вхід реєстрація

Найдавніші магічні свята серпня. ФОТО

Найдавніші магічні свята серпня. ФОТО
Розуміння гармонії життя із природніми циклами - саме цього бракує сучасникам.

Радянське минуле позбавило українців їхнього коріння, а наш народ із древніх часів шанував природу, яка щедро дарувала трудівникам землі свої плоди. Окрім поваги до циклів Місяця, важливими були і певні точки у році, коли небеса і природа прихиляли свої голови до землі, наче слухаючи прохання людей.

Розуміння гармонії життя із природніми циклами - саме цього бракує сучасникам. Навіть у певних церковних обрядах ще простежуються тіні язичницького минулого українців, тому спробуємо хоч на трішки заглянути за таємничу завісу.

Колесо Року крутиться і наближається до осені, а потім і до зими. Народи Європи у серпні збирали перший урожай плодів. У цей час слід було подякувати Матері-Землі за щедрий врожай, який вона подарувала своїм дітям – людям. Протягом року, хлібороб працював на останній місяць літа – серпень.

Як пише етнограф Василь Скуратівський, одна справа – виростити врожай, а інша – вчасно зібрати збіжжя. Не випадково в народі казали "Один серпневий день цілий рік годує".

Наприклад, кельти у серпні відзначали свято Ламмас. Відразу зауважимо, що звертаємо свій погляд саме на представників цього древнього народу, адже в прадавні часи вони жили і на території України, приміром, на Заході. Ламмас або якщо його ще називають Лугнасад - символізує швидке закінчення літа і початок збору врожаю зерна і других дарів природи. Ламмас – одне із основних кельтських свят, зазвичай він святкується 1 серпня, коли літо знаходиться на самому пікові. Він символізує початок довгого періоду збору врожаю. "Ламмас" в буквальному значенні означає "свято хліба", а тому в цей день традиційно випікають хліб, зерно для якого стало першим врожаєм літа.

В цю пору року часто здається, що літо буде тривати вічно, але це і перше попередження про те, що прихід зими не за горами. Запаси на зиму потрібно заготовлювати із дня Ламмаса і до того дня, поки не будуть зібрані останні осінні горіхи.

В Україні жнива складаються із трьох етапів: зажинок, саме жнива та обжинки. До жнив люди готувались ретельно: ладнали господарський реманент, готували клуні-стодоли, куди складався готовий урожай, гострили серпи, коси, ладнали граблі, упорядковували дороги. Хата мала бути чистенько побілена. Напередодні жнив випікали хліб і приносили у жертву богам порося.

Для українців у серпні починався період обжинок. Обряд обжинків відзначав український народ давно, продовжує відзначати і в наш час. Недарма останній місяць літа на Україні називають серпнем. З приходом серпня для серпів і кіс було завжди багато роботи. Обжинки – старовинний народний звичай святкування закінчення жнив, що покликаний забезпечити майбутній багатий урожай.

В останній день жнив женці збираються гуртом і під обжинкові пісні в'яжуть останній сніп. У цьому снопі зібрана вся життєдайна сила поля, він має назву дідух. Його прикрашають калиною, квітами, перев'язують стрічками й урочисто заносять до хати. Кожна господиня намагалася зробити його особливо гарним та пишним. На Новий рік його ставлять на покуті, а виходячи в поле для першого засіву, домішують до насіння вимолочені з нього зерна. Так через символічну естафету хліба для українців замикалося річне коло аграрного календаря.

Автори навчального посібника для вишів "Культура і побут населення України" пишуть, що обжинки власне були апогеєм аграрно-господарського року. Це свято було багатим обрядами і піснями. Один із його компонентів – звичай "спасової бороди", яка пов'язувалася із останніх пучечків незжатого колосся й лишалась на хлібній ниві.

Дослідники правомірно вбачають у цьому звичаї рештки жертвоприношення Матері-Землі. Урочистість обряду підтримували обжинкові пісні. "Спасова борода" символізувала закінчення жнив. Кілька незжатих стебел обв'язували червоною стрічкою й прикрашали квітами. Поміж стебел розпушували кінчиком серпа землю і засівали її зерном із трьох колосків. Верхівку житостою надламували і біля неї залишали окраєць хліба і дрібок солі. Така "борода" стояла доти, доки господарі не сіяли озимину.

В деякій місцевостях лягали на ниву і качалися, щоб Мати-Земля повернула втрачені сили. "Спасову бороду" називали ще "бородою Перуна", "дідовою бородою", пам'ятаючи про минулих богів.

Як пише Валерій Войтович у книзі "Українська міфологія", дух поля уявлявся у зміїному вигляді. Сліди уявлення про змію як володарку поля були зафіксовані дослідниками, приміром, на Наддіпрянщині.

