вхід реєстрація

Коли і як у центрі Луцька з’явився собор. ФОТО

Коли і як у центрі Луцька з’явився собор. ФОТО
Коли і як у центрі Луцька з’явився собор?

Відповідь на це питання дає видання Хроніки Любарта.

Замість монастиря – тюрма і склад

Волинь ХІХ століття перші три десятки років мало відчувала на собі імперську «руку змін». Проте з часом ситуація загострювалася. Римському і грецькому католицизму ставало все гірше. Суть тієї минувшини, діагностично, полягає в тому, що імперська влада негативно ставилася до іновірців. Скасовувалися монастирі та цілі інституції, храми не просто забирали, а часто взагалі знищували. Їх нерідко розбирали на будівельний матеріал. Це сталося з більшістю костелів у Луцьку. А все тому, що отримані землі влада вважала «русскими», на яких окрім православ’я і самодержав’я нічого не повинно бути. Дуже показовою є позиція автора книги «Волынь. Историческія судьбы Юго-Западнаго края» Миколи Петрова, яку видав Помпей Батюшков.

«Въ настоящее время къ числу важнѣйшихъ задачъ русскаго государства и общества въ отношеніи къ Волыни относится и та, чтобы представить въ ясномъ свѣтѣ коренныя начала русской народности и православія, развивавшіеся на Волыни въ первый періодъ ея исторіи, обозначить стороннія и наружныя наслоенія на коренной пластъ мѣстнаго русскаго населенія, наложенныя на него литовскимъ и особенно польскимъ владычествомъ, и ослабить ихъ дѣйствіе , и, наконецъ, провести въ сознаніе различныхъ слоевъ мѣстнаго населенія мысль о необходимости и неизбѣжности полнѣйшаго объединенія этой окраины Россіи съ другими коренными ея частями», - писав автор.

У що втілилася ця світоглядна позиція? Ще на зламі цих кардинально різних епох у місті були костели домініканців, тринітарів, кафедральний, кармелітів, боніфратрів, бернардинів, бригідок. До другої половини ХІХ століття ситуація суттєво змінилася. Храм останніх перетворили на тюрму, бернардинський вирішили відібрати і перебудувати, залишився чинним лише кафедральний (колишній єзуїтський), всі інші були розібрані. От вам і «историческія судьбы»…

Плани перебудувати в місті якийсь із костелів під православний храм з’явилися ще в 1831 році. Запропонували бернардинський. Ключовою подією стала загальноміська пожежа 1845 року, яка суттєво понищила будівлі і святині міста. Це стало зручною обставиною розібрати «погорілі руїни». Більшість луцьких костелів у наступні 2 десятиліття зникли, а бернардинський стали переробляти.

У православних єпархіях того часу була цікава посада – єпархіальний архітектор. Він слідкував за будівництвом і перебудовою храмів. У 1850 році помічникові волинського єпархіального архітектора, випускнику Петербурзької академії мистецтв Костянтину Раструханову доручили скласти кошторис перебудови костелу бернардинів у православну церкву. Через 2 роки з’явився проект облаштування монастиря для розташування Бригадного і Полкового штабів авторства Авраама Мельникова. Проте вигнати монахів так просто не можна було. Тільки упродовж трьох років – до 1853 року – відбулася касація бернардинського монастиря. Монахи покинули місто, а сам костел став використовуватися як парафіяльний. Проект Мельникова не подобався комісії, тому в 1855 році з’явився новий проект, цього разу автора Павла Іодка.
Костел бернардинів над містом на незавершеному малюнку Наполеона Орди. Зображення з Краківського національного музею
Костел бернардинів над містом на незавершеному малюнку Наполеона Орди. Зображення з Краківського національного музею

Російська безгосподарність і тут себе добряче проявила. Частину монастиря таки справді зайняли військові, іншу частину займало католицьке духовенство. Певний період тут розташовувалася міська тюрма, поки таку не перенесли до монастиря бригідок. Тут же був і харчовий склад. До чого довели приміщення барокового монастиря бернардинів, яким ще у 1821 році захоплювався шотландський мандрівник Ебенезер Гендерсон, можна дізнатися з того, що тут навіть арештантів не хотіли утримувати, бо вважали умови для них неприйнятними. Підлогу або вкрали, або вона зігнила. У луцькому повітовому тюремному відділенні скаржилися, що приміщення «отъ сырости имѣетъ вредное вліяніе на здоровьѣ заключенныхъ, тѣсно, неопрятно и даже не имѣетъ пола».

