприклад, для польсько-німецького історичного примирення ("Пробачаємо і просимо вибачення") не обов'язково може спрацювати у випадку України і Польщі. Ми маємо знайти якійсь свій формат, але цей формат має передбачати, що ми, як казав ще один відомий поляк Єжи Гедройць (відомий польський інтелектуал XX століття, - ред.), маємо дізнатися всю правду. Це, на жаль, означає, що ситуація в українсько-польському діалозі не є геть чорно-білою, що є лише українські злочинці і лише польські жертви. Але це жодним чином не означає виправдання якихось українських провин.

УПА - КАМІНЬ СПОТИКАННЯ
У польській пресі нещодавно прийнятий в Україні закон ("Про правовий статус і вшанування пам'яті борців за незалежність України у ХХ столітті", - ред.) був сприйнятий як прославляння УПА і встановлення кримінальної відповідальності за заперечення їхньої героїчної боротьби за незалежність України. Це не зовсім є правдою.

Список усіх організацій, які мали відношення до боротьби за незалежність, складається з кількох десятків організацій - і ОУН та УПА є тільки частиною цього переліку, тобто це один рядок на двох з половиною сторінках тексту. Більше того, цей закон передбачає всебічне вивчення усіх процесів й усіх цих організацій. А це означає, що були і "чорні", і "білі" сторінки; і закон та державна політика передбачає вивчення цього з усіх боків. Тобто з польського боку мало місце вибіркове цитування.

Водночас, слід визнати, що в Інституті національної пам'яті України пропонувалася дещо інша редакція цього закону і там дійсно деякі положення вимагають змін. Є сподівання, що парламент після певної дискусії прийме зміни до закону, який у кількох місцях варто було б підкоригувати.

СТАРІ МЕТОДИ МОСКВИ?
Очевидно, коли плюндрують могили (могили вояків УПА на півдні Польщі, - ред.), то це огидно. З християнської точки зору, це виглядає як наруга над пам'яттю, незалежно від того, ким була конкретна людина. По-друге, ми не знаємо, хто це робить. У нас є чудовий північний сусід, який може діяти двома способами: безпосередньо, проводячи якісь, умовно кажучи спецоперації з плюндрування цих могил, усвідомлюючи, що це може бути негативно сприйнято в Україні, і під'юджуючи суспільну агресію з іншого боку кордону, а також опосередковано.

У другому випадку прекрасно можна діяти через агентів впливу. Якщо згадати розпорядження Берії з 1939 року, коли польських військовополонених офіцерів зібрали в кількох таборах, а потім, зрештою, розстріляли в Катині, то він розпорядився створювати серед військовополонених поляків агентуру двох типів.

Перші, це, умовно кажучи, просто "стукачі", а другого роду агентура мала стояти на ідеях польської незалежності і базувати свою риторику на патріотичних гаслах, але діяти в інтересах СРСР.
Сьогодні ми не можемо виключати, що так може відбуватися й зараз, і що ця практика продовжується. Адже в Російській Федерації не відбулося засудження методів, які використовувалися за часів Берії.

Більше того, ми знаємо, що архівів вони відкривати не хочуть, бо вочевидь, можна припустити, що деякі секрети і напрацювання КГБ-НКВД-ЧК використовуються й до сьогодні. Тому, я б не поспішав з оцінками: хто і чому руйнує і плюндрує могили. Але ми маємо зрозуміти, що це робити погано і що хтось може використати емоції, що з'являються на тлі таких актів вандалізму.

Голова Інституту національної пам'яті Польщі Лукаш Камінський:

КРОК ВПЕРЕД, КРОК НАЗАД
На сьогодні можна говорити про двояку ситуацію. З одного боку, кроком уперед є переговори Інститутів національної пам'яті України і Польщі, а також ініціатива створення спільної групи істориків - так званого форуму історичного діалогу.
Фото: PAP / Jakub Kamiński
Фото: PAP / Jakub Kamiński

Ця група розглядатиме найскладніший період історії - 1939-1947 роки. Працюватимуть по шість істориків з обох сторін, які зустрічатимуться принаймні двічі на рік. Найважливіше, що група ініціюватиме пошуки нових архівних даних, аби мати більше фактів і краще розуміти ситуацію. Вона вперше збереться цього року, а потім увійде в режим зустрічей двічі на рік.

Кожна з цих зустрічей довго готуватиметься - шукатимуться нові документи, готуватимуться реферати, які будуть вихідними пунктами до дискусії. Хочемо, щоб це був інтенсивний діалог, який ставитиме за мету знайдення якомога більше спільних точок зору щодо історичних фактів. Не виключаю, і це треба відразу взяти до уваги, що інтерпретація щодо багатьох питаннь і надалі буде різною. Утім, маємо досягти згоди щодо фактів, де також є чимало розбіжностей.

Наприклад, є суперечки щодо кількості жертв з польської та українського сторін. На жаль, ми ніколи не з'ясуємо повного переліку імен. Однак, чим більше імен ми встановимо, тим точнішими будуть оцінки. Навіть у середовищі польських істориків немає повної згоди у цьому питанні, оскільки всі спираються на приблизні розрахунки. У сфері публіцистики з'являтимуться різні дані, а в реальних наукових дослідженнях ми можемо дійти до спільних чи наближених цифр.

Це є кроки, які, без сумніву, наближають до примирення, адже воно має спиратися на правду, спільне встановлення фактів, навіть якщо їхня інтерпретація буде різною. Без узгодження основних фактів складно говорити про примирення.