У деяких місцевостях обжинки називають овином, іменинами. Ранком господар збирає молотильників і пригощає їх кашею. Після сніданку перед початком роботи затикають в усі кутки клуні по жмутку колосся – щоб урожай був багатий. Молотити починають з так званого "іменинного" снопа. Згідно із язичницькими віруваннями, коли зрізується колос, "Мати хліба" передає свою енергію наступному, а значить в останньому снопі накопичується уся її енергія. Традиційно цей сніп зрізується і з нього виготовляється солом'яна лялька.

З останнього снопа в'язалась лялька – спочатку вона була спільною для всього селища, пізніше "ляльок врожаю" стали плести для кожного будинку окремо. Заплетений останній сніп зберігався в кухні, і забирався лише тоді, коли в будинок вносили сніп наступного врожаю – старий же спалювали на подвір'ї або віддавали коням перед початком весняної оранки.

Для українців важливе значення мав не лише останній сніп, але й перший. Свято першого снопа – урочисте відзначення початку жнив. Вийшовши в поле на зажинки, господиня розстеляє скатертину або рушник із хлібом-сіллю та свічкою. Тричі кланяється ниві, промовляючи: "Дай, Боже, легко почати, а ще легше дожати".

Жнива починають у "легкі" дні: вівторок або п'ятницю. Соломою з першого снопа загодовують корів, щоб не хворіли. Зауважимо, що інша назва кельтського Ламмаса – Лугнасад – походить від імені кельтського бога Сонця Луга. Він також асоціюється із світлом – був воїном, богом мистецтв і ремесел. Ламмас символізує силу, зрілість Бога. Це свято – час кульмінації сили зрілого чоловіка, яким до цієї пори стає Бог.

У давнину умовою для процвітання та благополуччя племені служила родючість землі, саме від неї у більшості випадків залежало виживання людей. Крім того, наскільки багатий врожай буде зібраний восени, залежало як пройде зима, чи вистачить зерна, овочів і інших дарів природи, щоб пережити цю холодну пору року. Саме тому на честь збору врожаю і влаштовувалися свята.

В наш час багатство Ламмаса уже не відіграє настільки важливої ролі, але святкування Ламмаса все одно залишається доброю традицією. Серпень – це час жнив, час збору перших плодів і їжа свята повністю підкреслює сенс цього свята. Основна їжа Ламмаса – це хліб в усіх його проявах: короваї, булки, пироги, пиріжки, кренделі, калачі і перепічки.

До цих пір в деяких районах Британії булочники випікають в цей день круглі хліба з зображенням снопа на верхній скоринці. Важливо, щоб хліб був свіжим і за можливістю самостійно спеченим. Ритуальна каша цього свята – зроблена із усіх злаків, котрі виросли на полях. Вона називалася "кашею семи зерен". Її варили на воді або молоці й заправляли маслом, маком і медом.

Мед і яблука, гриби, сезонні овочі і фрукти теж були на святковому столі. Їжа тваринного походження (крім молока, меду та масла) не вживалася. Із напоїв смакували – сидр, яблучне і ягідне вино, ягідний квас і морси, слабку медовуху, світле пиво.

Коровай Ламмаса, який печеться згідно із язичницькою традицією із останнього снопу, був і залишається священним до наших днів. Язичники вважають, що в ньому живе дух зерна; ячмінь, заквашений до дня осіннього рівнодення, вважався кров'ю бога або духом зерна, який в популярних народних піснях, наприклад, в Англії, називали Джоном Ячмінним Зерном.

Цікаво, що цей останній сніп жали групою із кількох чоловік, які одночасно опускали серпи, щоб ніхто не міг визначити, хто ж насправді вбив бога зерна, хоча той жертвував собою добровільно заради багатих врожаїв у майбутньому.

Традиція дякувати землі за щедрі перші плоди у землеробській праці були поширені не лише на Британських островах, але й в усій Європі. Величезне значення надавалося початку жнив, які приблизно припадали на кінець липня-початок серпня, адже саме тоді стояла тепла погода й зерно вже достигало. Зауважимо, що на зрізання першого снопа нового врожаю виходила вся сім'я, одягнувши найкращий святковий одяг, і глава сім'ї (або найстарший/найстарша в роду) із ритуальними діями зрізав перший сніп.

На Гебридських островах, наприклад, жнець піднімав перший сніп над головою і тричі обводив ним навколо власної голови, а мешканці дому, які спостерігали за ритуальним дійством і співали пісень – виголошували традиційні прохання про благословення врожаю.

В Україні починати косити мусить найшановніший в селі чоловік, який уславився як найкращий хазяїн. Щоб не боліла спина, за пояс втикають гілку ясеня або дуба. Опісля цього зерно молотили і робили тісто. Зазначимо, що його замішували на ягнячій шкурі, яку розтягували члени сім'ї. Зронити на землю трохи борошна, шматок тіста або хліба вважалося поганою прикметою. Найчастіше випікався один великий хліб, і маленькі хлібці для кожного з членів сім'ї – їх потрібно було з'їсти відразу ж, ще гарячими.