Приблизно в той час Луцьк відвідав Юзеф Крашевський. Він залишив контрастні спогади про місто. Дещо його приємно вразило і зворушило. Та, дивлячись на бернардинський, на нього находила меланхолія і він писав: «через передмістя Вульку ми в’їхали до міста коло кляштору отців бернардинів, в якому мешкає ясновельможний єпископ луцький. Старий історичний Луцьк був уже переді мною – але який убогий! …Сучасний Луцьк є заледве залишком і пам’яткою колишнього – життя його покинуло. Стільки воєн, облог, наїздів, стільки відомих людей пройшло сюдою, а крім замку про це вже ніщо не свідчить».

Бюрократи тягалися в листуваннях і проектах, а стіни храмів міста тріскали і падали.

Поки забирали католицьке, руйнувалося православне

Поки відбувалися усі ці події навколо монастиря, костел усе ж ще використовувався за призначенням. Проте в 1853 році тут більше не було бернардинів. У храмі проводило служби католицьке біле духовенство. Тим часом велося листування щодо передачі костелу у православне відання. Проте не всі цю ідею підтримували. Не особливо сприяли цьому деякі столичні чиновники та генерал-губернатор Дмитро Бібіков. Показовою є позиція міністра внутрішніх справ Сиверського.

«Имѣю честь увѣдомить Васъ, Милостивый Государь, что если я съ одной стороны и не находилъ бы затрудненія въ передачѣ зданій въ вѣдомство Православнаго Духовенства, то съ другой стороны не считаю возможнымъ согласится на передачу оному самаго костела Луцкаго по-Бернардинского монастыря, постоянно и неуклонно, на сколько отъ меня зависитъ, держась правила, что церкви не должны переходить отъ одного исповѣданія къ другому», – писав він обер-прокурору Святійшого синоду.
Костел бернардинів в середині ХІХ століття. Зображення з сайту kresy.pl
Костел бернардинів в середині ХІХ століття. Зображення з сайту kresy.pl

Поки відбувалися такі листування, костел діяв аж до 1864 року, коли відправили останню католицьку службу. Храм закрили, речі з нього передали у житомирський кафедральний собор. Всі ці події сталися виключно через позицію російської влади, яка тиснула на католицизм. У Луцьку на той час лише близько 5% населення були православними. Стояли в місті і православні храми, які можна було реставрувати і використати як собор. Більше того, вони занепадали. У той час, коли давні православні святині Луцька руйнувалися, влада намагалася забрати католицький костел під собор. Таким чином знищуючи і католицьку і православну архітектурну спадщину міста.

Територія колишнього Луцького братства використовувалася як єврейський ринок. В 1864 році православне духовенство міста уклало договір з останнім власником крамниці, яка розташовувалася в руїнах церкви, луцьким євреєм Абрамом Сорокою, про ліквідацію крамнички. Якимось чином сталося так, що або частину церкву, зайняту крамничкою, або всю церкву виставили на міський аукціон, і вона була продана для розібрання на будівельний матеріал. Абрам Сорока почав розбирати церкву. Були втрачені бічні стіни та бабинець. Тільки завдяки втручанню генерал-губернатора Миколи Анненкова остаточну руйнацію братської церкви припинили. А вона розмірами своїми цілком могла претендувати на собор.
Давня церква Луцького братства в ХІХ столітті руйнувалася. Літографія Олександра Беггрова з малюнку Дмитра Струкова із книги «Памятники русской старины в западных губерниях»
Давня церква Луцького братства в ХІХ столітті руйнувалася. Літографія Олександра Беггрова з малюнку Дмитра Струкова із книги «Памятники русской старины в западных губерниях»


Не в кращому стані перебувала Покровська церква. У 1845 році вона постраждала від пожежі. Церкву згодом добудували, надали нового декору. Використовувана під склад вірменська церква також потребувала ремонту. Схоже на те, що питання впиралося у фінансові ресурси. Як видно з одного вельми цікавого листа, оскільки добудовувати собор було дорого, то зручніше було просто забрати великий храм у католиків.