З іншого боку, маємо подію, яка була дуже негативно сприйнята в Польщі - прийняття парламентом України у квітні цього року, у день візиту польського президента, закону про юридичний статус і вшанування пам'яті учасників боротьби за незалежність України у XX столітті. Він визнає членів ОУН і УПА "борцями за незалежність України", зокрема і тих, які здійснили злочини проти поляків.

ЧИ ЧАС ДЛЯ "ПРОБАЧАЄМО І ПРОСИМО ВИБАЧЕННЯ"
Ці слова є відповідними, але вони мають прозвучати у момент, коли обидві сторони знатимуть, про які злочини йдеться і визнаватимуть їх. У багатьох у Польщі є відчуття, що для цих слів ще зарано, вони мають увінчати процес примирення, прозвучати, коли буде збудовано фундамент правди і пам'яті.

Соцопитування в 70-ту річницю Волинського злочину в 2013 році показало, що в Польщі вже краще обізнані про Волинський злочин і всі його обставини, ніж це було ще п'ять років до того. Проте, велика частина як поляків, так і українців, насправді не знають, про яку проблему ми говоримо. Волинський злочин стосувався лише незначної частини поляків й українців, а тому пам'ять про нього все ще не є загальною.

У цьому я бачу пояснення - ці слова повинні прозвучати, але тоді, коли більшість суспільства в обох країнах усвідомлюватиме, чого вони стосуються.

ПРИМИРЕННЯ - СПРАВА НЕ ЛИШЕ ПОЛІТИКІВ
Кожен повинен відіграти у цій справі свою роль - історики, політики, церкви і громадянське суспільство. Процес примирення вимагає дуже багатьох акторів як з боку держави, так і суспільства.
Проблема з примиренням, наприклад багаторазові декларації президентів з обох сторін полягала в тому, що політики у певному сенсі хотіли йти по скороченому шляху - задекларувати, що воно вже наступило. А примирення лише на політичному рівні є абсолютно недостатнім, оскільки повинен відбуватися діалог істориків обох сторін, суспільний діалог.

Політики мають створити певні рамки, дати свободу всім іншим суб'єктам. Наприклад, необхідно політичне сприяння для фінансової підтримки діалогу істориків, будівництва пам'ятників, створення та упорядкування кладовищ, де поховані жертви. Участь політиків є потрібною, але не варто зводити процес примирення до політичних декларацій.

ОЧІКУВАННЯ ПОЛЯКІВ
Поляки очікують від українців, насамперед, відкритості. Ця ситуація дуже важлива для обох наших народів, особливо в нинішній ситуації, коли маємо справу зі зближенням, взаєморозумінням, нинішньою підтримкою Польщі боротьби України. Але складний і болючий процес усвідомлення минулого вимагає відкритості й готовності відповісти на дуже складні питання. Без цього буде неможливо досягти примирення, нормально укласти відносини на тривалий період, оскільки ця справа вічно повертатиметься і отруюватиме їх.

Я знаю про існування аргументів з українського боку про те, що зараз не настав час, адже триває війна, відбуваються складні зміни і реформи, можливо, треба почекати з цим діалогом до кращих часів. Такий підхід є небезпечним. Усвідомлення минулого є дуже вагомим чинником, оскільки в іншому випадку може виявитися, що процес формування сучасної української свідомості може опинитися у глибокій кризі саме через відсутність належної оцінки історичного минулого.

Упродовж останнього часу формування української ідентичності значною мірою пов'язано з прославлянням боротьби УПА проти радянської влади. Тому, потрібно дати оцінку "чорним" сторінкам її (УПА. - авт.) історії. На сьогодні найважливіший елемент цього процесу - діалог істориків, наукові дослідження, публікація документів, дискусія навколо цих документів, зіставлення фактів, підготовка списків польських та українських жертв. Крім того, йдеться про гідне вшанування жертв - виявлення місць поховання, створення кладовищ, встановлення пам'ятників.

Кожна історична подія має свій контекст. Треба зрозуміти в яких обставинах усе відбувалося. Однак існує дуже тонка межа між розумінням історичного контексту і намаганням виправдати злочин. Польських істориків складно звинувачувати в тому, що вони не розглядають складні теми періоду Другої Речі Посполитої (Польщі в період 1918-1939 років), про національну політику цього періоду і допущені помилки. Наприклад, ми маємо публікації про акції, пов'язані зі знищенням церков на Холмщині. Поляки дуже обережно пов'язують факти, щоб не створювалося враження, що злочини можна якось виправдати.

ХТО СТОЇТЬ ЗА ЗНИЩЕННЯМ ПАМ'ЯТНИКІВ УПА В ПОЛЬЩІ
Це (плюндрування кількох пам'ятників УПА в Польщі цього року, - ред.) гідне осуду явище вказує на певну загрозу того, що може відбутися ескалація емоцій навколо складної історії. Виникає питання: хто це робить? Ми цього не знаємо і сподіваємося, що слідчі органи встановлять зловмисників. Це може бути або проявом наростання негативних емоцій у польському суспільстві, або свідомими провокаціями, наприклад з російського боку.

Адже у Мюнхені теж був випадок плюндрування пам'ятника Бандері. Москва вже тривалий час інструментально використовує Волинський злочин, аби посварити поляків і українців. Це є черговим аргументом щодо необхідності належної оцінки історичного минулого.

Якщо це не російська провокація, а поява в Польщі радикальних груп, то для мене це є попереджувальним сигналом і підтвердженням, що відновлення історичного діалогу є дуже потрібним. В іншому випадку це загрожуватиме зростанням напруги, появою дуже радикальних організацій, які по-своєму намагатимуться вирішити цю проблему.

Юрій Банахевич, Варшава.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час