Дуже цікаво, що в Ірландії, крім зерна, в період з 17 до 19 століття основною їжею сільських жителів стала картопля – і вірування й обряди, які раніше пов'язувалися зі злаками, були перенесені на цю овочеву культуру – вважалося, що в родині весь рік не буде голоду, якщо вранці 1-го серпня викопати хоча б трохи молодої картоплі, і приготувати з неї особливу страву – картопляне пюре з молоком і маслом, приправлене цибулею і зеленню, або, в деяких областях, змішане в рівних частках з овочевим пюре з капусти, ріпи та моркви.

"Зняттю проби" з перших плодів врожаю надавалося величезне значення, тому що цей ритуал запобігав хворобам, голоду, браку чого-небудь в сім'ї на весь майбутній рік. Денна трапеза зазвичай відбувалася в колі сім'ї, а ввечері влаштовувалася велика, общинна трапеза, свято на вершині пагорба.

Антрополог Джеймс Джордж Фрезер вважав, що поїдання перших плодів – це своєрідний акт першого причастя до нового врожаю, після якого можна буде їсти плоди цього врожаю без шкоди для себе. В Україні у день завершення косової хліба, господарі залишалися вдома, готуючись до приходу женців. З тієї нагоди у хаті варили багаті страви, пекли, прибирали в світлиці. Господар зустрічав на воротях і запрошував на обжинкову толоку (так званий "могорич"), що завершувалася грою троїстих музик і забавою. Зауважимо, що обжинки є найбагатшим українським обрядом із збереженою обрядовістю.

Зборища на пагорбах ввечері 1-го серпня аж до 19 століття були наймасовішими в Британії, обганяючи навіть святкування на Белтайн (1 травня), яке ще називали ніччю багать. Втім, стійкість і популярність свята 1-го серпня, особливо традиція збіговиськ на пагорбах, взагалі засмучувала церкву, і вона робила регулярні спроби перетягнути увагу ввіреної їм пастви від язичницької мерзоти до християнських цінностей.

Зауважимо, що на вершини пагорбів приносилася їжа і питво для спільної трапези, і 1/10 частина зібраного за день зерна і десята частина приготованої їжі – для жертви (поняття "десятої частини врожаю" як плата правителям – було характерно для кельтів ще до приходу християнства). На відміну від трьох інших кельтський свят, принесена частина врожаю не спалювалася і не віддавалася воді, а закопувалася на вершині пагорба – можливо, спочатку це пов'язувалося з прагненням забезпечити їжею представників малого народу –фей.

Часто для зборів на пагорбах молоді люди збирали на схилах квіти і плели із них вінки і гірлянди на честь кінця літа. Вони одягали їх самі і прикрашали ними місце святкування. Під ранок, коли свято закінчувалося, квіти закопувалися на тому ж пагорбі, на знак того, що час кольорів – літо вже закінчилося і починається осінь.

Зауважимо, що початок серпня у різних народів це ще й час загальних зборів, ярмарків та найму працівників. Ярмарок після жнив відкривалася величезна кількість. На них торгували конями, сиром, медом, зерном тощо. Вони супроводжувалися гуляннями і веселощами.

До урочистостей початку серпня належать і найрізноманітніші змагання, переважно чоловічі, але іноді зустрічаються і жіночі – ця традиція є і на островах, і в материковій Європі. На півдні Шотландії, наприклад, влаштовувалися битви пастухів кількох селищ. В Ірландії серпнева ритуальна чоловіча боротьба – це бійки на палицях. Влаштовувалися також скачки (у тому числі на неосідланих конях), змагання з бігу (в тому числі серед жінок).

Пізніше язичницькі традиції в Україні знайшли своє втілення у християнських Спасах. Святили головки маку, жито, пшеницю, груші і яблука, які в прадавні часи були символами нового врожаю. Обрядові дійства цих свят – своєрідні окрушини дохристиянських торжеств, які припадали на пору збирання меду, фруктів, збіжжя. Свідчать про це й відповідні народні назви Спасів: перший – Медовий, другий – Яблучний, третій – Хлібний. До них приурочені в народі обжинкові звичаї та обряди – своєрідний апофеоз річного календарного кола.

Дослідник Валерій Шевчук пише, що Спас був прокровителем урожаю. Мовляв, узагалі наші предки називали своїх головних богів Спасами, тобто спасителями. Згодом це наймення перейшло на Христа – Спасителя світу. Знаючи про своє коріння, ми ніколи не забудемо, хто ми. Тому прагніть більше дізнатися про традиції українського та інших народів.

Олена Кузьмич
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час