«Покровская церковь до того бѣдная и маловместительная, ... когда въ какомъ угодно изъ восьми упраздненныхъ костеловъ можно было бы безъ особеннаго труда и расхода устроить соборъ ... но пока дѣлались разныя проекты и предложенія, всѣ помонастырскіе зданія пришли въ совершенную негодность за исключеніемъ одного упраздненнаго Бернардинского костела», - з листування між Київським генерал-губернатором і міністром внутрішніх справ.

Одразу після припинення служб у костелі бернардинів православне духовенство замовило архітектору Юркевичу проект на перебудову. Його передали на розгляд у міністерство внутрішніх справ. Там воно і застрягло на найближчі роки.
Відхилений проект Юркевича. Літографія Олександра Беггрова з книги «Памятники русской старины в западных губерниях»
Відхилений проект Юркевича. Літографія Олександра Беггрова з книги «Памятники русской старины в западных губерниях»


У 1870 році міністерство відхилило проект Юркевича і запропонувало волинському православному духовенству замовити проект в архітектора Володимира Шаламова. У 1870 році він таки склав проект перебудови. Його і затвердили. Цікаво, що замовник – міністерство внутрішніх справ – не доплатило йому 75 рублів за обміри споруди храму.

Будівництво нової сутності

В першій половині 1870-х років нарешті затвердили бюджет на суму понад 37 тисяч рублів і виділили кредит на перебудову. Остаточні правки в кошторис вносив той же Костянтин Раструханов. У квітні 1876 року почалися роботи.

Насправді будівництво цього собору було невиправданим не тільки з моральної точки зору. Не було в місті такої великої кількісно і якісно православної громади, яка потребувала церкву. Переважно православними були військові (чинні і відставні), які уособлювали державну владу. Православне духовенство було дуже бідне і не могло провадити діяльність із пожертв прихожан. Проте в усій цій історії є інший важливий факт – це той, що попри реальні потреби і можливості були амбіції розвинути грецьку релігію Луцька. Це зрозуміло навіть із безпосередніх деталей, наприклад, у листуваннях.

Не було все гладко у справі будівництва. То бракувало коштів: їх просили, а прохання касували. То підводили підрядники: остаточно за реалізацією проекту Володимира Шаламова вів нагляд архітектор Костянтин Раструханов. То затягували з термінами: врешті-решт, роботи тривали до кінця сімдесятих. Коли всі роботи із перебудови завершили, то 24 вересня 1880 року архієпископ Дмитрій освятив храм на честь святої Трійці.
Новий собор на кольоровій поштовій листівці. Зображення з Національної бібліотеки Польщі
Новий собор на кольоровій поштовій листівці. Зображення з Національної бібліотеки Польщі
Собор на поштовій листівці Герша Лібермана. Вхідні ворота брами ще дерев'яні. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Собор на поштовій листівці Герша Лібермана. Вхідні ворота брами ще дерев'яні. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Собор над головною вулицею міста. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Собор над головною вулицею міста. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

Влаштування нового собору ще було незавершене. Після 1880 року відбувалося упорядження внутрішньої частини. Треба було виготовити іконостас, розписати стіни, підготувати цілий масив богослужбових речей, вирішити питання дзвонів. У справу з дзвонами втрутився сам імператор Олександр ІІІ. Він «высочайше повелел» виділити кошти на лиття дзвона для луцького собору. Його виготовили на Фінляндському заводі у Москві. Вагою більше 2,5 тонни дзвін містив напис «Божіею помощью, Царскою милостію и стараніями Луцкаго православнаго Крестовоздвиженскаго Братства сооруженъ сей колоколъ 1890 года».
Сучасні дзвони на дзвіниці собору
Сучасні дзвони на дзвіниці собору

Розписувати собор стали аж у 1905 році. Участь у цій справі брав чеський майстер Параляк. Роком раніше спорудили новий паркан і вхідну браму. На ній і досі можна бачити дату 1904. Металеві огорожі брами мали високохудожні ковані елементи, які збереглися частково. У 1973 році паркан частково розібрали.
Інтер'єр собору. Зображення з Національної бібліотеки Польщі
Інтер'єр собору. Зображення з Національної бібліотеки Польщі
Вхідна кована брама і досі прикрашає вхід на територію собору. Фото Франца Пахляйтера 1915 року
Вхідна кована брама і досі прикрашає вхід на територію собору. Фото Франца Пахляйтера 1915 року

Поки минали повільні 2 десятиліття з облаштування собору, монастир перебував у гіршому стані. З часів вигнання бернардинів із монастиря в певній частині приміщення завалився дах і його ніхто не ремонтував. Частину приміщення використовували під конюшню. Прохідні галереї між храмом і монастирем були розібрані і продані, щоб збудувати той же паркан. Склепіння другого поверху були замінені на плоскі, високий ґонтовий дах — на плоский металевий. Було втрачено первинну форму даху над баштами. Також підвищили другий поверх, збільшили його вікна і влаштували декоративну аркатуру. Одинарні вікна замінили на подвійні, не звертаючи уваги на вертикальне узгодження їхніх осей. Лиштви у формі валику, які обрамлювали вікна, також було втрачено.
Собор над головною вулицею міста. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Собор над головною вулицею міста. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

Справа трохи змінилася у 1895 році. Приміщення підремонтували, щоб розмістити тут чотирикласну чоловічу прогімназію. У ній свого часу навчався математик Михайло Кравчук.
Чоловіча гімназія на поштовій листівці. Зображення з Національної бібліотеки Польщі
Чоловіча гімназія на поштовій листівці. Зображення з Національної бібліотеки Польщі


Після завершення перебудови костелу бернардинів у православний собор і відкриття гімназії в Луцьку стали думати над перенесенням ринку з Парадного майдану поруч із будівлями. Дуже цікава і колоритна історія з "підводними течіями" про те, як переносили ринок, а на його місці влаштували публічний сад.

* * *
Ми побачили, як за 2-3 десятиліття бернардинський костел перетворився на православний собор. Виникає логічне питання оцінки вчинку тодішньої влади, яка сприяла цим процесам. Різні люди ставилися до цього по-різному. Вже у 1920-х роках в Луцьку почалися дискусії про повернення собору католикам. Закликали навіть до різких кроків із негайного переосвячення. Цього не відбулося.

Феномен перетворення бернардинського костелу у православний собор виявляє потуги тодішнього міського православ’я, яке пускало перші пагони відродження після довгого часу занепаду. Той факт, що розмір і масштаб нового собору був завеликим як на тодішній стан православного населення Луцька, вказує на інституціональні амбіції невеличкої і розрізненої громади, яка в найближчі десятиліття розвинула ширшу мережу православних споруд та установ міста.

Попри хаотичну забудову історичного Луцька собор все ще домінує над центральною частиною і проглядається з різних околиць міста, де є пагорби. Туристи фотографують його, відвідують. Храм заповнений на релігійні свята. На Пасху православні віряни аж змушені слухати службу на самому майдані. Мабуть, праві були деякі свідки перебудови ХІХ століття у своїй радості, адже таким чином святиня хоч якось збереглася, а могла бути розібрана «під нуль».
Бічний амвон - свідчення католицької історії храму
Бічний амвон - свідчення католицької історії храму

Ставити остаточну крапку в оцінці не можна. З одного боку, відбулася масова руйнація католицьких святинь міста. З іншого, архітектор Шаламов створив нові естетичні форми (особливо вдало – на прикладі центрального куполу), які не дисонують. Дивним в архітектурі собору виглядає хіба що дзвіниця, яка не відображає ані католицької ані волинської православної традицій.

Зрештою, втілений проект Шаламова значно кращий за пропонований проект Юркевича, внаслідок якого ми сьогодні в центрі Луцька могли б мати таку собі провінційну російську «церквушку». З третього боку, неможливо давати оцінку процесам, які відображали дух епохи, а не були винятково наслідком чиєїсь сваволі. Це історія. І на прикладі луцького собору святої Трійці вона дуже добре показує свою суперечливість, нашарованість і навіть певну «історичну логічність», обумовленість.

Олександр КОТИС
Теги: Луцьк, собор
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 2
  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
То була російька церква, а коли її українці захопили?
Відповісти
В Україні тепер усе українське.
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час